Вежа блазнів

— Просимо пробачити нам наше вторгнення, — поклонився Шарлей. Він був блідий, але тримався непогано. — Перепрошуємо шановних і дуже люб'язних паній. І просимо не звертати на нас уваги. Не переймайтеся нами. Ми тут випадково. Зовсім ненавмисно. І вже йдемо. Нас уже немає. Якщо ласкаві пані дозволять…

Рудоволоса взяла з купи череп, високо підняла його, голосно проговорила заклинання. Рейневанові здалося, що він розпізнав у ньому халдейські й арамейські слова. Череп заклацав щелепою, вистрелив угору і зі свистом помчав понад верхівками сосон.

— Їдло, — повторила руда без емоцій. — Та ще й балакливе… Буде притичина побесідувати перед їдою.

Шарлей вилаявся собі під ніс. Жінка демонстративно облизалася і вп'ялася у них обох поглядом. Зволікати далі не можна було. Рейневан дуже глибоко вдихнув повітря.

Торкнувся долонею тімені. Праву ногу зігнув у коліні, підняв, переплівши її ззаду з лівою ногою, а лівою рукою вхопився за носок черевика. Хоча раніше він робив це всього лише двічі, усе вдалося йому на диво гладко. Вистачило на якийсь час зосередитися і пробурмотіти заклинання.

Шарлей вилаявся знову. Ягна знову відригнула. Очі рудоволосої розширилися.

А Рейневан, не змінюючи пози, поволеньки піднявся над землею. Невисоко, на три-чотири п'яді. І ненадовго. Але і цього вистачило.

Рудоволоса підняла глиняну плящину, добряче хильнула з неї — раз, а потім ще. Дівчинку не почастувала. Ягна жадібно простягнула руку, але рудоволоса відразу ж забрала плящину поза межі досяжності пазуристих пальців. При цьому вона не зводила з Рейневана погляду, а зіниці її світлих очей чорніли, як дві цяточки.

— Ну-ну, — сказала вона. — І хто б оце міг подумати! Маги, справжні маги, перша гільдія, Толедо. У мене, у простої відьми. Яка честь! Підійдіть, підійдіть-но ближче. Не бійтеся! Ви ж, сподіваюся, не сприйняли поважно той жарт про їдло і людоїдство. Га? Ви ж, сподіваюся, не прийняли це за чисту монету?

— Та ні, що ви, — поспішно запевнив Шарлей, так поспішно, що було цілком очевидно — бреше.

Рудоволоса пирснула.

— То чого ж, — запитала вона, — шукають у моєму вбогому закутку панове чарівники? Чого бажають? А може…

Вона замовкла, засміялася.

— А може, панове чарівники просто-напросто заблукали? Поплутали дорогу? Злегковаживши магією через звичайну чоловічу зарозумілість? І тепер ця ж таки зарозумілість не дозволяє їм зізнатися у цьому, тим більше — перед жінками?

До Шарлея повернулася впевненість у собі.

— Ваша проникливість, — він поштиво поклонився, — не поступається вашій вроді.

— Ви тільки подивіться, сестрички, — блиснула зубами відьма, — який світський трапився кавалер, якими приємними компліментами він уміє догоджати. Уміє зробити приємність жінці, аж ніби як трубадур. Або як єпископ. Справді дуже шкода, що так рідко… Бо жінки і дівчата, мушу визнати, досить часто вирушають у ризиковану дорогу нетрями до урочища, моя добра слава сягає далеко, мало хто вміє усунути плід так спритно, безпечно і безболісно, як я. Але чоловіки… Що ж, вони заходять сюди значно рідше… Значно рідше… А шкода… Шкода…

Ягна гортанно засміялася, дівчисько шморгнуло носом. Шарлей почервонів, але, мабуть, більше з охоти, бо на нього напав кортець, ніж від зніяковіння. Тим часом Рейневан теж отямився. Він устиг винюхати, що треба, в парі, яка здіймалася з казанка, в якому кипіло-булькотіло вариво, і роздивитися пучки трав, висушених і свіжих.

— Врода і проникливість ваша, — випрямився він, із деякою гордовитістю, бо усвідомлював, що зараз блисне власними знаннями, — зрівняється хіба що із вашою скромністю. Бо я впевнений, що сюди навідуються численні відвідувачі, і приходять вони не тільки по медичні послуги. Адже я бачу білий ясенець, а онде — що це, якщо не «скажений огірок», тобто дурман, болиголов? А там — морська цибуля, там-он — амброзія, зілля піфій. А тут, прошу подивитися, чорна блекота, herba Apollinaris, і чемерник, Helleborus, обидва викликають віщі видіння. Адже на ворожіння і пророцтва є попит, якщо не помиляюся?

Ягна відригнула. Дівчисько свердлило його поглядом. Рудоволоса загадково посміхалася.

— Не помиляєшся, брате, знавець трав, — сказала вона нарешті. — На ворожіння і пророцтва попит великий. Гряде час змін і перемін, багато людей хочуть знати, що він їм принесе. І ви також цього хочете. Дізнатися, що несе вам доля. Я не помиляюся?

* * *

Рудоволоса кидала до казанка трави і розмішувала вариво. Віщувати ж мала та юна дівчинка з обличчям лисиці й гарячково палаючими очима. Через кілька хвилин після того, як вона випила відвар, її очі помутнішали, суха шкіра на щоках натягнулася, нижня губа відвисла, привідкривши зуби.

— Columna veli aurei, — проговорила вона раптом не зовсім виразно. — Колонна золотої заслони. Народжена в Дженаццано у Римі життя завершить. За шість років. Опустіле місце займе вовчиця. У неділю Oculi [182] . Через шість років.

Тиша, яку порушувало тільки потріскування багаття і муркотіння кота, панувала так довго, що Рейневан засумнівався. І даремно.

— Не мине і двох днів, — сказала дівчинка, простягнувши в його бік тремтячу руку, — не мине і двох днів, як він стане славетним поетом. Усі віддаватимуть шану імені його.

182

Четверта неділя перед Великоднем. Тут йдеться про дату обрання папи Євгенія IV (1431 p.).

Шарлей легенько затремтів від тамованого сміху, але негайно вгамувався під гострим поглядом рудоволосої.

— Прийде Мандрівець, — пророчиця кілька разів голосно зітхнула. — Прийде Viator, Мандрівець, із сонячного боку. Заміна стається. Хтось від нас іде, до нас приходить Мандрівець. Мандрівець каже: ego sum qui sum [183] . He питай у Мандрівця імені його, воно таїна. [184] Бо що ж це, хто це відгадає: з їдячого вийшло їстівне, а з сильного вийшло солодке? [185]

183

Я є той, хто є (лат.).

184

В українському перекладі відповідне місце Святого Письма звучить так: «І сказав йому Ангел Господній: «Чому ти питаєшся про моє ім'я? Воно дивне» (Книга суддів, 13; 18).

185

Там же, 14; 14.

«Мертвий лев, бджоли і мед, — подумав Рейневан, — загадка, що її Самсон задав филистимлянам. Самсон і мед… Що це має означати? Що повинно символізувати? Хто такий цей Мандрівець?»

— Брат твій кличе, — прошив його тихий голос медіума. — Брат твій закликає: «Йди і прийди. Йди, стрибаючи по горах. Не гайся».

Рейневан весь перетворився на слух.

— Рече Ісая: і будуть зібрані разом, наче в'язні до ями, й у в'язницю вони будуть замкнені. [186] Амулет… І щур… Амулет і щур. Інь і янь… Кетер і Малькут. Сонце, змія і риба. Відчиняться, розкриються ворота Пекла, і тоді впаде вежа, розвалиться turris fulgurata, вежа, уражена блискавкою. Прахом розсиплеться Narrenturm, блазня під руїнами поховає.

186

у Книзі пророка Ісаї: «І будуть зібрані разом, мов в'язні до ями, й у в'язницю вони будуть замкнені, а по днях багатьох будуть навіщені!» (24; 22).

«Narrenturm, — подумки повторив Рейневан, — Вежа блазнів! О Господи!»

— Adsumus, adsumus, adsumus! — зненацька скрикнула дівчинка, сильно напружившись. — Ми вже тут! Стріла, що летить удень, sagitta volans in die, стережися її, стережися! Стережися страху нічного, стережися істоти, що йде у пітьмі, стережися демона, який нищить опівдні! [187] І який кричить: «Adsumus!». Стережися стінолаза! Бійся нічних птахів, бійся нетопирів мовчущих!

Скориставшись неуважністю рудої, Ягна тишком-нишком допалася до плящини, зробила кілька глибоких ковтків. Закашлялася, гикнула.

187

Пор.: «Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає, ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, — впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!..» (Псалом 90; 5–7).