Волоцюги
Шрифт:
Син, учорашній випускник Гарварду, працює, точніше, вчиться працювати під дахом її “Інтердизеля”. До ідеалу діда, царство йому небесне, звичайно, далеченько. Та це росте справжній Переможець - недаремно ж вона стільки в нього вклала! Іти в нафтовий бізнес відмовився (даремно!), а от за реалізацію давнього її проекту - особливого елітного медичного закладу - взявся із задоволенням! Вона так переймалася дітищем - клінікою репродуктивної медицини, що слідкує за кожним кроком Антона. Ось і зараз свої люди в правлінні донесли: назрівають проблеми. Донощиків вона не любила, а от доноси… Добре, що хоч перехопила, до Галини Артем’євої, співвласниці лікарні, не дійшло! “Галю ж, моя, Галю”, давня степова подруго!
Це тільки їй дозволено принагідно діставати Людмилу своїм
Кому як не матері вберегти від спотикань недосвідченого в бізнесових справах сина? Таємно від Антона сіла в цей роздовбаний, ще з радянських часів “Як-140” - і ось, слава Богу, летить до ізраїльських партнерів, на землю обітовану…
Спаси й сохрани, спаси й сохрани…
У якомусь дивному напівсні Антон рефлекторно натискав на гальма “Ленд Краузера”. Однак нога навіть не думала виконувати забаганки мозку.
Він розплющив очі: суб’єкт марних намагань - загіпсована від стегна до кінчиків пальців рідна костиляка недосяжно зависла над ліжком під тягарем пудової противаги. І це вже було… До палати зайшла Тамара-”охматдит”, його Лускунчик з далекого сільського дитинства. Мило усміхнулася, вправно перехопила руку вище ліктя джгутом і тільки після ін’єкції, коли їх очі зустрілися, - Антон врешті прокинувся.
– Тамаро, ми де - у фельдшерсько-акушерському пункті радгоспу “Комсомол”?
– він явно почав приходити до тями.
– Оце тобі - Антоне Омеляновичу!
– знайомо, якось по-сільському зашарілася від несподіванки медсестра.
– Ой, лишенько… Де ж це вас так?
– Там, де й усіх - на дорозі, - він спробував перевести на жарт свої нічні перелюби з рекламною опорою на Південному мосту.
– А ти ось тут!
Скільки ж то усіляких шибеників проходить через травматологію міської “невідкладної допомоги” і твої руки!
– А ви не у травматології, - ніяк не відважувався перейти на “ти” Лускунчик.
– Це - клініка репродуктивної медицини, я тут ось вже другий рік - старшою медсестрою. “Оце тобі”, у свою чергу подумки зашарілася “жертва автомобільної аварії”. Він краєм ока оглянув своє лігвище: чи бува не гінекологічне. Ні, ортопедичне, до того ж з педаллю, - ліжкові можна надати найзручніше положення. Поряд модерновий торшер, живі квіти. Сучасні меблі, оригінальна картина на стіні, телевізор, кондиціонер, холодильник. Свіжа і красива го лу бу вато-синя постільна білизна. Здавалося, це не лікарняна палата, а одномісний номер у мінімум тризірковому готелі.
– Уночі вас, непритомного, доставив сюди начальник охорони Запашний. Сказав, що за особистим наказом самої Людмили Сталінітівни! От нашим черговим хірургам-гінекологам і довелося згадувати на ходу все, чому вчили в медінституті.
Будьте певні: ногу склали вправно! Через два тижні знову стрибатимете на своїх двох! А синці й подряпини - то дрібниці…
Чому він опинився саме тут, хто така “сама Людмила Сталінітівна” (це ж як - дочка Сталіна?!), як там його двохсотий “Краузер” з яйцями, сушками й маком від Валі…
– А дітки ж твої вже з тобою?
– згадався непосидючий чорноволосий Гіві, внук радгоспної тітки Марії.
– На днях шкільну форму приміряв - цієї осені у перший клас! Живемо нарешті разом, знімаю квартиру на Кіровоградській. Зі степів - у степи!
Тамару раптово викликали до ординаторської.
Антон взявся за телефон. Треба ж якось “повідомити світу” - не на курорті!
Донечкам?
Старша
Оленка відпочиває із сім’єю в Єгипті.Молодша Катруся другий рік пропадає в “його” Індії. Перед тим місяцями депресивно (так їм з колишньою дружиною здавалося) не спускалася вниз зі свого четвертого поверху (довідково - корисна площа 170 квадратних метрів, облаштована навіть автономним шинквасом, - що вона там робила і що ще їй не вистачало - невідомо). Ще більшою таємницею залишалося те, коли молодшій вдавалося попутно спалювати на місяць щонайменше тисячу сімейних доларів. Зокрема, на імпульсивні витрати щодо:
1) інтернету й розмов мобільним телефоном з усім світом; 2) 24-годинних відлучок до столичних нічних клубів з таким же за тривалістю 24-годинним відсипанням; 3) походів на книжний ринок Петрівка і втрати восьми мобільних телефонів; 4) утаємничених від батьків танців з вогнем (файер-данс), стрибків з парашутом - мінімум з кілометрової висоти (слава тобі, Господи, що не без нього!), а також десятків інших небезпечних для життя “атракціонів”; 5) далеких поїздок на якісь “міжнародні семінари” своїх і заїжджих екзотичних психологів-шаманів, просунуті екстрім-тренінги на Трухановому острові, а також щоліта - гульок на “святі вільних людей”, таких собі сучасних яппі-хіппі-наркоманів (не треба нас дурити!) у кримському жовтовалізовому Казантипі; 6) масових наркотично-алкогольних (так кваліфікувала колишня розумниця-дружина) оргій однокурсників двох університетів, у яких вона навчалася одночасно; 7) періодичних шоп-турів елітними сто личними магазинами й салонами; 8) занять у студіях живопису, скульптури, виготовлення “ловців нічних снів”; 8) любові до кота, кохання до “чоловічого начала”, походів до церкви на сповідь і причастя… Плюс найголовніше - музика, театр, кіно, йога, інші переважно правокульомозкові польоти…
Остання забаганка Катрусі ледве не закінчилася плачевно для рідного “батечка”. У час, вільний від навчання і “дозаміжнього діалектичного хаосу”, молодша найнялася волонтером до міської служби соціальної допомоги, спеціалізація - опікування дітьми, хворими на ВІЧ-СНІД… Переляканий до напівсмерті “татусик” (звичайно ж, за впливів ще більш переляканого до смерті “матусика”) плюнув на свою “відповідальну” роботу і про всяк випадок найнявся до молодшої особистим водієм. Одного разу, коли як “невідкладна допомога” доставляв до спеціалізованої лікарні на Святошино підопічну - хворобливу шестирічну Надійку, мале необачно спіткнулося, розбило колінце, а він рукою необачно витер краплинку крові… Перед тим саме ту руку подряпав об колючий агрус, підрізаючи кущі на своїй фазенді…
Молодша подалась до Індії через міжнародну студентську мережу AIESEC і ось стажується у тамтешній компанії за своєю майбутньою бізнеспсихологічною спеціальністю. Водночас викладає англійську тібетським монахам, допомагає місії матері Терези, відвідує курс лекцій Далай-Лами…
Мале, неповних 19, а відважилася до такого далекого, чужого й непевного для дівчини світу! От волоцюжка (з яким до того ж періодично втрачається будь-який зв’язок). І в кого воно вдалося!
Можливо, варто зателефонувати своїм родичам-селянам? Навіщо турбувати трударів від землі і свинарника, у яких зараз гаряча літня пора, та й чим вони зарадять. Хочеш бути корисним родичам - нічим з них не користайся…
Друзям? Так сталося, що усі вони залишилися переважно в містах “бойової журналістської молодості”. Як перебрався до Києва - почали тихенько губитися. І, схоже, усіх це влаштовує…
Колегам по новій роботі в редакції журналу “Лідер ХХІ століття”? Він ще в офіційній відпустці, та й не встиг “злитися” з колективом, стати для нього незамінним хлібодавцем…
Може колишнім дружинам-дружбанам? “Іриночки мої, котики, я тут потрапив у аварію, ногу зламав!” - а дулю з маком…
От “Маша”, - а Ірена, моя красунечка, мій вулкан пристрастей? Певно, вона десь тут поряд, у столиці, переймається своїм косметичним салоном “Едем”. Рік тому Антон пригледів занедбане приміщення на Подолі, тихенько зробив шикарний ремонт і… “подарував” на день народження “його юної Афродіти”. Взяв і… не роздумуючи!