Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Втрачений скарб. Інший світ
Шрифт:

— Це запис іншого Бєльського. Він зроблений у двадцятому столітті.

Кортец ще раз уважно оглянув аркуш:

— Я не бачу тут ніякого французького напису.

— Я змив його з обережності, — тихо мовив Джейк Бєльський. — Його можна відновити хімічним способом, коли треба буде.

Кортец поклав пергамент на стіл.

— Отже, ваш батько навчив вас, як знайти візантійську бібліотеку? — насмішкувато запитав він.

Джейк Бєльський хвилинку помовчав. Його повіки посилено працювали.

— Думаю, що так, сер, — промовив він нарешті.

— А як вивезти її з Росії, він вас не навчив? — запитав Кортец, іронічно дивлячись

на респектабельного юнака, котрий ввічливо і цілком серйозно пропонував йому включитися в якусь незвичайну авантюру.

Після невеличкої паузи Джейк Бєльський скромно відповів:

— Я сподівався, сер, що цього навчите мене ви… Мене в цьому запевнив містер Семюель Грегг.

— Містер Семюель Грегг! — сердито вигукнув Кортец. — Аякже! Він переконаний, що в Росії нічого не змінилось і що бібліотеку Грозного зараз так само легко вивезти, як я колись вивіз звідти знамените Коптське євангеліє…

Молодий гість мовчав.

Настала пауза. Мовчанка тривала хвилин дві. Потім Кортец відсунув од себе пергаментну трубку і рішуче заявив:

— Рукописи — це не моя спеціальність. Зараз я лише організатор виставок витворів живопису. Я приватна особа, мене цікавить тільки живопис, і ні з якими трестами я не бажаю зв’язуватися.

Повіки Джейка Бєльського часто закліпали, і він супроводжував цю сигналізацію найпереконливішим перекладом, на який був тільки здатний:

— Зовсім не обов’язково бути спеціалістом, сер. Я теж нічого не розумію в цих рукописах, Нам треба лише знайти їх і вивезти в Америку. А там уже спеціалісти тресту розберуться в них.

— Вивезти в Америку ми нічого не зможемо.

— Ну що ж, вивеземо у Францію, — бадьоро запропонував Джейк Бєльський.

— Фантастика.

— Чому? — здивувався князь.

— А тому, що ми не знайдемо цієї міфічної бібліотеки. Це по-перше. Та коли б навіть знайшли її, коли б навіть вивезли з Росії, що дуже нелегко, то ми вчинили б крадіжку. Нас арештують якщо не в Росії, то тут, у Франції. Цього зажадає Радянський уряд, і французькі власті не зможуть не виконати його вимоги. Ми привласнимо собі чужі цінності. Ви розумієте? А такі справи вже розглядає карний розшук. Ваш містер Грегг дуже добре з ним знайомий…

Усе це небагатослівний Кортец випалив майже одним духом і з великим азартом. Здавалось, він хоче налякати не так Джейка Бєльського, як самого себе.

— І ще одне, — тим самим сердитим тоном вів далі Кортец. — Я живу в Парижі і не маю наміру від’їжджати звідси, якщо нова витівка містера Грегга провалиться.

— Вам не треба буде виїжджати з Парижа, сер. На випадок невдачі я все беру на себе, — швидко й діловито заявив гість. — Це також передбачено моїм контрактом з фірмою містера Грегга.

Якусь мить Кортец спантеличено дивився на Джейка Бєльського, Потім засміявся і сказав:

— Пізнаю містера Грегга! Він уміє здобувати користь навіть з невдачі. Ваш провал призведе до скандалу з росіянами. А за це дехто в Штатах з радістю оплатить вам два-три роки тюрми.

Очевидно, Кортец угадав. Почувши про в’язницю, Джейк Бєльський не зблід і не вкрився холодним потом. Навпаки, він став хитро посміхатися і сказав:

— Думаю, що до тюрми справа не дійде, сер. У Росії я маю намір діяти обережно. Ви ж стоятимете осторонь усього того, що мені там треба буде проробити. Що ж до французьких властей, то і тут можна буде все передбачити і застрахуватися від неприємностей.

— Як?! —

люто поводячи очима, поцікавився Кортец.

— Не хвилюйтеся, сер, це шкідливо, — тихо й переконливо мовив князь. — Мій батько повідомив мене, що тут, у Франції, і в Італії живуть нащадки Фоми Палеолога, батька царівни Зої. Вони — прямі спадкоємці великої княгині московської Софії Палеолог, бо в Росії після смерті дітей Івана Грозного її нащадків не лишилось…

— Хто живе у Франції? — швидко запитав Кортец.

— Мадам де Брентан, дочка князя Джованні Ласкаріса Палеолога, — помовчавши трохи, відповів Джейк Бєльський.

“Спеціаліст по живопису” посміхнувся.

— Я бачу, ваш татусь був страшенно передбачливою людиною. Він дуже хотів сягнути далі, ніж боярин Іван Бєльський, і роздобути не одну лише антологію візантійських поетів.

— Так, він усе життя плекав цю мрію, — сказав Джейк Бєльський. — Але батько найменше за все думав про гроші. Він тільки хотів помститися своєму братові, князю Платону, який відбив у нього дружину, красуню Ежені де Мерод… Цю історію я розповім вам іншим разом.

Кортец уважно подивився на російсько-американського князя і подумав уже без будь-якої неприязні: “Гм! А він, здається, не дурний, цей жовторотий Джейк. Семюель Грегг недаром поставив на нього…”

— Гаразд! — сказав він. — Я нічого ні вам, ні містерові Греггу не обіцяю. Але, не розголошуючи ваших замислів, я дещо розвідаю, промацаю подекуди ґрунт і тільки після цього зможу дати остаточну відповідь. Цей архаїзм залиште у мене. — Кортец кивнув на трубку пергаменту. — Якщо ви, звісно, мені довіряєте. Мені треба показати його одній тямущій людині, що добре знає візантійську літературу й багато чого іншого.

— Звичайно, сер! — з самовідданою готовністю вигукнув Джейк Бєльський. — Будь ласка, лишіть у себе цей пергамент. Батько сказав, що він принесе щастя тому, хто захоче приєднати цю титульну сторінку до книги, од якої вона відокремлена.

Він устав, Кортец натиснув кнопку дзвінка.

— Приходьте завтра.

— З приємністю, сер.

— Не “сер”, а “мосьє”, — поблажливо виправив Кортец. — Звертання “сер” у Франції багато хто не любить. Та й не тільки у Франції.

— Розумію, мосьє…

Зашелестіла шовкова спідниця. Мадлен, увійшовши, відразу зрозуміла, що молодий американець недаремно позбувся долара, коли настійливо просив її доповісти про себе Кортецу.

— Мадлен! — пихато виголосив Кортец. — Князь Джейк Бєльський завтра буде у мене о десятій ранку. Проведете його прямо в кабінет.

Мадлен граціозно зробила кніксен перед князем Джейком Бєльським.

У КАФЕ “ГУІНПЛЕН”

Того ж дня Педро Хорхе Кортец відвідав кафе “Гуїнплен”. Він давно тут не був, але завсідники впізнали його відразу. Це були маршани — перекупники картин, небагаті антиквари, молоді художники, що вже багато років “подають надії”, натурщиці, любителі картин і рідкісних речей. У кафе, як завжди, було шумно, та шум посилився, коли в дверях з’явилася масивна постать Кортеца. Серед відвідувачів було немало тих, на кому іноді непогано заробляв мосьє Кортец, і тих, хто іноді заробляв (не дуже багато) з його допомогою. Почулися вигуки:

Поделиться с друзьями: