Із Росії з любов'ю

— Готель непоганий. Я просто не хочу зупинятися в «Стамбул-Хілтоні» чи в якомусь іншому розкішному закладі.

— Гроші? — Керім висунув шухляду й дістав грубу пачку новеньких зелених банкнот. — Тут тисяча турецьких фунтів, їхня реальна ціна на чорному ринку — приблизно двадцять за один фунт стерлінгів. Офіційний курс — сім. Скажете, коли вони скінчаться, і я вам дам стільки, скільки буде треба. Підрахунки зробимо після завершення гри. У будь-якому разі, це — мотлох. Відколи перший мільйонер Крез винайшов золоті монети, гроші неухильно знецінюються, та й зображення на монетах деградували так само швидко, як і їхня вартість. Спершу на них були зображення богів, потім — королів, а тоді дійшла черга й до президентів. Тепер на грошах немає облич узагалі. Погляньте на це казна-що! — Керім кинув гроші Бондові. — Сьогодні це лише папірці з малюнками громадських будівель та підписом касира. Погань! Чудо в тому, що ви ще можете на них щось купити. Що ще? Сигарети? Куріть тільки оці. Вам надішлють кілька сотень до готелю. Це — найкращі. «Дипломатські». Дістати такі сигарети нелегко, бо їх постачають переважно до міністерств і посольств. Які ще проблеми? Щодо їжі і дозвілля не турбуйтеся, це я залагоджу. Я також маю дістати свою пайку задоволення. Якщо не заперечуєте, я хотів би триматися ближче до вас.

— У мене все,— мовив Бонд. — Крім однієї обставини: ви маєте якось приїхати до Лондона.

— Ніколи! — рішуче заперечив Керім. — Погода й жінки там надто холодні. Для мене честь—приймати вас тут. Це нагадує мені війну. А тепер...—Він подзвонив маленьким дзвоником. — Яку ви любите каву — з цукром чи без? У Туреччині про серйозні речі без кави чи ракії не розмовляють. А для ракії ще надто рано.

— Без цукру.

Двері прочинились, і Керім гучним голосом зробив замовлення. Як тільки вони знову залишились самі, Керім відімкнув шухляду, дістав папку й поклав її перед Бондом, ляснувши по ній долонею.

— Друже мій,— похмуро почав він,— не знаю, що й сказати про цю справу. — Він відхилився в кріслі й заклав руки за потилицю. — У вас часом не виникало враження, що наша робота в чомусь схожа на зйомки фільму? Я так часто виводив усіх на натуру, що, гадав, уже можна починати крутити ручку кіноапарата. Але... то погода, то актори, а то непередбачені обставини... Або щось інше, що також трапляється на зйомках. Скажімо, одного злощасного дня між двома зірками так чи інак виникає любов, як оце тепер. Для мене це — найбільш бентежний і таємничий фактор. Чи справді дівчина любить ваш образ? Чи покохає вона вас, коли побачить живого? Чи зможете ви полюбити її так, щоб вона перейшла до нас?

Бонд мовчав. Почувся стук у двері. Старий клерк поставив перед кожним тонесеньку порцелянову чашечку, оправлену в золоту філігрань, і вийшов. Бонд надпив свою каву й поставив чашечку на стіл. Кава була добра, але надто густа. Керім проковтнув свою порцію одним духом, уставив у мундштук сигарету й закурив.

— Та ми мало чим можемо зарадити з цією любовною справою,— провадив Керім, звертаючись скоріше до самого себе. — Ми можемо тільки чекати й спостерігати. Тим часом діються й інші речі. — Його погляд раптом зробився дуже суворим, гострим. — Щось діється у ворожому таборі, мій друже. Про це свідчить не лише спроба позбутися мене. Вони то приїздять, то від'їздять. У мене є кілька фактів. — Він приклав вказівного пальця до носа. — А ще я маю оце. — Він поплескав себе по носі так, як плескають собаку. — Так, це — мій добрий друг, і я йому довіряю. — Потім повільно підняв і урочисто опустив на стіл руку. — І якби ставки не були такі високі, я б сказав: «Повертайтеся додому, мій друже, повертайтеся. Тут вариться щось таке, від чого треба триматися далі».

Бонд перейнявся Керімовою серйозністю, просто-таки фізично відчуваючи напругу, яку випромінював його голос.

— Та ми — не старі баби. І це — наша робота. Тож забудьмо про мій ніс і працюймо далі. Передовсім, чи можу я розповісти вам щось таке, про що ви не знаєте? Відколи я надіслав повідомлення, дівчина не подавала жодних ознак життя, і в мене немає ніякої додаткової інформації. Та, може, ви захочете поставити мені кілька запитань про останню зустріч.

— Я хочу знати лиш одне,— навпрямки заявив Бонд. — Вашу думку про цю дівчину. Ви повірили її історії чи ні? Отій історії про мене? Все інше не має значення. Якщо у неї не розвинулася своєрідна істерична манія, то все інше розбивається на друзки, і тоді ми маємо справу з підступною акцією МДБ, суть якої не можемо розгадати. Отже, чи повірили ви дівчині? — Голос Бонда був наполегливий, а його очі ретельно обмацували обличчя співрозмовника.

— Е, мій друже! — Керім труснув головою і широко розкинув руки. — Саме про це я запитав себе тоді, а відтоді запитую й досі. Але хто з нас може розгадати в таких справах жінку? Очі її, прекрасні невинні очі, блищали. Вуста в неї були вологі й розтулені. Голос її був нетерплячий і ніби наляканий тим, що вона робить і говорить. Пальці в неї були аж побіліли, коли вона трималася за поручні на поромі. Але що було в неї на серці? — Керім зняв руки догори. — Сам Господь знає! — Він приречено опустив руки, поклав їх на стіл і глянув просто в очі Бондові. — Є тільки один спосіб дізнатися, чи справді вас любить жінка. Та до цього способу може вдатися лише експерт.

— Так, — зітхнув Бонд,— я знаю, що ви маєте на увазі. Ліжко.

Розділ 15 Шпигунські тили

Знову подали каву, потім ще раз, і велику кімнату все більше наповнював сигаретний дим — у міру того, як двоє чоловіків брали окремо кожний доказ, з усіх боків зважували його і, зрештою, відкладали. За годину вони були на тому самому місці, з якого й почали. Тепер усе мало залежати від Бонда: чи розв'яже він проблему з цією дівчиною, і якщо його задовольнить її історія, то чи вивезе він її та шифрувальний апарат з цієї країни.

Керім вирішив узяти на себе адміністративні клопоти. І як перший крок присунув до себе телефон і попросив свого транспортного агента зарезервувати по двоє місць на кожний із літаків компаній БЕА, «Ерфранс», САС і «Туркеар» на наступний тиждень.

— А ще вам потрібен паспорт,— сказав Керім. — Вистачить і одного. Вона може подорожувати як ваша дружина. Мій помічник зробить ваше фото і знайде фото більш-менш схожої на неї дівчини. В крайньому разі може цілком прислужитися раннє фото Грети Гарбо — у них явна схожість. Його можна взяти з газетної підшивки. Я переговорю з генеральним консулом. Це мій добрий приятель, якого інтригують мої маленькі сюжети з серії «плаща й кинджала». Паспорт буде готовий сьогодні ввечері. Яке ім'я вам до вподоби?

— Виберіть яке завгодно.

— Сомерсет. Моя мати походить звідти. Девід Сомерсет. Директор компанії. Це нічого не означає. А дівчина? Назвемо її Керолайн. У неї вигляд Керолайн. Подружжя вродливих молодих англійців, що захоплюються туризмом. Форма фінансового контролю? Покладіть це на мене. Вона заявить вісімдесят фунтів у дорожніх чеках і, скажімо, додасть банкову квитанцію ще на п'ятдесят фунтів — нібито ви обміняли їх у Туреччині. Митниця? Вони тут ніколи нічого не перевіряють, тільки радіють, коли хтось ввозить щось до країни або залишає в ній гроші. Ви заявите деякі турецькі дрібнички — подарунки для ваших друзів у Лондоні. Якщо виникне потреба негайно виїхати, полиште клопіт про ваші готельні рахунки й багаж на мене. В «Паласі» мене знають. Що ще?

— Я не можу нічого більше придумати. Керім поглянув на годинника:

— Дванадцята. Час відвезти вас до готелю. Там на вас може чекати лист. І добре перегляньте свої речі — може, там є щось цікаве.

Він подзвонив у дзвіночок і гучним голосом дав розпорядження старшому клеркові. Той застиг, пильно дивлячись на Керіма; похилена голова на витягнутій шиї в клерка нагадувала голову гончака.

Керім провів Бонда до дверей. Там знову повторилося тепле й міцне рукостискання.

— Машина привезе вас на ленч,—сказав Керім.—Тихе місце на базарі прянощів. — Його очі потішено дивились на Бонда. — Мені приємно працювати з вами. У нас діло піде. — Він забрав руку. — А тепер мені треба зробити ще чимало справ. Це може бути й не те, що треба, і все ж таки. — Він широко ошкірив зуби.—Jouons mal, mais jouons vite!

Старший клерк, який був, певне, чимось на зразок начальника відділу кадрів, вивів Бонда крізь інші двері в стіні на платформі. Голови службовців сумлінно хилилися над конторськими книгами. Там був короткий прохід до кімнат з обох боків. Чоловік простував до однієї з них. Бонд опинився спершу в напрочуд добре обладнаній лабораторії, а потім у іншій, темній кімнаті. За десять хвилин він знову опинився на вулиці. «Роллс» повільно викотився вузьким проїздом і знову виїхав на міст Галата.

У «Крістал-паласі» чергував новий портьє. Це був маленький запобігливий чоловічок із провиною в очах на жовтому обличчі. Він вибіг з-за стойки, вибачливо розвівши руки.