З історії релігійної думки на Україні

На самого Мальованого, як се пояснюють, мала сильний вплив його знайомість з Іваном Трегубовим, одним з небо- гатьох українських інтелігентів, які заінтересувались не тільки теоретично, але й практично народним релігійним рухом того часу. Як «свобідний христіянин» і прихильник поглядів Л. Толстого, він причинився теж до перенесення центру ваги в доктрині Мальованого з містики на моральну сторону, і опубліковане ним «Привитаннє Кіндрата Мальованого Руському народови» має вже сильний нахил в сю сторону. Мальований останних літ менше говорить про прихід Христа на землю, кінець світа і под., а всю вагу переносить на проповідь згоди, любови й свободи та організацію життя в любови і брацтві.

Серед мальованців теж не помічувано вже такого святочного настрою, як колись. Після кількох розчаровань в близькім кінці світа (особливо його чекали 1899 р. наслідком пророкувань астрономів про карамболь плянет), мальованці вернулись до давнійшого робочого життя. Але сподівання царства божого жили далі серед них, та у високій мірі витримувалися принціпи любови, помочи і пожер-

178

твовання. Такі були відзиви. На жаль, вістей про стан секти по смерти її провідника, що наступила в 1913 р., у нас нема.

Я спинився ширше на мальованстві, тому що воно однодушно признається найбільш яскравим і оригінальним проявом нашого релігійного руху. Коротко лише спинюсь на деяких инших течіях, користуючись головним чином спостереженнями пані Бородаєвської, зібраними у названій її збірці. В своїх оповіданнях знайомить вона з яскравою по- статею провідника українських «шалапутів» (назва ся значить баламутів, людей безглуздих — так називають в народі сих сектантів, котрі самі себе звуть «духовними христіянами»). Се Дуплій, впливовий проповідник, селянин села Прядівки, на границі Полтавської і Катеринославської губ., котрого пані Бородаєвська відвідувала кілька разів за його життя. В контраст радісному настроєви мальованців та їх сподіванням блаженного життя на землі, тут стрічаємося з суворим аскетизмом, самовідреченнєм і добровільними шуканнями недостатку і страждання на сім світі — поруч із проповідю діяльної любови і співстраждання з людьми — не з самими тільки своїми одновірцями. «Будь смиренном велик, а нищетою богат, бо житиє наше на небесах єсть», говорив старий Дуплій. 1 дійсно доводив своє смиренне до того, що перед людьми, які приїздили побачити його і поучитись у нього, він, затаюючи своє імя, умисно виговорював на Дуплія, себто на себе самого всякі непочестні речи. А в своїм аскетизмі доходив до умисного розятрювання на своїм тілі ран і болячок, вва-

Трохим Зінківський.

179

жаючи всяку хоробу і недомагання тіла за «божу благодать» і засіб духовного піднесення, по слову апостола: «коли я немоществую, тоді я сильний».

Догматичній стороні і взагалі ідеольоґТі, він і його ученики, очивидно, не надавали особливого значіння, і формально не відділялись від офіціяльної церкви. Подібно як первісна «штунда» була тільки піднесеною формою євангелицтва, так і «духовні христіяне» виходили з бажання більш пильного і самовідреченого виконування православної обрядовости, ніж се робиться в офіціяльній церкві. Вся ж вага покладалася в аскетичнім самовідреченню й до можливо найвисшої міри, доведенім альтруїзмі. Описана Бородаєвською громадська трапеза, що по заповіту Дуплія справлялась по його смерти що року на Спаса всім селом для всіх стран них, убогих, а перед усім для дітей, робить дійсно сильне вражін- нє своєю стихійною моральною висотою.

Шалапутами на Катеринославщині і Херсонщині звуть також так зв. «хлистів» — що самих себе звуть «людьми божими»,— але се зовсім відмінна релігійна течія. З «істинними христіянами» типа Дуплія і йому подібних, обєднує наших хлистів своєрідний аскетизм: проповідь боротьби з натуральними потягами тіла стримуваннєм від подружа, від мясива суворим пощеннєм, виреченнєм усяких забав, крім обрядових співів і танців, крайним вичерпуваннєм фізичних сил всякими епітіміями — карами за переступи правил і особливо тою «роботою Богови»: обрядовими танцями («радіннями»), що приводять участників не тілько до екстази, але й до повного фізичного вичерпання. Сей понурий, факірський аскетизм відріжняє з другої сторони «хлистів» від радісно і святочно настроєних Мальованців, з котрими їх споріднює доволі близько містична ідеольоґ'ія. Подібно як і Мальованці, хлисти переконані, що через свою реліг'ійну екстазу (викликану релігійними танцями — «радіннєм») вони стають носіями св. Духа, входять в безпосередний звязок з Богом, нарешті — можуть втіляти в собі Христа (чоловіки), або Богородицю (жінки).

180

Походженнє сеї секти дуже заносне: вона була принесена сюди пересельцями з Великоросів (там її початки ведуть з XVII в.). Але в полудневій Україні вона досить одомашнилась а її псальми мають часом українізований ви

гляд ¹. Така напр. заохота до

Прелюбезний наш Спаситель На землі за нас страдав,

По усьому миру, по селам І по многим городам:

От злодіїв був гоним,

Всі ізбранні йшли за ним. Он распят був на хрестЬ,

Сам содержан на постЪ... Попостіть ся ж по денечку, По денечку, або й по два — Буде Господу угодно.

А хто три дні пропостить ся, Гріх во плоти умертвить ся. А у кого розум твердий,

посту:

Перетерпить день четвертий. А хто й пятий прострадає, Той плотию завладає.

Духа Свята призивая Перетерпить день шестой.

Хто ж седмицю попотягне, Благодать той получає,

Душу даром причащає. Покаяннєм очищає.

Он приносить Хрйсту кров, Очищаясь жизню внов.

Богу слава і держава Во віки віков.

Аминь.

Або ось псальма про громаду вірних, або як то у них зветься — «корабель»:

Кораблик, кораблик Воспливає по синьому морю, В кораблику корабельщики Терплять много горя.

А вірному молодцю Поміч подаєть ся,

Коли вірний молодець В обман не даєть ся,

І всі скорби і печали Терпить, побіждає,

А сам стоїть в кораблику, Рулем управляє,

Ко Отцю в висоту Просьбу посилає:

«Отець ти нас милосердний,

До всіх нас усердний!» Якби були всі матроси Своїм серцем прості. Друг вони на друга Моленно взирали,

За любов, за віру Головушки клали, Надежду на Бога Всегда б спокладали,

А земної слави Ні в чом не іскали.

Бо земная слава То горка отрава,

Хто з нею спознав ся, Той з Богом розстав ся.

¹ Мова в записях п. Бородаєвської мішана: в тій самій псальмі одні стихи мають цілком великоруський характер, инші український. Можливо, що записувались вони від людей з нахилом до жарі'о- нового мішання обох мов. Ритм також явно помилений місцями, але я не поправляю поданих нею текстів.

181

А нам, сестри — братя, Надо хрест терпіти:

Рай даром не дасть ся.

Покроють доскою,

Що возьмем з собою? Наша гордость, ціность За нас не заступить І грішную душу Од мук не откупить! Богу слава і держава Во віки віков.

Амінь.

Сам Бог унизив ся, На хресті очутив ся.

Не знаємо, братці, Чи будем видать ся В послідній часочок?

Тяжкий аскетизм хлистів (особливо безоглядний і нелюдський що до відносин подружи их і сексуальних) ¹ не дає можности широко розростись їх «кораблям». Тож поруч них і паралельно з ними розвиваються в тих же наших сторонах громади «скакунів», з подібною до хлистів містичною ідеольогЧею, культом «роботи Богови», або «радіннями», з тими ж більш менш псальмами,— але з дещо лекшим аскетичним режімом, напр. без тих неможливих постів, що роблять хлистівство занадто тяжким для маси. «Скакун- ство» таким чином являється слабшою формою «хлистівства», і «люде божі» так і дивляться здебільшого на «скакунів» як на «несовершенних» одновірців. З другого боку не лишилося без впливу на його поширеннє серед нашого селянства також і німецьке скакунство — що стало було ширитися між німецькими евангеликами в середині минулого столітя. Завдяки тому воно прибрало досить значні розміри між українською людністю на полудні — тільки що на зверх мало помітне, через велику потайність їх громад (так само як і «людей божих»), та зовнішнє удаваннє православности. Хоч скакуни ікон не шанують, але про око по хатах тримають. До церкви теж ходять, хоч і дають зрозуміти, що чинять се з примусу. Водного хрещення не узнають: по їх гадці дари св. Духа здобуваються побожним життєм, діти ж православних хоч і одержуть дари св. Духа,

¹ В «кораблі» не повинно бути подруж, не повинно родитись дітей. Народженнє дитини стягає ганьбу і виключеннє матери на якийсь час з громади. Найчастійше вагітність кінчиться пороненнєм, наслідком занадто сильного руху на «радіннях».

182

але затрачують через гріховне життє,— бо Дух не може пробувати в «храмі гріха». Супружества по можности уникають, а коли живуть з жінками, то без якого будь обряду. Мяса вживають мало, здебільше живляться стравою молошною та ростинною. Вважають, що через своє побожне життє стають «сосудами св. Духа», втілюють в собі Христа і под. Отся псальма дає короткий виклад їх віри: