З історії релігійної думки на Україні

Господь у небо одходив, Апостолам говорив:

Ви апостоли, пророки, Посмотрите по законам Та не кланяйтесь іконам, Деревяним образам Ні їх сліпим глазам,

Ні фіялам ні кадилам,

Ні їх кривим водилам (провідникам, духовним).

А у нас єсть Господь такой: В душу дЬйствує Дух Святой. Богу слава і держава Во віки віков. Амінь.

Такі от головнійші напрями, в котрих пішли релігійні шукання української народным маси наслідком незадоволення з офіціяльної церкви. В подробицях, очивидно, панувала, та мабуть і тепер панує, велика ріжнородність, про котру не можемо мати скільки небудь повного поняття. Та і взагалі про ідеольогію, інтелектуальний і моральний зміст сих шукань, наші відомости дуже загальні і мабуть часто недокладні, з тих причин, які я вже зазначив. З одного боку замкненість і виключність сих сект та більша чи менша, але завсіди неодмінна в деякій мірі таємничість, котрою вони обгортали своє реліг'ійне життє. З другої сторони — мале заінтересованнє ними української інтелігенції. А політичність і не-національність сект, заносні, російські форми їх культу знеохочували і тих дослідників та обсерваторів народ нього життя, які цінили в нім перед усім національний зміст, і тих, які вважали єдино важним в данім моменті розбудженнє соці ял ьної і політичної свідомости в масах. В тих формах, які прибрав в тих часах український релігійний рух, він здававсь мало цінним, або навіть просто шкідним і з одного і з другого погляду (своє підчеркованою аполітичністю і ненаціональністю).

183

Тому українська інтелігенція в переважній більшости не йшла далі протестів против інквізіціонних методів боротьби, против сього карання за приналежність чи переходи до сект, крівавих масових розправ та всяких негуманних заходів, як відбираннє дітей від сектантів, висилка і виключеннє з громад і под.

Була одначе хвиля більшого заінтересовання сим релігійним рухом; на початку 1890-х рр., головно під вражіння- ми блискучих успіхів баптизма, і представники ріжних громадських течій задумувались тоді над можливостями його використання — коли ще характер його не сформувавсь, а головно не усвідомивсь досить ясно. Пр. Драгоманов, як завзятий ворог клерикалізму, думав використати його, очивидно, для визволення народних мас зпід впливів духовенства і церкви, для спрямовання в бік більш ради- кально-соціяльних і політичних течій. Він думав, що з такою метою варто викликати подібний рух і в Галичині. В його паперах лишився такий начерк ісповідання віри для релігійної агітації в Галичині:

Руське брацтво.

1. Віримо в Бога, створителя світу і людей (зачеркнено: Котрий любить своє сотворіння і людей).

2. Признаємо посланців божих, котрі, як Ісус Христос, «навчали людей любити (зач.: всіх людей), одні одних, як самого себе (зач.: і жити як брати).

3. Шануємо всяку віру з усяким обрядом (зач.: церковним) , коли вони ведуть людей до любови, а не до противного.

4. Обіцяємо жити проміж себе як брати і сестри, і тим приміром, а також словом навертати людей усяких вір до нашого брацтва.

5. Три братчики, зібравшись до купи, можуть уложити собі громаду, котра має рішати про всякі свої справи і змовлятись у тих справах з другими громадами.

6. Всі громади братчиків з руською мовою (зач.: роблять) вмовляються про справи всего руського брацтва.

184

Походженнє сього начерку пояснює лист Драгоманова з 25.1 V.1891 —з приводу пересланого йому Павликом селянського листу з Коломийщини: «Чи не порадити їм справді формально закласти свого рода штунду. Хоч їх там 3—4, та і Ратушних та Рябошапок на Україні не було більше і працювати їм було важче через росс, закони. Нехай би хоч З—4 г'азди заявили урядови, що вони виходять з ун(іятсь- кої) церкви і закладають нову — «Руське Брацтво». А потім можна буде звести їх з англ., амер. і нім. баптистами і з укр. штундистами. Основи науки, або заповіди такого брац- тва треба викласти так, щоб вони цілком не виривали людей з готового г'рунту, і той же час не. спиняли поступу. На пробу посилаю 4 пункти,— котрі пошліть, куди слід з своїми радами. Про звязки з баптистами постараюсь я особисто літом у Лондоні, а ще й раніш через переписку».

Павлик у відповідь на се пояснив, що австрійські закони також мало толерантні для релігійних новотворень, і се, очивидно, прохолодило плян Драгоманова — так здогадується сам Павлик.

З тих, що інтересувались релігійним рухом зі становища національних інтересів у вузшім розумінню слова, знаю пок. Ол. Кониського, що старавсь прищіпити се заінтересоване також і тим молодшим людям, які гуртувались коло нього. Серед них було чимало молодих богословів з київської семінарії та духовної академії, котрим сей релігійний рух був і близше звісний і близше їх інтересував; між ними бував і згаданий вище Іван Трегубов, також, здається, вихованець київської духовної школи¹. Від сього гуртка виходили відомости про поступи релігійного руху, що місти-

¹ 3 українським рухом він був мало звязаний і потім, здається, зовсім відійшов від нього. Я потім стрів його імя як провідника петербурської громади «свобідних христіян». В «основах» своїх опублікованих 1908 р. ся громада своїми одновірцями проголосила м. ин. менонітів, квакерів (квейкрів), духоборів, мальованців, тол- стовців.

185

лись в закордонній українській пресі. Під його ж впливами занявсь історією штунди й Трохим Зіньківський і забрався, десь р. 1890, до студії, котру мали ми нагоду пізнати. Люта хороба і передчасна смерть перервала сю працю: одиноку більшу студію про сей релігійний рух, яка вийшла з українських кругів. По смерти Зіньківського, и доповнив і обробив до друку оден З того ж гуртка молодежи, з учеників, і свою працю закінчив таким відкликом до громадянства:

«Українська інтелігенція, що вважає себе за заступника народ нього, не може бути байдужою до такого видатного факту вкраїнської історії, як от штунда. Яким робом українська інтелігенція поставить себе до сього факту, такий і вплив на його характер буде, і на долю самої штунди се в такому напрямку впливатиме. Сумно було б дуже, коли б сей глибоко поступовий рух пішов і далі без упливу на його від свідомої української інтелігенції, як то досі було. Бо коли б се зробило ся, то осталась би тоді інтелігенція без г'рунту, без підвалини: народ зовсім нехав би її, як чужу, бо не прийшла вона пособити йому в тяжкі часи, як він боровся за волю сумління».

Сей скромний поклик лишився навіть мало знаним українському громадянству, бо вийшов за кордоном, в книзі не пропущеній до Росії і тому мало поширеній на Україні — так само, як і инші статі призначені на те, щоб заінтересувати українське громадянство в релігійнім руху, вияснити його серіозний характер і позитивні сторони.

Коли деяку моральну чи матеріяльну підтримку знаходив він з боку суголосних інтеліґ'ентських гуртів російських, то інтелігенція українська і далі стримувалась від якої будь участи в нім — аж до остан них років.

ПОЯСНЕННЯ

деяких згадок та наукових термінів для читачів не обізнаних з історією і письменством.

Стор. 4. рядок 9. Індо-европейською родиною звуться народи, що заселяють Европу і передню Азію до Індії (Гіндустану) а говорять подібними, спорідненими мовами спільного походження. Родина ся поділяється на такі головні Групи: Група західня: старини Греки, Римляне, Кельти, нинішні народи німецькі (або Германські), романські — Французи, Італійці, Іспанці, анГльо-саксонські — Англійці й Американці й ин.; Група північно-східня: Словяне і Литовці; Група полуднево-східня (або арійська): народи індійські (Гінду) і перські (або іранські).

р. 22. Фізичне змішаннє виявляється в неоднаковім колірі волосся і очей, в барві тіла — темній або ясній, в ріж- нім зрості, формі голови і под.

р. 28. Семітські народи — нинішні Євреї (Жиди), Сирійці, Араби, старинні Вавилоняне, Асирійці, Халдеї, Фіні- кіяне. Головним огнищем старої семітської культури була Месопотамія (долина рік Тигра і Євфрата).

Стор. 5. р. 5. МітольоГією називаються оповідання про богів і героїв.

р. 25. Орієнтальний, східний — в приложению до європейських переказів так звуться головно їх арабські, перські й індійські джерела.

р. 29. МітольоГічне толкование у нас — з старих, колишних спільних індо-европейських вірувань.

Стор. 9. р. 33. Гелєнізованою, гелєністичною зветься культура, що перейнялася впливами грецькими, а романізованими, або романськими ті народи, що перейняли культуру римську.

Стор. 10. р. 17. Дуалістична доктріна (наука віри) — така що приймає світове життє як боротьбу двох одвічних і рівних сил: доброї і злої, або ясної і темної.