Замкнена кімната

— Дещо я можу вам пояснити, — сказав Мартін Бек.

— Можна, тепер я вас щось спитаю?

— Прошу.

— По-перше: чи я влучив у старого?

— Влучили. На смерть.

— І то добре. А я вже думав, що він сидить у суміжній кімнаті, читає газету й регоче, аж штани мокрі.

— Отже, ви вчинили вбивство, — поважно сказав Мартін Бек.

— Ага, — незворушно погодився Маурітсон. — Інші те саме торочать. Наприклад, мій адвокат.

— Є ще якісь запитання?

— Чому всім було начхати, що він мертвий? У газетах про це не було жодного рядка.

— Сверда знайшли аж згодом. І спершу вирішили, що він наклав на себе руки.

— Наклав на себе руки?

— Так. Поліція часом теж працює недбало. Куля, влучила просто в груди, воно й природно, адже він нахилився вперед, коли ви в нього стріляли. І кімната була замкнена зсередини: і двері, й вікно.

— Ага, мабуть, він потяг вікно за собою, і гачок зачепився за шпеник.

— Мабуть, десь так воно й було: Удар кулі такого калібру відкине людину на кілька метрів. Навіть якщо Сверд не тримався за гачок, той міг зачепитись за шпеник, коли вікно захряснулось. Я бачив щось подібне. Зовсім недавно.

Мартін Бек усміхнувся сам до себе.

— Що ж, можна вважати, що в основному все ясно.

— А мені не все. Наприклад, звідки ви знаєте, що я думав, перше ніж вистрілити?

— Це я просто здогадався, — відповів Мартін Бек. — У вас є ще якісь запитання?

Маурітсон вражено витріщився на нього.

— Ще якісь запитання? Ви жартуєте?

— Зовсім ні.

— Тоді, будь ласка, поясніть мені таке. Того вечора я поїхав просто додому, поклав пістолет у старий портфель, а зверху напхав його камінням. Тоді ще добре обв'язав мотузкою і сховав у надійному місці. Та спершу зняв глушник і розбив його молотком. Він справді був на один раз, але я його не сам зробив, як ви кажете, а купив разом з пістолетом. Другого ранку я поїхав поїздом у Седертельє. Проте дорогою на вокзал зайшов у якийсь будинок і викинув глушник у сміттєпровід. Тепер я й сам не міг би сказати, в котрий будинок. У Седертельє я сів у моторний човен, який звичайно тримаю там, і до вечора доплив до Стокгольма. А вранці взяв портфель з пістолетом, знов сів у човен і десь аж біля Ваксгольма викинув його в море. Просто серед фарватеру.

Мартін Бек насупив брови.

— Запевняю вас, що все було так, як я розповів, — схвильовано сказав Маурітсон. — Ніхто не може зайти до моєї квартири в мою відсутність. Ні в кого немає ключа. Тільки двоє-троє людей знають мою адресу, а їм я сказав, що на кілька днів їду до Іспанії, коли полював на Сверда.

— Ну й що?

— І ось ви сидите і все знаєте, хай йому чорт. Про пістолет, який я своїми руками втопив у морі. Про глушник. Чи не будете ласкаві пояснити, як усе це сталося?

Мартін Бек задумався.

— Десь ви допустились помилки, — нарешті відповів він.

— Помилки? Але ж я вам розповів про все якнайдокладніше. Хто краще за мене знає, що я робив? Чи, може…

Маурітсон істерично зареготав, тоді урвав сміх:

— Звичайно, і ви хочете мене спіймати. Але не думайте, що я збираюся розповідати все це на суді.

Він знов нестримно зареготав.

Мартін Бек підвівся, відчинив двері й помахом руки покликав вартового:

— У мене все. Поки що все.

Маурітсона забрали. Він не переставав реготати. Той сміх звучав не дуже приємно.

Мартін Бек відчинив тумбу письмового столу, перемотав стрічку, витяг касету й подався в той кабінет, де сиділи Ренн і Кольберг.

— Ну, сподобався тобі Маурітсон? — спитав Кольберг.

— Не дуже. Але я, маю матеріал, щоб притягти його до суду за вбивство.

— Кого ж він ще вбив?

— Сверда.

— Справді?

— Напевне. Навіть сам признався.

— Твоя стрічка, — озвався Ренн, — з мого магнітофона?

— Так.

— Тоді з неї тобі не буде користі. Апарат не працює.

— Я його перевіряв.

— Ну, він записує перші дві хвилини. Потім звук пропадає. Я викликав на завтра майстра.

— Ось як. — Мартін Бек глянув на стрічку. — Байдуже. Однаково проти Маурітсона є докази. Вам Єльм казав, що на пістолет був накладений глушник?

— Так, — відповів Кольберг і позіхнув. — Але в банку він стріляв без глушника. Ти якийсь наче розгублений?

— З Маурітсоном щось негаразд, — відповів Мартін Бек. — Я не можу збагнути, в чому річ.

— А ти чого хочеш? — мовив Кольберг. — Грунтовно дослідити людську психіку? Маєш намір писати дисертацію з криміналістики?

— Бувайте, — попрощався Мартін Бек і пішов.

— Ну, він матиме час писати, — сказав Ренн. — Коли стане начальником управління.

XXX

Справу Маурітсона розглядали в стокгольмському суді. Його оскаржували у вбивстві, збройному пограбуванні банку, продажу наркотиків та інших порушеннях права.

Він усе заперечував. На всі запитання відповідав, що нічого не знає, що поліція вибрала його жертовним козлом і сама сфабрикувала докази.

Бульдозер Ульсон був у своїй стихії і весь час напосідався на підсудного. В ході слідства прокурор навіть, змінив формулювання «ненавмисне вбивство» на «зумисне».

Після триденного засідання суд склав вирок.

Маурітсона засуджено на довічну примусову працю за вбивство Гордона й пограбування банку на Горнсгатан. Крім того, його визнано винним у багатьох інших злочинах, між іншим і в співучасті у нападах зграї Мурена.

А звинувачення у вбивстві Карла Едвіна Сверда суд відхилив. Адвокат, що під час розгляду перших питань був якийсь ніби сонний, тут раптом пожвавішав і розкритикував речові докази. Між іншим, він навіть організував нову експертизу, яка визнала наслідки балістичного дослідження сумнівними, справедливо вказавши, що гільза надто постраждала, щоб її з цілковитою певністю можна було прив'язати до Маурітсонового пістолета.

Свідчення Мартіна Бека визнали не досить обгрунтованими, а в його версії знайшли багато прогалин.