Зруйновані зорі

— Що-що? — розгублено перепитала я. — Балет Чайковського?

— Так. У класичній постановці.

— І що це значить?

— Ах, вибач. Зовсім забув, що тобі це ні про що не говорить. У нас, коли помирає цар, цілісінький день усюди крутять „Лебедине озеро“. Така традиція, що виникла ще в давні часи. На зразок вашого „Le roi est mort, vіve le roi!“ [8] — Ніякої скорботи в його голосі не вчувалося. — Отож Вейдер і компанія почали діяти. І діяти рішуче. Як то кажуть, відразу взяли бика за роги.

8

„Король помер, хай живе король!” (фр.)

Перші альвійські патрулі запеленґували нас за десять мільйонів кілометрів від краю дром-зони. Це було дуже непогано, з огляду на те, як ретельно чужинці охороняли навколишній простір. Ми мчали вперед з божевільною швидкістю в чотирнадцять тисяч кілометрів на секунду, що становило мало не п’ять відсотків від світлової, і до найближчого каналу другого роду нам залишалося всього дванадцять хвилин польоту.

Тільки не подумайте, що я ставила перед собою непосильне завдання встановити рекорд швидкісного прориву. Просто в своїх розрахунках виходила з технічних можливостей „Нахімова“, які були набагато вищими, ніж у стандартних розвідників класу „Зорі Свободи“. Наш трофейний крейсер міг розвивати прискорення до восьмисот одиниць (для порівняння, „Зоря Свободи“ — близько сотні), а отже, мав майже втричі кращу маневреність. До того ж його випромінювач резонансних імпульсів був далекобійнішим — згідно зі специфікацією, він міг відкривати гіперканали на відстані до півтора мільйона кілометрів. Це давало нам добрих дві хвилини на те, щоб підкориґувати курс корабля і спрямувати його точно в горловину каналу. В сумі ці складові значно полегшували нашу задачу, а висока швидкість дозволяла прослизнути буквально під самим носом у ворога, уникнувши вогневого контакту з ним.

Та в крайньому разі ми були готові й до бою. З’єднаний через свій імплант з бортовим комп’ютером, Валько одночасно тримав під контролем ходову частину корабля, захисні системи й усю артилерію, включно з електромаґнітними гарматами. А Олег, окрім того, що страхував мене як другий пілот, уважно стежив за ефіром, прослуховуючи перемовини чужинців. Частина з них велася відкритим текстом, частина була зашифрована, але, як виявилося, пам’ять бортового комп’ютера містила більшість шифрів, якими користувалися альви. Розмовляли вони здебільшого російською та анґлійською, тому Олегові лише зрідка доводилося вдаватися до комп’ютерного перекладу, щоб зрозуміти значення реплік португальською та японською мовами.

— Усе йде до того, що альви мають намір пропустити нас без перешкод, — сказав він. — Вважають, що ми звичайні розвідники й поспішаємо сповістити своє керівництво про загибель царя.

— Тим краще, — пролунав з динаміків голос Валька. Сам він сидів у кріслі офіцера зв’язку із заплющеними очима й відстороненим виразом обличчя, а його розум блукав десь у надрах комп’ютера. — Хоча насправді звістку вже давно відправлено.

— Нуль-зв’язком? — запитала я, не відводячи погляду від тактичного дисплея.

— Авжеж.

— Гадаєш, він діє так далеко?

— Через всю Ґалактику навряд. Але судячи з того, що я тут розкопав, — під „тут“ він явно мав на увазі пам’ять комп’ютера, — десяток парсеків цілком пробивна відстань. Особисто я не сумніваюся, що в одній із сусідніх систем постійно чергують наші кораблі. І щонайменше в одного з них є нуль-приймач.

— Мабуть, так, — погодилася я. — Шкода, що ми не знаємо, де вони.

— Не хитруй, Рашель. Тобі зовсім не шкода.

— Чому це?

— Бо тоді ти вже за кілька годин мусила б скласти з себе капітанські повноваження й попрощатися з цими цяцьками на твоєму комірі. А ти хочеш гордо провести корабель з одного кінця Ґалактики в другий і з помпою вручити ключі від нього самому адміралу Дюбарі. Він похвалить тебе за відвагу й кмітливість, а може, додатково поклопоче перед земним Ґенштабом про твоє підвищення. Мовляв, якось незручно після лейткомівських значків знову надягати мічманські, а ось лейтенантські ще куди не йшло.

Зніяковівши, я проіґнорувала його випад і рівним голосом проказала:

— Вісім хвилин до найближчого каналу. Шість з половиною хвилин до запуску імпульсного випромінювача. П’ять хвилин до ввімкнення ґенератора.

— Готовність усіх ходових систем підтверджую, — озвався Валько. — Почато трьохсотсекундний відлік… До речі, Олеже, ти впевнений, що Вейдер у цій компанії за головного?

— Мені завжди так здавалося. А що?

— Та я все сушу собі голову, вбили вони вашого царя чи тільки викрали. Ми з Вейдером цілий місяць спілкувались у віртуальності, він справив на мене враження хлопця рішучого, жорсткого, але не жорстокого. У всякому разі, не бездумно жорстокого.

— Я теж не помічав за ним такої риси. Вейдер раціоналіст. У всіх своїх вчинках він насамперед керується вигодою й доцільністю.

— А смерть царя йому невигідна, оскільки це створить проблеми у його стосунках з Павлом. Вірно?

— Думаю, так. А якщо відверто, мене мало переймає, живий найясніший государ Олександр Михалич чи ні. Не вважай мене бездушним, просто мені на нього начхати. Головне, щоб він ніколи не повернувся на трон. Я сімнадцять років прожив під його владою, з мене досить.

Дві години тому, слухаючи перемовини між альвійськими кораблями, ми нарешті дізналися, що цар Новоросії Олександр IX сьогодні вранці загинув в авіакатастрофі, коли, як завжди по понеділках, наодинці здійснював прогулянковий політ на своєму невеликому реактивному літаку. Певна річ, його супроводжував ескорт озброєних винищувачів, а з землі підстраховували досвідчені диспетчери, готові будь-якої миті взяти керування на себе, але всі вони виявилися безсилими, коли літак вибухнув у повітрі, а його уламки попадали в море з двадцятикілометрової висоти. Спочатку не виникало сумнівів, що це терористичний акт, але, за останніми даними, в царських покоях було знайдено прощальну записку, і вона начебто була справжньою. Особисто для мене ця записка була переконливим свідченням того, що цар Олександр не вбитий, а викрадений…

— Шість хвилин до каналу. Три хвилини до ввімкнення ґенератора.

Підтверджуючи Олегове припущення, чужинці не намагалися перехопити нас. Утім, з розрахунків комп’ютера випливало, що, попри значну концентрацію альвійських сил у дром-зоні, жоден із кораблів не встигав підійти до нас на відстань, достатню для ведення прицільного вогню. Все-таки в тій скаженій швидкості, з якою ми рухалися, була своя перевага. От коли б кораблі могли так само швидко вилітати з каналу, завдання проникнення в систему значно полегшилося б. Але після гіперпереходу будь-який матеріальний об’єкт опиняється в стані спокою відносно центрального світила. Виняток становлять лише електромаґнітні хвилі, які в будь-якій системі відліку поширюються із швидкістю світла.

— Чотири хвилини до каналу. Шістдесят секунд до ввімкнення ґенератора.

За сім мільйонів кілометрів попереду за нашим курсом один з важких крейсерів випустив нам навперейми з десяток позитронних ракет. Траєкторії семи з них точно перетиналися з нашою. Але це не проблема: кілька поштовхів ходового двигуна з прискоренням 500 g — і ракети пролетять далеко за нашою кормою. Їхня система самонаведення просто не встигне зреаґувати.

Утім, до ракет було ще далеко, а до першого з каналів залишалося всього три мільйони кілометрів.