Звіробій

Більшість молодих жінок, опинившись у такому становищі, наполохалися б не на жарт і думали б тільки про свою безпеку. Та Джудіт анітрохи не розгубилася; що ж до Гетті, то її тривожило тільки одне: чому батько та Непосида знялися з якоря й попливли невідомо куди?

— Не може бути, Гетті,— сказала Джудіт, після багатьох спроб нарешті переконавшись, що «ковчега» вони зараз не знайдуть, — не може бути, щоб індіяни підкралися на плотах або плавом і зненацька захопили наших друзів уві єні!

— Не віриться, щоб Тихша та Чингачгук полягали спати, не розказавши перше одне одному, що кожен з них пережив за час тривалої розлуки. А ти як гадаєш, сестро?

— Може, це й так, дитино. Вони мали багато причин не спати. Але делавара могли захопити зненацька, навіть коли він не спав, бо думки його нині зайняті зовсім іншим. І все-таки ми щось почули б: крики та лайка Гаррі Непосиди відлунювали б на східних горбах, мов гуркіт грому.

— Непосида часто грішить, зловживаючи негарними словами, Джудіт, — покірливо й сумовито визнала Гетті.

— Ні-ні, неможливо було захопити ковчег без найменшого шуму! Я одчалила від нього менше години тому й весь час уважно дослухалась. Але все-таки не віриться, щоб батько міг кинути напризволяще власних дітей.

— Мабуть, він думав, що ми спимо собі в каюті, й вирішив підплисти ближче до замку. Адже ти знаєш, ковчег часто міняє місце вночі.

— Твоя правда, Гетті, очевидно, так воно й є. Південний вітрець трохи подужчав, і вони, мабуть, попливли вище по озеру…

Джудіт замовкла, бо ледь вона встигла вимовити останнє слово, як все довкола зненацька осяяв сліпучий спалах. Слідом за ним гримнув рушничний постріл, і громохка луна прокотилась між пагорбів на східному березі.

Майже тієї ж миті пронизливий жіночий зойк розітнув повітря. Моторошна тиша, що запала по тому, здалася ще зловіснішою. Незважаючи на всю свою рішучість, природжену й виховану умовами життя, Джудіт ледве спромоглася звести дух, а бідолашна Гетті затулила обличчя руками й затремтіла всім тілом.

— То кричала жінка, Гетті,—мовила Джудіт дуже серйозно, — і кричала від болю. Якщо ковчег рушив з місця, то при такому вітрі він міг відплисти тільки на північ, а постріл і крик долинули від мису. Невже нещастя спіткало Уа-та-Уа?

— Давай попливемо туди й подивимось, Джудіт. Може, вона потребує нашої допомоги. Бо ж, окрім неї, на ковчезі самі чоловіки.

Роздумувати було ніколи, й весло Джудіт миттю занурилося в воду. Навпрямки до мису було недалеко, а хвилювання, що пойняло дівчат, не дозволяло їм марнувати дорогоцінні хвилини, обираючи найбезпечніший шлях. Вони веслували, ні на що незважаючи, але таке ж саме хвилювання завадило й індіянам помітити їхнє наближення. Раптом сніп світла вихопився з просвіту між кущами, вдаривши просто в очі Джудіт. Орієнтуючись на нього, дівчина підігнала човника так близько до берега, щоб усе бачити й водночас зайве не ризикувати.

Все, що відбувалося зараз у лісі, було чудово видно дівчатам з човна. На схилі відомого нам пагорка з'юрмилися всі мешканці табору. Шість чи сім чоловік тримали в руках соснові смолоскипи, що заливали-яскравим, але мертвотним світлом кожну деталь під лісовим склепінням. Прихилившись спиною до дерева й підтримувана з одного боку вартовим, чия недбалість дозволила Гетті втекти, там сиділа дівчина, на яку він чекав і через котру втратив пильність. В світлі смолоскипа, піднесеного близько до її лиця, було добре видно, що молода ірокезка помирає, а кров, що стікала з її оголених грудей, ясно свідчила про причину самої смерті. Гострий специфічний запах рушничного пороху ще й досі відчувався у вологому, задушливому нічному повітрі. Не було сумніву, що в неї стріляли. Джудіт це збагнула одразу. Спалах від пострілу блиснув над водою поблизу мису: стріляли або з човна, що підкрався до берега, або з «ковчега», який пропливав мимо. Очевидно, необережний вигук або сміх спрямували політ кулі, бо стрілець, зводячи зброю, навряд чи міг керуватися чимось іншим, крім звуку.

Невдовзі голова жертви безсило упала, й тіло похилилося набік, підкошене смертю. Тоді одночасно погасли всі смолоскипи, крім одного, й сумний кортеж, який ніс тіло до табору, можна було розгледіти тільки при тьмяному мерехтінні цього єдиного джерела світла.

Джудіт здригнулася й важко зітхнула, знову опускаючи весло в воду. Човник тихо й обережно поплив навколо мису. Видовище, яке щойно боляче вразило її почуття і тепер переслідувало уяву, здавалося дівчині ще страшнішим, ніж передчасна смерть юної делаварки. В яскравому світлі смолоскипів Джудіт побачила струнку постать Звіробоя, що стояв біля помираючої з виразом жалю й наче якогось сорому на обличчі. А втім, він не показував ні страху, ні розгубленості, хоч з поглядів червоношкірих воїнів, спрямованих на нього, легко було здогадатися, яка лють кипить у їхніх серцях. Бранець, здавалось, не помічав цих поглядів, але в пам'яті Джудіт вони закарбувалися надовго.

Біля мису дівчата не зустріли ніякого іншого човника. Мовчання й темрява, такі глибокі, наче ніщо й ніколи не порушувало довколишньої тиші і сонце одвіку не світило над цією глухоманню, панували тепер над мисом, над чорною водою, над принишклим лісом і навіть у насупленому небі. Отже, не лишалося нічого іншого, як тільки подбати про власну безпеку, а безпеку можна було знайти тільки посеред озера.

Мовчки одігнавши туди човника, Джудіт здала його на волю течії, яка повільно гнатиме суденце на північ, і, наскільки це було можливо в їхньому становищі, та ще з таким настроєм, дівчата вирішили спочити.

РОЗДІЛ XIX

До зброї! Двері стережіть! Пропало

Все, як зараз не замовкне отой пекельний дзвін!

Так, офіцер з дороги збився чи в страшну,

Непередбачену халепу вскочив. Ти, Ансельмо,

Бери своїх — і мчіть мерщій до вежі,

А решта — будьте при мені…

Байрон, «Маріно Фальєро»

Здогад Джудіт про те, за яких саме обставин юну гуронку спіткала передчасна смерть, був правильний. Проспавши кілька годин поспіль, старий Гаттер і Марч прокинулись. Ясна річ, Чингачгук та його наречена були на той час уже на борту. Від делавара старий дізнався про нове місце індіянського табору, про події, що сталися, поки вони з Непосидою спали, а також про відсутність своїх дочок. Остання новина не схвилювала його анітрохи, бо він цілковито покладався на розсудливість старшої і вірив у безпеку меншої, котра вже раз гостювала в дикунів. Та й довголітня звичка до всіляких небезпек встигла приглушити в ньому чутливість. Певно, старому не вельми боліло, що Звіробій потрапив у полон. Хоч він і розумів, як добре міг би прислужитися мисливець, коли б довелося захищатися від дикунів, проте глибока розбіжність у поглядах виключала між ними взаємну приязнь. Звісно, Гаттера більше потішило б, аби він довідався про нову індіянську стоянку раніше, коли гуронів ще не стривожила втеча Уа-та-Уа, а тепер потикатися на берег було надто ризиковано. Хоч-не-хоч йому довелося відмовитись, принаймні на цю ніч, од жорстоких задумів, навіяних власним полоном та жадобою помсти. В такому настрої Гаттер сів на носі баржі. Невдовзі до нього приєднався й Непосида, полишивши Чингачгука та Уа-та-Уа цілковитими господарями всієї корми.

— Звіробій показав себе справжнім хлопчиськом, попхавшись до дикунів у такий час, та ще й потрапивши їм у пазури, мов та лань, що вскочила до ями, — пробурчав старий, як звичайно добачивши в чужому оці порошинку, хоч у своєму власному не помічав навіть колоди. — Якщо за цю дурість йому доведеться поплатитися шкурою, нехай нарікає на себе.

— Так уже ведеться на білому світі, Томе, — відгукнувся Непосида. — Кожен має платити свої борги й відповідати за свої гріхи. Дивує тільки, як такий спритний, такий обережний хлопець утелющився в пастку. Невже він не знайшов собі кращої розваги, ніж блукати побіля гуронського табору, маючи єдиний шлях до відступу — тільки на озеро? Чи, може, він уявив себе оленем, який, гасонувши у воду, може заглушити свій запах і спокійно втекти від погоні? Правду кажучи, я гадав, цей парубок має більше клею в голові. Ну що ж, подаруймо невеличку помилку новачкові. Ліпше скажи, майстре Гаттере, чи не знаєш ти часом, куди запропастилися дівчата? Я ніде не побачив Джудіт і Гетті, хоч оце щойно обнишпорив увесь ковчег і зазирнув у кожен закапелок.

Гаттер, пославшись на слова делавара, коротко пояснив, як його дочки скористалися з човника, як повернулася Джудіт, висадивши сестру на берег, і як незабаром одчалила знову, аби забрати Гетті назад.

— Ось що значить мати підлесливий язик, Плавучий Томе! — вигукнув Непосида, з образи люто скрегочучи зубами. — Ось що значить мати підлесливий язик і ось до чого призводять дурні дівочі примхи! Ми з тобою також були в полоні (тепер Непосида зволив про це згадати), ми також були в полоні, але Джудіт навіть пальцем не ворухнула, щоб допомогти нам. Цей недоросток Звіробій просто заворожив її. Тепер і він, і вона, і ти, і всі ви маєте стерегтися та стерегтися. Я не та людина, що терпить кривду, й наперед кажу тобі: стережись!.. Розгортай вітрило, старий, — підпливемо ближче до коси та подивимось, що там робиться.

Гаттер не заперечував і, намагаючись не робити шуму, зняв баржу з якоря. Північний вітер погнав судно вверх по озеру, й невдовзі крізь морок почали вимальовуватися темні обриси дерев, що вкривали мис. Плавучий Том, стоячи біля стернового весла, підвів «ковчег» так близько до берега, як тільки дозволяли глибина води та звисле над нею галуззя. В тіні, що падала від берега, годі було щось розгледіти. Але молодий ірокез, який вартував у самому кінці затоки і який так необачно пропустив Гетті, встиг помітити краєчок вітрила й дах каюти. До краю вражений цим, він мимоволі скрикнув. З тією безрозсудною люттю, що становила суть його вдачі, Непосида звів рушницю й вистрілив.