Книги из серии "Пригоди. Фантастика"

Бутурлак розгорнув карту. Півгодини тому вони бачили на галявині невеличкий лісовий хутір — якщо це Безрадичі, як свідчить карта, то справді до Горині від узлісся залишилось метрів триста й нюх Іванова і на цей раз не підвів його. Лейтенант озирнувся. За сусіднім кущем, відкинувши руку, лежав горілиць Васюта: Бутурлак не почув його важкого дихання, та побачивши, як часто підіймається на Васютиних грудях гімнастерка, зрозумів, що єфрейторові нелегко. Куля влучила йому в передпліччя, відразу перев'язати…

Журналові Х’юго Гернсбека, що звався “Емейзінг сторіз”, судилося зіграти в житті Азімова одну з вирішальних ролей. Айзек стає не лише захопленим читачем цього журналу, але й його учасником. Вже через три роки він сам починає писати науково-фантастичні оповідання. Хоча перше з них “Космічна спіраль” не було опубліковане, але це не зупинило хлопця. Захоплення фантастикою не заважало йому добре вчитись, і, ставши студентом, він продовжує пробувати свої сили на літературній ниві. І не без успіху. 1939…

«Наївні правила! — з іронією подумав я. — І непотрібні — принаймні для тих, хто потрапив у штормове море, тому що в бурю на ньому про вишукану позу сидіння не може бути мови». Узяти хоч би нас. Заєць, як спрут, розчепірив руки й ноги, стараючись утриматися на банці й не випасти за борт. Я також зігнувся дугою, налягаючи на весла. Форма нашого одягу? Вона щонайпримітивніша, дикунська — лише пов'язка на стегнах, та й то злиняла й обскубана. Ось так ми пливемо. Гребем, до крові натираючи долоні,…

— Молодий чоловік читає Бласко Ібаньєса? Дуже, дуже похвально! Справжній великий письменник. Звісно, не можна було б рекомендувати читати всі його твори, особливо — молоді. Але взагалі… ах, Ібаньєс! Яка невичерпна фантазія, яка блискуча, соковита мова! Юнак ледве помітно всміхнувся, але промовчав. А іберієць не вгавав; мабуть, він дуже залудився, і йому кортіло з кимсь поговорити. — Молодий чоловік далеко їде? — Так, — коротко відповів юнак. — До самого Веракруса? — Навіть далі. Аж за море.…

— Це щось нове!.. — вигукнув Борис. — Нове, — погодився Григорій. — Співає планета?.. З решітчастого кружальця динаміка струменіло безперервне, настирливе дзвеніння. Здавалося, що дзвенить рій збуджених ос. Або мільйон срібних дзвіночків… Планету відкрили близько тридцяти років тому — у перерахунку на земні, звичайні роки. Світлові ракети зібгали звичайний час, зробили його ізольованим часом кожного корабля. Вони ж засвідчили повну непридатність велетенських космічних лайнерів, якими захопилося…

Шипів Цезар якось і на мене – коли ми бавилися і я ненароком скубнув його. – Що ти йому зробив? – допитувалася тітонька. Я відповів, що нічого. І подумки втішався, що Цезар не вміє розмовляти. А то дісталося б мені від тітки! Ну, з Цезарем ми помирилися швидко, бо йому без мене, як і мені без нього, не обійтися ніяк. З ранку до вечора гасали ми з ним навколишнім лісом чи купалися в річці, і ви подивилися б, як підбирали хвости всі собаки, що стрічалися нам на дорозі! А коти вилітали одразу…

Не проминули ми й Нотр-Дам де Парі (собор Паризької богоматері), де моторна черниця безжалісно взяла з нас плату за право відчути над собою височезне похмуре склепіння, що тримається на велетенських чотиригранних колонах. Знаменитим місцем тоді ще був Центральний ринок, “Черево Парижа”, куди ми завітали вдосвіта, щоб застати, як він заповнюватиметься привезеними звідусюди в незліченній кількості продуктами. Нам здалося: ніщо не може зрівнятися з тим шумом, гамором темпераментних французів, гуркотом…

Молодик рвучко повернув голову, очікуюче вп’явся в дрібненькі хитруваті очі товстуна. Той не витримав погляду й мимовільно простягнув розгорнуту газету. — Цей вчений помер, і я… — Обличчя сусіда враз поблідло. — Що з вами? — перелякався товстун. — Може, покликати провідника? Той заперечливо похитав головою. Тричі вдарив станційний дзвін. Паротяг дав короткий гудок і, зачовгавши колесами по рейках, почав набирати швидкість. А невдовзі він уже мчав на південний захід. Час дії: пізній вечір…

— Я не дуже сумую, — всміхнувся Остуда. — Окрім моря, є ще щось варте уваги. Якщо політ буде вдалим, зможу закінчити роботу над докторською. — Двадцять два… Сорок два… Восьма по курсу дев’ять… Приготуватися до режиму посадки, — пролунав голос Джина. — Міг би дозволити нам ще з півгодини спокійного польоту. Ще ж рано. — Щоб не було пізно, — відповів Джин. — А взагалі ви мені сьогодні не подобаєтесь. Вже так до всього звикли, що перед посадкою навіть пульс не прискорюється. І що далі, то ви байдужішими…

Якщо інші сучасні йому письменники здебільшого однозначно ставилися до науково-технічного прогресу, пов’язуючи з ним усі сподівання на поліпшення умов існування людства. то Уеллс, як тверезий соціальний мислитель, був далекий од таких наївних сподівань, бо бачив далеко вперед. Його фантастика завершувала XIX століття і починала XX. Людство поставало перед вибухом майбутніх відкриттів у всіх галузях наук. І саме Уеллс був одним із перших письменників, хто особливо глибоко уявив їх і їхні можливі наслідки.…

Вітрильник мчав на захід. То поривчастий, то зовсім тихий, лагідний пасат, мовби чиясь невидима рука, пестливо дотикався до обличчя, день і ніч віяв над щоглами, заколисливо лопотів правобіч. Попереду, скільки й сягав зір, голубіла водяна пустеля, яку тубільці звуть Бат-Бат, себто — трясовина. Назва, що й казати, нічого втішного не віщувала. Правда, шторми у приекваторіальній смузі рідкі. Та вже коли налітають тропічні урагани, все гине. І хоч шлях кораблів з Європи тут уже пролягав — плавання…

У пологий берег врізалася затока. Вологим полиском світилися лобаті валуни. На цей берег нас переправили кілька днів тому. «Ех, Гайовий, Гайовий! — подумки дорікнув я собі.— Накликав ти на свою голову лиха. Закортіло тобі ще раз побувати на островах». Сміх і горе мені з тими островами. Малим я, бувало, тікав із дому на вцілілу п'ядь суші. Коли розливався ставок, половина нашого городу вкривалася водою. Тільки порослий вишняком пагорб лишався сухим. Там із хлопцями я й ставив курінь. Мені здавалося:…

Чудасія! Я, матрос палубної команди, завдяки випадку став підводником. А трапилось таке. Одного разу, коли готувалися до спуску, покалічив руку молодший океанавт. Він надовго вибував із строю. Капітан, Гордій Гордійович, зібрав екіпаж. — Чи є серед вас такі, — запитав він, — хто хоче помандрувати в царство Нептуна? Бажаючих виявилось чимало. Та взяти усіх підводники не могли: батискаф розрахований на чотирьох. Вибір припав на мене, Василя Гайового. Боцман бурчав: — Видри…

І дивно було думати, що тонка лінія, яка простяглася на багато десятків кілометрів між вершиною Казбеку й долиною, яка легко перетинала міжгір’я глибиною в кількасот метрів, — насправді являє собою масивну дворейкову дорогу завширшки біля десяти метрів. Для чого ж призначалася ця дивовижна залізниця, якщо проміж її рейками легко можна було поставити поперек великий вагон? Чому вона прокладена на дику й безлюдну вершину Казбеку? З якої причини ця дорога на всьому її протязі не відхиляється…

Монтега переслідують пожежники, і він утікає з кошмарного міста, в якому щодня спалахують вогнища, де згоряють книжки Він зустрічає людей, що несуть у собі розум багатьох людських поколінь, бо кожен з них береже в пам’яті котрусь із знищених книжок. Пам’ять людська не горить. Монтег, який виріс у середовищі пожежників (пожежниками були його дід і батько), дізнається, що є на землі й інші закони та принципи людського життя. Кожен повинен лишати по собі щось на світі, необхідне людям: книжку, картину,…

Звичайно, такі звірячі вчинки траплялися не щодня. Зате майже завжди він знаходив привід, щоб помучити кого-небудь, і в цьому винахідливості його не було меж. То ввірветься вночі в блок і під виглядом перевірки чи обшуку підніме стомлених в’язнів, які щойно поснули, і тримає їх у напрузі годину чи півтори, так що потім ніхто до ранку не може склепити очей; то влаштує кому-небудь холодний душ — ранньої весни, восени чи навіть узимку власноручно поливає голого з брандспойта крижаною водою; то у новачка…

ПЕРШИЙ ДЕНЬ Сашко прокинувся рано. У вікно крізь розмальовані морозом шибки дивилася біляста від снігу ніч, тьмяно світився ліхтар на тому боці вулиці. У кімнаті, де спали батько й мати, цокали ходики. Щоб дізнатися, котра година, він підвівся зі свого тапчана й потихеньку, босоніж, ступаючи навшпиньках, пішов до сусідньої кімнати, підступив до стіни, помацав на годиннику стрілки й дуже здивувався — було близько п'ятої ранку. Більше чотирьох годин залишалося до того часу, коли він, Сашко Дорохов,…

____________________ Дашкієв Микола. ПРАВО НА РИСК До нової збірки оповідань українського радянського письменника-фантаста Миколи Олександровича Дашкієва увійшли як знайомі нашому читачеві, так і нові твори. Читач зустрінеться в цій книжці з людьми мужніми й благородними, які впевнено йдуть до заповітної мети. ____________________ Сапожников Леонід. У НАС В КІБЕРТОНІЇ Автор цієї книжки, Леонід Олександрович Сапожников, народився 1937 року в Києві. Закінчив…