...I жодної версiї!

Нiна Василiвна була збентежена таким поворотом теми i не знала, що вiдповiсти. Слова Коваля немовби перекинули звичнi уявлення жiнки, i одвертої розмови не вийшло.

— Згадайте iще раз, про що бесiдували друзi того, на жаль, останнього вечора?

— Я вже говорила, — втомлено нагадала Нiна Василiвна, — про рукопис. Я його друкувала, але, як звичайно, механiчно, не вдумуючись у змiст. Якщо почнеш вчитуватися, нiчого не встигнеш зробити. Там про якийсь спосiб шлiфовки, винахiд Антона Iвановича.

— Друзi не сперечалися мiж собою з цього приводу?

— Таж нi!

— А настрiй?

— У кого?

— В обох.

Нiна Василiвна трохи подумала.

— Антон Iванович, як завжди, був веселий, радiв, не знав, бiдолашний, що його чекає… Випив багатенько. Павленко теж випив i, як завжди, був занудний. Вiн тяг своє вiчне "зрозумiй мене правильно" i з кожною чаркою ставав усе похмурiшим. А потiм сказав менi: "Нiнко, налий кави, менi i нашому майбутньому мiльйонеровi, чорт його вiзьми! Бо ми сп'янiли!"

Iз словами "Антончику, любий, зрозумiй мене правильно, не кривдь" полiз до нього цiлуватися.

Ковалевi раптом учувся захоплений вигук завiдуючого лабораторiєю: "Скiльки одержав би? Багато, дуже багато!.. У грошах? Не злiчити!"

Дмитро Iванович на секунду вимкнувся з реального зовнiшнього свiту, вiд усього, що його зараз оточувало. Очi цiєї секунди нiчого не бачили, мозок реагував тiльки на голос Василя Ферапонтовича, який тодi вiд хвилювання зiрвався i став схожим на писк комара:

"Скiльки одержав би? Багато, дуже багато… У грошах?.. Не злiчити!"

I тут-таки подумав: "А хто тепер цi грошi одержить? Журавель помер. Робота зроблена, i впровадить її вже iнститут як винахiд усього колективу. У всякому разi, не одного Павленка? Треба поцiкавитися, що пише Журавель у своєму рукописi, чи згадує про участь Павленка? Певно, що не згадує, - вiдповiв сам собi полковник, — адже у заголовку є тiльки один автор: А.I.Журавель".

— Значить, ви налили чайник, поставили на плиту, — далi цiкавився Коваль подiями того трагiчного вечора, — вiдкрили газ i запалили його. Запалили? — перепитав жiнку.

— Запалила.

Кожне слово полковника Нiна Василiвна супроводжувала кивком.

— Чим?

— Сiрником. Є електрозапальничка, але я люблю сiрником.

— А потiм повернулися до кiмнати i раптом вирiшили негайно йти додому, чому? Ви не любите каву?

— Нi, люблю.

— Чого ж на цей раз вiдмовилися? Вдома у вас є кава?

— Зараз немає.

— То чому ви раптово змiнили своє рiшення? I чи раптово? Схоже, що ви й не збиралися пити.

Нiна Василiвна не знала, що вiдповiсти.

— Ви заздалегiдь взяли iз серванта не три, а двi чашечки для кави i поставили на стiл.

Не дочекавшись вiдповiдi, Коваль продовжив:

— А чому, коли ви вирiшили не залишатися, на каву для двох маленьких налили такий повний, по вiнця, чайник?

— Я завжди наливаю повний… Як кожна господиня…

— Кожна?

— Принаймнi я так звикла. У нас на кухнi колонка… гаряча вода завжди потрiбна…

Полковниковi весь час здавалося пiдозрiлим, що жiнка не питає, як загинув Журавель, така близька їй людина. Може, старший лейтенант проговорився, поки його не було, i вона уже все знає? Навряд!.. А можливо, на Русанiвку бiгала? Але ж i на Русанiвцi подробиць не знають. Та нi, не знає, iнакше трималася б не так спокiйно. I вiн вирiшив не грати на її необiзнаностi i поговорити вiдверто.

— Ви не питаєте, як загинув ваш друг. Вас це не цiкавить?

— Яка рiзниця… — гiрко промовила жiнка. — Його не вернеш…

Тепер з кожною хвилиною у Нiни Василiвни наростала якась неясна тривога. В чому справа, вона не розумiла i пильнiше вглядалася в Коваля, навiть озирнулася навколо, намагаючись второпати, що її так тривожить.

— Я розумiю вас, — погодився полковник. — Але для нас все має значення… Антон Iванович Журавель отруївся газом, — сказав вiн пiсля короткої паузи. — Вода з переповненого чайника, який ви поставили на плиту, вихлюпнулася i залила вогонь. Газ, не згоряючи, пiшов у примiщення. Нiхто не здогадався перекрити його… Що ви можете на це сказати?

Якби небо впало на голову, жiнка не була б так приголомшена. Вона враз поблiдла, заплющила очi i, здавалося, знепритомнiла.

Коваль кивнув на графин, що стояв на столi, i старший лейтенант Струць кинувся наливати воду в склянку.

Але друкарка швидко опритомнiла.

— Боже мiй, — пробурмотiла вона, — навiщо я тодi спiшила! Чому?! Адже могла ще побути! Напоїла б їх кавою. А з яблуками та крамницями встигла б!.. Тепер усе життя буду каратися… Який грiх на душi! Це я винна, я! Ах боже мiй, стара дурепа!

Якби не трагiчнiсть подiї, здавалося б кумедним, як молоденька жiночка таврує себе "старою дурепою".

— Заспокойтеся, Нiно Василiвно, — зупинив її лементування Коваль. — Вас ми нi в чому не обвинувачуємо.

При цих словах Барвiнок кинула на полковника обурений погляд. До чого тут чиєсь обвинувачення?! Вона сама себе звинувачує, сама карається!

— Нiно Василiвно, скажiть, — питав Коваль, — ви знали, що й Павленко брав участь у винаходi? У iнститутi сказали, що iдею взагалi, можливо, подав Вячеслав Адамович. А Журавель тiльки розробив. Вам нiчого про це не вiдомо? Якщо це правда, то Павленко теж став би якщо не «мiльйонером», як вважають, то хоч «напiвмiльйонером», а можливо, й повним господарем винаходу?.. Що ви на це скажете, Нiно Василiвно?.. Вiн i тодi здавався б вам таким жалюгiдним, як зараз?

У вухах Коваля ще звучав писклявий голос Василя Ферапонтовича.

Друкарка мовчала. Щось говорити вона не мала сил.

8

— Експерти не дають вам нiяких даних, Петре Яковичу, — сказав Коваль слiдчому Спiваку, задумливо погладжуючи свою порiдiлу зачiску. — Я мiркував по-всякому. Поки що жодної версiї, крiм нещасного випадку. Виходить, i складу злочину немає… А людину, звичайно, шкода, багатообiцяючий учений, усi кажуть — талановитий, та й просто жити б йому ще i жити.

Отже, найвiрогiднiше — нещасний випадок, вiд якого нiхто не гарантований, — повторив полковник пiсля короткої паузи. — Журавель, безумовно, багато у чому i сам винен, так би мовити, викликав джина з пляшки. В прямому розумiннi. — Коваль поклав перед слiдчим аркуш з висновком експертизи. — Ось читайте: був у станi сильного сп'янiння… Не пив би — не заснув би, забрав би чайник з плити i закрив би газ… Так що звинуватити у злочинi залишається начебто тiльки пляшку.

Полковник говорив повiльно, роздумливо, немов ще раз перевiряв свої мiркування i водночас давав можливiсть Спiваку заперечити йому.