11/22/63

— Наразі так. Бажаю деякої інформації. Але як ви здогадалися? І звідки ви знаєте, що я безпечний?

Вони перезирнулися, і щось промайнуло між ними. Неможливо було зрозуміти, що саме, проте я мав певність щодо двох речей: вони відчувають мою інакшість, котра сягає набагато далі, аніж просто те, що я є чужинцем в їхньому місті… але, на відміну від містера Жовта Картка, їх вона не лякає. Зовсім навпаки: вони нею причаровані. Я подумав, що ці двоє привітних, безстрашних дітей могли б і самі мені розповісти дещо незвичайне, якби їм схотілося. Я назавжди залишився заінтригованим, що ж то могли бути за історії.

— Просто ви не небезпечний, — сказав Річі й поглянув на дівчину, на що вона схвально кивнула.

— І ви впевнені, що… погані часи… минулися?

— В основному, — сказала Беві, — я не думаю, щоб у Деррі бодай коли-небудь погані часи зовсім минулися, містере Емберсон, у багатьох сенсах це жорстоке місце. Але згодом все покращиться.

— Припустімо, я скажу вам — суто гіпотетично, — що на обрії маячить ще одна погана подія? Щось подібне до того, що приключилося з малюком на ім’я Дорсі Коркоран.

Вони скривились, ніби я вщипнув їх обох разом за такі місця, де нерви виходять ледь не на самісіньку поверхню. Беверлі обернулась до Річі й щось прошепотіла йому в вухо. Я не певен, що саме вона йому сказала, мовлено було швидко й тихо, але це могли бути слова «Клоун до того не мав стосунку». А тоді вона знову повернулася в мій бік.

— Яка погана подія? Як тоді, коли батько Дорсі…

— Не переймайтеся. Вам до того нема діла. — Настав час спитати руба. Ці двоє знають. Сам не знаючи, звідки в мене така певність, я не мав сумнівів.

— Ви знаєте когось з дітей на прізвище Даннінг? — Я перерахував по пальцях. — Трой, Артур, Гаррі й Еллен. Тільки Артура також називають…

— Тугга, — мимовіль вставила Беві, — так, ми його знаємо, він ходить до нашої школи. Ми розучували лінді, щоб станцювати на шкільному конкурсі талантів, він відбудеться перед самим Днем подяки [177] …

— Міз Скавлеть, вона такий, вона уважати, що рановправи починати добре, — пропищав Річі.

177

Упроваджене президентом Лінкольном 1863 року національне свято День подяки відтоді святкується у четвертий четвер листопада.

Беверлі Марш не звернула уваги.

— Тугга також записався на виступ. Він збирається «заспівати» під фонограму «Хлюсь-плюсь» [178] , — і вона пустила очі собі під лоба. Виходило в неї це просто чудово.

— Де він живе? Ви знаєте?

Вони знали, авжеж, але адреси не сказали. І не скажуть, якщо я не поділюся з ними додатковою інформацією. Я зрозумів це по їх очах.

— Припустімо, я скажу вам, що Тугга має значний шанс ніколи не з’явитися на шкільному конкурсі, якщо хтось про нього не подбає? І про його братів і сестру також. Ви повірите в таке?

178

«Splish Splash» — забавна пісня співака Боббі Даріна (1936–1973), хіт 1958 року, який став одною з класичних тем рок-н-ролу.

Діти подивились одне на одного, говорили лише їхні очі. Це тривало доволі довго — секунд десять, либонь. То був того типу довгий погляд, до якого поринають коханці, але ж ці твінейджери не могли бути коханцями. Хоча, звісно, вони були друзями. Близькими друзями, котрі разом через щось пройшли.

— Тугга і його родина живуть на Коссут-стрит, — нарешті сказав Річі. Принаймні так це прозвучало.

— Коссут?

— Просто тамтешні люди саме так промовляють цю назву, — пояснила мені Беверлі. — Коссут, замість КОШУТ [179] .

179

Lajos Kossuth (Лайош Кошут, 1802–1894) — лідер національної революції і президент першої незалежної Угорської республіки (1848–1849); після поразки мадяр у визвольних змаганнях був із пошаною прийнятий у США, де його ім’ям названо кілька міст.

— Зрозумів.

Тепер залишилось одне, чи розпатякуватимуть ці діти про нашу химерну розмову окрай Пустовища.

Беверлі дивилася на мене серйозними, неспокійними очима.

— Але ж, містере Емберсон, я знайома з татом Тугги. Він працює в маркеті «Централ-стрит». Він люб’язнийчоловік. Завжди посміхається. Він…

— Цей люб’язний чоловік більше не живе зі своєю сім’єю, — перебив Річі. — Дружина витурила його геть.

— Це тобі Туг розказав? — вирячилася вона на Річі.

— Та ні. Бен Генском. А йому сам Туг.

— І все одно він люб’язний, — промовила Беверлі зніченим тоном. — Завжди жартує про те й се, але ніколи не чіпляється, не лапає.

— І клоуни жартують направо й наліво, — сказав я. Обоє здригнулися, немов я знову вщипнув їх за той клубок нервів. — Це аж ніяк не робить їх люб’язними.

— Ми знаємо, — прошепотіла Беверлі. Дивилася вона собі на долоні. А потім звела очі на мене. — Ви знаєте про Черепаху? — Слово Черепахав неї прозвучало, немов чиєсь ім’я [180] .

180

Черепаха — одна з космічних істот, на яких тримається Всесвіт, діє в романі Кінга «Воно» і в циклі «Темна вежа».

Я вже мало не відповів «знаю про підлітків-мутантів черепашок-ніндзя», та схаменувся. Ще десятиліття мусили пройти до появи Леонардо, Донателло, Рафаеля й Мікеланджело [181] . Тому я просто похитав головою.

Вона з непевністю поглянула на Річі. Він подивився на мене, потім знову на неї.

— Але ж він добрий. Я цілком певна, що він добрий, — торкнулася вона мого зап’ястка. Пальці в неї були холодними. — Містер Даннінг люб’язнийчоловік. І те, що він більше не живе зі своєю сім’єю, не доводить, що це не так.

181

Герої коміксу 1984 року та наступних за ним мультфільмів; для підсилення комічного ефекту творці черепашок наділили їх іменами італійських митців епохи Відродження.

Точно в ціль. Моя дружина покинула мене, але не тому, що я був нелюб’язним.

— Це я розумію, — підвівся я на рівні. — Я збираюся залишатися в Деррі ще деякий час, і непогано було б не викликати до себе надмірної уваги. Ви зумієте перемовчати про нашу розмову? Я розумію, що прошу забагато, але…

Вони перезирнулися й вибухнули реготом.

Насилу нарешті заговоривши, Беві сказала:

— Ми вміємо тримати таємниці.

Я кивнув:

— Певен, що вмієте. Можу закластися, цього літа вам було про що тримати мовчанку.

На це вони нічого не відповіли.

Я кивнув пальцем на Пустовище:

— Гуляли коли-небудь там?

— Бувало, — відповів Річі. — Але більше ні. — Він підвівся й змахував пил собі з джинсів. — Приємно було з вами побалакати, містере Емберсон. Не сприймайте геть усе за чисту монету. — Він завагався. — І будьте обережні в Деррі. Зараз тут покращало, але я не думаю, що тут бодай колись буде, ну, як то кажуть, цілком добре.

— Дякую. Дякую вам обом. Можливо, колись члени сімейства Даннінгів також матимуть підстави бути вам вдячними, проте, якщо все піде так, як я сподіваюся, вони…