Арсен

Пора, — сказав я собі й скинув сорочку, шелеснув нею перед мордою бика. Чорний перевів погляд на неї, почав наближатися пружним кроком.

Я теж почав наближатися — так, як бачив у кіно. Здавалося, моє тіло напружилося, мов стріла в тятиві. Я переступав з п’ятки на носок, дивуючись, звідки в мене взялася ця постава. Але відчував, що саме в такому напруженні кожного м’яза я не втрачу пильності й рівноваги.

Я ще раз енергійно шелеснув сорочкою. Чорний, загрозливо нахиливши голову, забив по моїй тіні копитом, здіймаючи сріблястий пил.

— Ну, вперед! — тихо наказав я.

І Чорний понісся!

*

За два стрибки він уже стояв на тому місці, де я залишив відбитки своїх ніг. Я ж устиг вивернутися, мов в'юн, і пропустив бичка за кілька сантиметрів від себе. Чорний копнув рогами порожнечу.

Я знову шелеснув сорочкою за його спиною. Бик різко розвернувся. Він був готовий до нової атаки. І знову помчав уперед. Я ледве встиг повернутися до нього боком. Чув його важке й гаряче дихання.

Бик знову проскочив повз мене і завмер. Але було помітно, що він добряче розлютився. Нахиливши голову, він пішов у наступ, уже не зважаючи на шелестіння сорочки — просто побіг на мене.

Я встиг вскочити на паркан у ту мить, коли Чорний вдарив по ньому своїми ще малими, але доволі гострими рогами. Рукав сорочки, яку я кинув, застряг на його рогу, мов прапор. Чорний відчайдушно закрутив головою, скинув з рога сорочку і заходився втоптувати її в землю.

Я дивився на все це згори, і в мені все ще лунала музика. Я це зробив!

— Браво! — раптом почув я.

Із-за дерева вийшла Айрес.

— Браво! — повторила вона і двічі плеснула в долоні. — Це було круто!

Я зістрибнув униз. Серце моє шалено калатало. Я не міг зрозуміти, чи вона жартує, чи каже серйозно.

— Не дуже… — відповів я, витираючи з чола краплі холодного поту.

— Принаймні, він нападав на тебе двічі! — сказала дівчина. — І ти витримав. Молодець! Я навіть не очікувала. Але ти лишився без сорочки.

— Це нічого, — махнув рукою я.

— Ти поранений… — мовила Айрес, вказуючи на моє подерте плече.

— Мабуть, зачепився, коли стрибав на паркан, — я посміхнувся.

Айрес дістала з кишені хусточку і приклала мені до плеча.

А потім… Потім вона сказала:

— Дякую за незабутнє видовище, синьоре!

І…

І поцілувала мене.

Таємна вилазка на горище БРТ

Я не міг заснути до ранку.

Чув, як закричав перший півень, за ним — другий. Потім зацвірінькали пташки. Мені здавалося, що всі вони на різні голоси виспівують: «Ай-рес! А-а-а-й-рес!». А ще мені ввижався гострий погляд Чорного і його шалені атаки. Але все, що пережив кілька годин тому, здавалося сном. Або фільмом, у якому я зіграв головну роль.

Коли я проводжав Айрес додому нічним селом, ми домовилися, що нічна корида буде нашою таємницею. А ще вона згадала про горище, де Яків Степанович зберігає зібраний по хатах архів. Сказала, що проникнути туди можна буде завтра вдень, коли Софія Михайлівна з іншими дітьми піде на дальню ділянку обертати сіно.

— А навіщо його обертати? — здивувався я. — Хіба скрізь мало трави?

— Життя не знаєш… — посміхнулась дівчина. — А взимку чим годувати худобу? Тоді трави не буде. Буде сіно. А його треба заготувати вже зараз.

Виявляється, в кожного з мешканців села була своя «дальня ділянка», на якій вони косили і сушили траву — кожен для своєї худоби. Спочатку косили і розкидали, щоб вона підсохла; тоді обертали, щоб підсохла з іншого боку, — і збирали в стіжки, які ближче до осені перевозили до своїх обійсть. Я пообіцяв, що наступного разу обов'язково прийду допомагати.

Отже, коли я повернувся до нашої хати, на вулиці вже сірів ранок. Я тихо прокрався до вікна, вліз до веранди, ліг у ліжко…

Завтра, тобто вже сьогодні, ми знову зустрінемося з Айрес. І, можливо, я знайду на горищі щось цікаве. У мене було дивне відчуття, що я зможу розплутати цей клубок.

Я почав згадувати все, що знав або колись читав про розслідування. І згадав одну фразу — чи то з книжки, чи з якогось кінофільму. А, можливо, це сказав сам великий детектив Шерлок Холмс. Фраза була така: «Перш за все треба подумати, кому це вигідно». Тобто визначити коло підозрюваних.

Мені все одно не спалося, тож я взяв клаптик паперу і написав на ньому кілька імен: «Арсен», «Нійолє», «Ярема», «Невідомий».

І почав міркувати.

Арсен…

З розповідей дідуся Олега він видавався мені сильною і симпатичною особистістю. Хоча це — лише з розповіді… А яким він, цей мій прапрадід, був насправді? З якими намірами повернувся в рідне село після стількох років відсутності? Чи був для нього сенс у вбивстві власного батька? Може, він справді хотів заволодіти скарбом? Від цієї думки мені стало моторошно, і одразу прийшла інша.

Стій! Арсен же не знав про існування скарбу! Так, справді — не знав! Адже, як розповідав дідусь, його мати, Марія, померла до того, як він повернувся в рідну хату. Тобто вона розповіла про глечик із золотом тоді, коли Арсена тут не було! Атож, він нічого про те не знав!

Я аж підскочив на ліжку — закортіло розбудити діда криком: «Арсен не винен!». Але я стримав себе одним простим запитанням: «А хто ж тоді?».

І знову втупився в папірець.

Нійолє…

Що ми знаємо про неї? Вона була чужинкою в цьому селі. Тобто її тут не любили і боялися. Вважали відьмою. І вона боялася селян.

Чи могла вона хотіти повернутися на батьківщину?

Могла…

Чи були у неї на те гроші?

Не було…

Чи могла вона… хотіти заволодіти скарбом?

Ох, яким нелегким було для мене це запитання. Але треба було обміркувати всі варіанти. Всі без винятку. І поставитися до цього з холодною головою. Адже те, що розповіли бабуся з дідусем, могло бути лише родинним переказом — а насправді ж Макар, може, не був для неї рідною людиною. Зрештою, він же спершу не схвалював їхній шлюб з Арсеном.

Чи могла вона відчувати до нього ворожість?

Могла…

Чи могла планувати втечу з ненависного села?

Чом би й ні?..

Арсен довго був відсутній. Могла вона розлюбити його?

Могла…

А чи могла знайти когось іншого, з ким планувала втечу?

Можливо…

Ох… Ця версія хоча й не подобалася мені, але була більш-менш імовірною. Зрештою, Нійолє, на відміну від Арсена, знала про існування скарбу.

Я зробив таке: викреслив з «кола підозрюваних» ім’я Арсена, а навпроти імені Нійолє поставив великий знак питання.