Атомний вогонь над океаном

Барн пригадав невисокого лагідного професора. Біт зраділа, коли він передав їй привіт від діда.

Чоловік у білому перейшов до наступного питання.

— Як звали першого президента Сполучених Штатів?

— Це питання суперечить вашій вимозі, щоб я відповідав «так» або «ні». Крім того, мене ображає думка, ніби я такий невіглас.

Якщо ці відповіді реєструються, а вони, напевно, фіксуються на стрічці, в Барна може виникнути приємна розмова з начальством атомного міста.

Але чоловіка в білому, здавалося, зовсім не цікавили ні питання, ні відповіді. Він питав про те, що йому написав начальник служби безпеки. А вже Лекс Шпрінгер знає, що до чого.

— Ви прибули сюди вчора о шістнадцятій годині тринадцять хвилин?

— Так.

— На вас чекали?

— Чекали. Інакше я не був би тут. З моєї родини на аеродромі не було нікого, — додав він.

— Ви знаєте Москву?

— Досі я не мав можливості побувати там, у чому ви пересвідчилися з моєї відповіді на п'яте питання.

— Що ви думаєте про мету комуністів?

— Я вільний американець.

— Дякую, містер Кальман.

З голови вченого зняли ковпак з голчастою решіткою, а з тіла — пластинки з шлангами й дротами, Барн витер піт з обличчя. Після всіх цих процедур в нього було мало бажання працювати в атомному місті. Це ж тільки початок. А що буде далі? Вчений вийшов з кімнати, навіть не попрощавшись. Він сердився на чоловіка в білому, хоч той робив тільки те, що йому наказали. А хіба завжди слід робити те, що накажуть? Невже в Мехіко-Занді доводиться постійно підкорятися, виконувати накази, вказівки, доручення без будь-яких сумнівів і вагань? Невже тут ніхто не має власної думки?

Вчора Біт Стефсон сказала, що в атомному місті є люди, які носяться з планом створення «чистої» бомби. Невже це правда? Адже Мехіко-Занд усі вважають дослідним інститутом. Інакше думає тільки Джеймс Стефсон. Як він висловився з цього приводу? Зрештою, сказав учений, не так уже й важливо, що виробляють: бомби чи потрібні для їх виготовлення матеріали атомного розщеплення, які потім продають тим, хто створює бомби. Це правда. Але працювати над «чистою» бомбою безглуздя! В Мехіко-Занді таких дурнів не може бути.

Він відмахнувся од цієї думки і знову зайшов у кімнату до молодої дівчини. Вона сказала:

— Директор Брекдорп чекає вас. Але спершу підпишіть, будь ласка, в генеральному секретаріаті договір. Це поверхом нижче, в кімнаті номер 11/310.

Барн попрощався з секретаркою і відчинив двері. Перед ним стояв його мовчазний супутник. Барн дуже здивувався: чоловік показав на ліфт і пропустив нового науковця вперед. Барна весь час не покидало відчуття, ніби він ув'язнений.

Вони спустилися ліфтом на один поверх, і супутник Барна підвів ученого до кімнати П/310. Коли чоловік натиснув сигнальну кнопку, розсунулися одні двері, потім відчинилися другі, оббиті шкірою, і Барн побачив кімнату, посередині якої сиділа Біт Стефсон. Він ступив кілька кроків до неї і вигукнув:

— Нарешті, я бачу розумну людину!

Дівчина усміхнулась і жестом запросила його сісти. Барн підсунув крісло до її письмового стола.

— Невже ви за такий короткий час могли зустріти багато нерозумних людей? — насмішкувато спитала Біт. — Нічого не вдієш. Церемонія прийняття до атомного монастиря трохи відрізняється од церемоній при зустрічах за коктейлем.

— Це було б ще не так страшно. У кожного свої дивацтва. Але я починаю думати, що зробив би краще, якби одразу ж сів на літак, що йде звідси.

— Сигарету хочете? — спитала дівчина і підсунула Барну пачку. — Чому такі сумні думки? В Мехіко-Занді є багато своєрідного й цікавого. Проте найбільше цінується тут вміння мовчати.

— Ви теж не майстер у вмінні мовчати, Біт, — зауважив Барн, запалюючи сигарету.

Дівчина глянула на щит — індикатор світився чистим жовтим світлом — і сказала:

— Треба одразу вирішити так або інакше.

— Мене все це зацікавило, — відповів Барн. — Але я хотів би спочатку ознайомитися. Ви мені дасте таку можливість? Чи, може, вважаєте, що в мене не вистачить сили волі? Я маю підписати договір, а він же, мабуть, передбачає і іспитовий термін?

Біт хитнула головою і подала йому формуляр.

— Хто приходить сюди, того, так би мовити, з'їдають з тельбухами. Іспитового терміну немає. Та й навіщо? У вас чудові документи й рекомендації. З ними ви скрізь могли зайняти добру посаду.

— Ви так думаєте? — відірвався Барн од договору. — Звичайно, в мене були певні плани. Можливо, я їх тут поховаю. Але Мехіко-Занд мене приваблює. До того ж це не таке місце, перед яким можна повернути голоблі. ПЕК має достатню владу, щоб позбавити мене можливості влаштуватися в будь-якому іншому місці. — Барн уже знав умови життя в Штатах. Він витягнув з кишені авторучку, але Біт подала йому іншу і сказала:

— Прошу, розпишіться цією, у нас своє чорнило..

Барн Кальман підписав договір і підвівся. На обличчі дівчини він знову побачив той ніжний блиск і легеньке сяйво, які помітив учора на аеродромі. Вона подала йому руку і промовила:

— Вітаю. Я рада і сподіваюсь, що ми житимемо в дружбі.

На якусь мить Барн відчув щось схоже на безпорадність. Його кинули на незнайомий острів, на якому він має відтепер жити.

— Думаю, ми з вами порозуміємося, хоча я син свого батька, а ви дочка І. Ф. Стефсона і внучка Джеймса Стефсона. Ви самі вчора натякнули, що наші батьки не дружать між собою. Мій батько теж говорив про це. Одне я знаю твердо, Біт. Я не маю наміру перетворюватися в робота науки. Сподіваюсь, що і тут лишусь людиною і вченим.

Біт показала на двері, над якими світилася зелена лампочка, і промовила:

— Містер Брекдорп чекає вас.

Дівчина подала Барну перепустку з викарбуваним на ній номером, потім натиснула кнопку на письмовому столі. Оббиті шкірою двері безшумно розчинилися. Вчений ввійшов у велику чотирикутну кімнату, похмуру, холодну і без вікон. Спершу здавалося, що кімната порожня. Згодом Барн помітив чорний скляний письмовий стіл, за яким сидів товстий чоловік. Це був Брекдорп.

Молодому Кальману здалося, наче він бачить перед собою велетенського Будду, що сидить на троні в своєму храмі. Атомний слон. Барн уже чув цей вираз. Він дуже пасував до цієї купи м'яса вагою щонайменше в сто двадцять п'ять кіло. Брекдорп сидів нерухомо, і тільки шовковий носовичок ворушився в його руках. Ні, насторожено рухалися ще й світлі пильні очі…

Барн зупинився за три кроки від письмового стола. Під ногами запружинив товстий килим.

— Радий познайомитися з вами. Вас рекомендував батько, — сказав Брекдорп і подав Барну руку.

— Мене рекомендував батько? А я гадав, що тут зацікавилися наслідками моїх експериментів у дослідному інституті, — посміхнувся Барн.

«Яка самовпевненість! — подумав Брекдорп. — Мабуть, доведеться поморочитися з ним, щоб зробити його спину трохи гнучкішою. Треба буде поговорити з батьком».

— Містер Кальман, ми насамперед дбаємо про те, — поважно промовив Брекдорп, — щоб наші співробітники були добрими американцями. В цьому для нас гарантія — ваш батько. Ви підписали договір, одержали перепустку, а про роботу з вами поговорить професор Стефсон. «Може, не варто його віддавати Стефсону?» — подумав Брекдорп і спитав: — Ви знайомі з професором Стефсоном?

— Ще не мав такої приємної нагоди, містер Брекдорп.

— Справді, ви ж тільки вчора прибули до нас. Він передасть вам лабораторію, в якій ви працюватимете протягом найближчих тижнів і місяців. До речі, — несподівано спитав Брекдорп. — Джеймс Стефсон, спеціаліст з променевої медицини, ніколи не говорив вам про свого сина?

— Професора Стефсона я знаю тільки з лекцій, які слухав в аудиторії, містер Брекдорп, — удавано недбало відповів Барн.

— Ми надаємо вашим дослідам виняткового значення, містер Кальман, — вів далі Атомний слон, наче й не ставив питання про Стефсона. — Можливо, — я не люблю гучних слів і все-таки кажу вам, — можливо, від вашої роботи залежатиме щастя чи горе нашої батьківщини. Працюйте сумлінно, містер Кальман.