Біблія /Библия

2 І відказав менї Господь і промовив: Спиши видиво, а напиши його виразно на таблицї, щоб, хто буде читати, прочитав легко;

3 Видиво бо сягає в далекий, але означений час; воно говорить про те, що станеться на кінцї, й не заведе; та хоч би воно й загаялось, а ти жди, бо воно збудеться певно й не зміниться.

4 Ось, серце горде не буде мати спокою, а праведний буде вірою своєю жити.

5 Гордий чоловік похожий на вино, що граючи, не швидко втихає; він розширює серце своє, неначе те пекло, й як смерть, він усе голоден; він загортає всї народи, загарбує всякі племена.

6 Та хиба ж вони не зложать про нього приповідку, хиба ж не будуть присьпівувати на сьміх: Горе тому, хто збогачує себе не своїм; нїби воно на довго?
– та хто обтяжує себе закладами!

7 Чи вони ж не встануть нагло на тебе? чи не будуть торгати тебе; чи не підіймуться проти тебе грабіжники, чи не попадеш ти на луп їм?

8 Так як ти грабив многі народи, ограблять і тебе всї остальнї народи за пролив крові людської, за розбуреннє країни, міста й усїх осадників його.

9 Горе тому, хто несправедливо добро про свій дом наживає, щоб звити гнїздо собі на висотї, й тим забезпечити себе від біди!

10 Неславу придумав ти свойму дому, вигублюючи многі народи, й накликав гріх на душу свою.

11 Каміннє з мурів взивати ме проти тебе, а сволоки деревяні будуть їм відповідати:

12 Горе тому, хто город на крові будує, і строїть замки несправедливостю.

13 Та ось що прийде від Господа Саваота: Ті люде працюють на поживу огню, племена мучаться надармо.

14 Бо земля сповниться тими, що спізнали славу Господню, як води наповнюють море.

15 Горе тобі, що подаєш ближньому твому напій з домішкою твоєї злоби, й впоюєш його, щоб бачити сором його!

16 Та самий ти заситив себе стидом замість слави; пий же й ти та покажи наготу; бо до тебе повернеться кубок у правицї Господнїй, і впаде безчесть на твою славу.

17 Кара бо за лиходїйство твоє на Ливанї здійметься проти тебе за витрату розпуджених животин, за пролив людської крові, за спустошеннє країни, міста й усїх, що в йому жили.

18 Що за вжиток із того боввана, що його різьбарь витесав, - із того виливаного ложного вчителя, хоч різьбарь, вироблюючи нїмі ідоли, покладає надїю на свій виріб?

19 Горе тому, що промовляє до дерева: вставай! а до нїмого каменя: Ну бо, прокинься! Чи він же озветься? Ось, він обложений золотом і сріблом, духа ж він не має.

20 А Господь - у храму свому сьвятому; нехай вся земля мовчить перед ним!

Авакум 3

1 Молитва пророка Аввакума, до сьпіву:

2 Господи, я почув вість од тебе й злякався. Господи! доверши твоє дїло посеред лїт (нашої недолї), посеред лїт обяви його, спогадай в гнїві про милосердє.

3 Колись прийшов був Бог від Теману, Сьвятий - від Паран-гн, ри. Покрила небеса величність його й славою сповнив він землю.

4 Сяєво її, як сонце, сьвітило; од руки його проміннє, там утаєна його сила.

5 Перед ним ійшла зараза, поза ним - палючий вітер.

6 Ступив він - земля струсилась; глянув - і затремтїли народи; розпались гори вічні, первовічні узгірря позападались; дороги його - вічні.

7 Знаю я, як посумнїли були намети Етіопські, як затремтїли шатри Мадіямські.

8 А хиба ж на ріки не запалав був гаїв твій, Господи, на ріки - досада твоя, а на море - ярость твоя, коли ти, неначе всїв був на конї твої, й на колесницї рятуючі?

9 Ти напяв лука твого, як се клятьбою обіцяв був поколїнням; ти роздїляв води землї.

10 Вгледївши тебе, затрусились гори водні; води перестали плисти, безодня застогнала голосно й неначе зняла руки свої в гору.

11 Сонце й місяць з'упинились на свойму місцї перед сяєвом лїтаючих стріл твоїх, перед сьвітлом блискаючих списів твоїх.

12 У гнїві ступав єси по землї, в досадї розтоптував народи.

13 Ти виступив на рятунок твого народу, на підмогу помазанникові твойму. Ти сокрушив голову безбожного роду; обнажив його від підошви до верху.

14 Ти пробив його ж списами голови гетьманів його, коли вони примчались бурею, щоб мене розбити, й радувались, як той, що надїється, бідолаху в тайному місцї пожерти.

15 Ти ж, мов би кіньми своїми, прочинив нам дорогу через море, через безодню вод великих.

16 Почувши-згадавши про се, затрусилось внутро в менї; на вість про се задріжали губи в мене; біль дійшов аж до костей моїх, і захиталось місце підо мною; та менї треба бути спокійним в день нужди, коли нлї,ступить на мій нарід грабіжник його.

17 Та хоч би не цьвіла фиґовина, не родив виноградник, і оливина завяла; хоч би нива не дала хлїба, не стало овець в кошарі а товару в стайнях, -

18 То я й тодї буду веселий в Господї, й радуватись буду Богом спасення мого.

19 Бо Господь Бог - моя сила, він дасть менї сугакові ноги й виведе мене на високі гори.

Софонiя 1

1 Слово Господнє, що надійшло до Софонїї Хусієнка, сина Годолїїного, сина Аморіїного, сина Езекіїного, за Юдейського царя Йосії Амоненка:

2 Все повигублюю з лиця землї, говорить Господь:

3 Вигублю людей й скотину, вигублю птаство під небом і рибу в морі, й всю погань разом із безбожниками; вигублю людей з обличчя землї, говорить Господь.

4 І простягну руку мою проти Юдеї й проти осадників Ерусалимських, і повикоренюю з сього місця все, що позоставалось од Баала, навіть імя попів і слуг ідолських,

5 Та й тих, що на кришах припадають перед небесним воінством, і тих їх поклонників, що кленуться Господом, а заразом кленуться й царем своїм (Молохом),

6 Укупі з тими, що поодвертались од Господа, й не шукають Господа та й не питають про його.

7 Замовкни перед лицем Господа Бога! день бо Господень уже близько. Господь наладив уже жертву на заколеннє, назначив, кого має до неї покликати.

8 У жертовний же день Господень навідаю карою князїв укупі з царськими синами й усїма тими, що вдягаються в чужоземню одїж;

9 Того дня навідаю всїх, що гордо переступають поріг, і переповнюють дом Господень грабежем та оманою.

10 І буде в той день, говорить ГоспоТа ь, роздаватись крик від Рибалчиної брами й риданнє від других воріт і велике зворушеннє по всїх узгірях.