Біблія /Библия
Шрифт:
26 Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.
27 Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.
28 І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.
29 Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.
30 Я і Отець одно.
31 Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його.
32 Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих дїл каменуєте мене?
33 Відказали йому Жиди,
34 Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?
35 Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, -
36 то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий?
37 Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї.
38 Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.
39 Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,
40 та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.
41 І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.
42 І увірували там многі в Него.
Вiд Iвана 11
1 Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.
2 Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.
3 Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.
4 Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.
5 Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.
6 Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.
7 Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
8 Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
9 Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
10 Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
11 Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
12 Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.
13 Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
14 Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
15 І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.
16 Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.
17 Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
18 Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.
19 І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
20 Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.
21 Каже тодї
Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.22 Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
23 Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
24 Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
25 Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
26 І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?
27 Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
28 І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
29 Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
30 Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
31 Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
32 Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
33 Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
34 і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
35 І заплакав Ісус.
36 Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
37 Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?
38 Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
39 Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
40 Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
41 Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
42 Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.
43 І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!
44 І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.
45 Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.
46 Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.
47 Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.
48 Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.
49 Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,
50 і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.
51 Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,