Байда, князь Вишневецький

Щоб не жу­рив­ся, не вда­вавсь у ту­гу;

Дав че­рес і срібла, щоб поз­би­ра­лись

На йо­го пок­лик сиві ко­зар­лю­ги,

Ті, що з нудьги, з жур­би поп­ро­пи­ва­лись,

Кабачній Насті все по­зас­тав­ля­ли.

Бо я за­ду­мав од­ру­жи­тись чес­но,

Щоб не пор­вав­ся Бай­дин рід ве­ли­кий,

Не осяг­ли мої ва­рязькі доб­ра

Князькі підли­зи, римські ка­то­ли­ки.

А без ко­зацт­ва в кня­зя Конс­тан­ти­на,

У Ва­си­ля, не вис­ва­тать не­бо­ги.

І князь Вла­ди­мир, [26] київський мій пре­док,

Лицявсь се­ред по­ход­ної три­во­ги.

Як роз­пу­щу прис­тавст­ва по містеч­ках,

По се­лах, го­ро­дах, ма­нас­ти­ри­щах,

Та поїдять во­ни у ску­пер­дя­ки

Скирти дав­няшні й сте­пові до­бут­ки,

То му­сить з Бай­дою Ва­силь ми­ри­тись,

Йому Ост­ро­гом пиш­ним пос­ту­пи­тись.

Тогді ми за­раз дви­не­мо на мо­ре:

Нехай і тур­чин знає людське го­ре;

Нехай ор­ди в Моск­ву не по­си­лає.

26

– ... князь Владимир - великий князь київський Володимир Святославович (р. нар. невід.
– 1015).

І Бай­ди зо­ло­том не засліпляє.

Вертається Тульчинський.

Тульчинський

Пресвітлий кня­зю Бай­до, па­не й батьку!

Розняв пос­ли я по твой­му на­ка­зу;

Не дав крові у заїди то­чи­ти,

Твоє жит­ло ли­царське пля­му­ва­ти.

Байда

Я ба­чив, хло­ню. Ти справ­лявсь ро­зум­но,

І се твоя зас­лу­га най­славніша.

Ти вже мені дев'яту вес­ну слу­жиш,

Покинувши Тульчин, ко­лис­ку предків,

Отця, і неньку, і братів ко­ха­них

Задля мо­го ли­царст­ва за­нед­бав­ши.

З то­бою ми бу­ва­ли і на Рейні,

І по­за го­ра­ми лю­дей ви­да­ли,

Звичаї добрі, ри­царську на­уку

В бо­ях за прав­ду досвідом уз­на­ли.

Ти всю­ди був мені слу­гою вірним,-

Як братнє сер­це, чу­рою при­хильним.

Тепер не бу­деш більше чу­ро­ва­ти,

А з на­ми брат за бра­та про­бу­ва­ти.

Навколішки ж пе­ред ме­чем ли­царським!

Схились і встань то­ва­ри­шем ко­зацьким.

(Ударивши тричі го­лим ме­чем по пле­чах).

Усі

(опріч са­мо­го Бай­ди)

Вітаємо те­бе, Тульчинський па­не,

Товаришу, Са­му­сю наш ко­ха­ний!

Байда

А я те­бе до сер­ця при­гор­таю

І сьомим поб­ра­ти­мом об'являю.

Тульчинський

Цілую сей прес­лав­ний меч ва­рязький,

Наслідний до­ро­гий клей­нод ли­царський,

Що не по­ки­ну в нужді поб­ра­ти­ма,

Як бра­та брат, як рідний батько си­на!

Все по­по­лам, сво­бо­да і не­во­ля,

Велике щастє і тяж­ка не­до­ля!

СЦЕНА ТРЕТЯ

Там же.

Увіходить пан­цер­ний бо­ярин.

Боярин

Пресвітлий кня­зю! троє ко­ней па­ло,

Поки з Ост­ро­га до­летів до те­бе.

Байда

Хто ж ти єси? Те­бе я впер­ше ба­чу,

А по твоїй ліберії вва­жаю,

Що служ­бу слу­жить під щи­том Ост­розьких.

Боярин

Так, я слу­жив їм щи­рим сер­цем по­ти,

Поки в них неп­рав­ди не по­ба­чив.

Тепер по­ки­нув пра­пор їх навіки

І прав­ди-честі у те­бе шу­каю.

Ти в нас один на цілу Русь ви­со­ко

Підняв уго­ру сла­ву й честь ко­зацьку.

Байда

Кажи ж, чо­го з Ост­ро­га мчавсь до ме­не,

Мов той Бо­рей, бур­нок­ри­ла­тий вітер?

Боярин

Коли б я справді був кри­ла­тим вітром,

Вхопив би я з по­жежі га­ла­га­на, [27]

Роздмухав би йо­го, летівши вих­рем,

Та й ви­па­лив усі Ост­розькі доб­ра.

Байда

Що ж там та­ке? Шко­да ме­не три­во­жить:

У ме­не в гру­дях сер­це б'ється рівно.

Кажи так прос­то, як арабську каз­ку

Із уст хи­мер­ної Ше­хе­ре­за­ди. [28]

27

– Галаган - головешка, тліюче поліно.

28

– Йдеться про збірку казок "Тисяча і одна ніч", знамениту пам'ятку літератури арабського Сходу, до якої увійшло понад 300 казок і новел. Збірка побудована у формі розповіді від імені юної і мудрої доньки візира перського царя, яка протягом 1001 ночі так уміло оповідала казки жорстокому цареві Шахряру, що не тільки уберегла себе від неминучої смерті, яка постигла усіх її попередниць, а й стала його улюбленою дружиною.

Коли б уся зем­ля за­ко­ли­ха­лась

І лю­де скрізь по­за­бу­ва­ли прав­ду,-

Один я прав­ду-матір пам'ятав би,

Один за прав­ду я з ме­чем сто­яв би.

Боярин

Що ти до кня­зя Ва­си­ля оз­вав­ся

І до йо­го не­бо­ги за­ли­цяв­ся,

Се всі ми зна­ли, всі раділи сер­цем,

Що ув Ост­розі в'єш собі ку­бельце.

Я ж у князьких світли­цях, знай, ча­тую,

Що там го­во­рять, навіть шеп­чуть, чую.

Ніхто б на світі так не ве­се­лив­ся,

Коли б ти, кня­зю, се­ред нас осівся.

Та князь Ва­силь Сан­гуш­ка упо­до­бав,

Картовника і кос­ти­ря [29] п'яно­го,

Що в ка­баці у Насті Го­ро­вої

Татарських бранців ку­по­вав за гроші

Або в ко­зацт­ва виг­ра­вав у кості.

Набравши бранців, пов'язав­ши в ли­ка,

До ко­ро­ля з тріумфом їздив пиш­но,

Що под­ви­завсь на крес­лах, вих­ва­ляв­ся,

За служ­бу ко­ролівщин [30] до­пев­няв­ся.

29

– Костир - гравець у кості.

30

– Королівщина - пожалувані королем за якість послуги маєтності, земельні угіддя.

Байда

Ти справді чув, ба­чу, Ше­хе­ре­за­ду,

Що Аль-Рашіду [31] лос­ко­та­ла вуші.

Сангушко князь, мій тез­ко зна­ме­ни­тий,

Не тілько в кар­ти да у кості грає:

Він доб­ре й за та­та­ра­ми вга­няє;

І що здо­був у ко­ро­ля за служ­бу,

Те вис­лу­жив собі на кре­сах [32] чес­но.

А що він кня­зя Ва­си­ля впо­до­бав

Чи князь йо­го - ко­му до то­го діло?

31

– Аль-Рашід - арабський халіф Гарун Аль-Рашід (786 - 809). У збірці казок "Тисяча і одна ніч" є окрема група, в якій ідеться про славне минуле арабського халіфату. В центрі їх постать халіфа.

32

– Креси - польська назва окраїнних земель, зокрема українських, які були захоплені пансько-шляхетською Польщею.