Байда, князь Вишневецький

Боярин

Великодушний кня­зю! не прогнівай­сь,

Що не з ор­ло­вої ми ви­со­кості,

Як ти, на честь пог­ля­дуєм ли­царську,

А ди­ви­мось на все, як лю­де прості.

Дозволь мені по правді з'ясу­ва­ти,

Що вкоїв князь Сан­гуш­ко ув Ост­розі.

У них із кня­зем Ва­си­лем пос­та­ла

Умова, щоб Ост­рог опа­ну­ва­ти;

Тогді Сан­гуш­кові Дмит­рові срібла,

А Ва­си­леві доб­ра з зам­ком взя­ти.

Сі змо­ви­ни чи­ни­лись пе­ред на­ми,

Прибічними бо­яра­ми-слу­га­ми.

Ми свідка­ми бу­ли і на весіллі.

Байда

Як на весіллі?

Боярин

Так, весіллє гра­ли

Серед крові та гвал­ту і на­ру­ги!

Байда

Що ж то за кров, за гвалт був і на­ру­га?

Боярин

Кров вірних слуг кня­гині Ілліної,

Гвалт і на­ру­га над її доч­кою…

(Зупиняється).

Байда

Кажи, ка­жи.

Боярин

Учора ми з Сан­гуш­ком

В Ост­розький за­мок си­лою вло­ми­лись.

Всі тру­пом по­ляг­ли, хто став нам опір,

І князь Ва­силь, за ру­ку пан­ну взяв­ши,

Оддав її при­яте­леві в ру­ки:

"Моя тут власть, моє отецьке пра­во!"

Почав бла­га­ти піп, щоб од­ло­жи­ли

На завт­ра шлюб: бо і доч­ка, і ма­ти

З жа­лю та з сліз гірких обидві мліли.

"Тебе я не на ра­ду, по­пе, кли­кав!
–

На нього грим­нув князь Ва­силь.- Чи ба­чиш?..

Чини, що я ве­лю: бо бу­ла­вою

Повчу те­бе, як мо­ло­дих вінча­ти".

Байда

І повінчав?

Боярин

"Ликуй, Ісайє",- крізь сльози [33]

Бідаха проспівав, зв'язав­ши ру­ки.

Байда

То мо­ло­да приз­во­ли­ла вінча­ти?

33

– "Ісайє, ликуй" - слова церковного псалма, які виголошуються священиком при вінчанні молодих.

Боярин

Як пос­пи­тав: "Чи маєш доб­ру во­лю?" -

Мов на хрес­ти­нах кум за не­мов­лят­ко,

За неї князь Ва­силь про­мо­вив: "Маю!"

Байда

Ну, так сей шлюб не варт своєї й наз­ви.

Боярин

Так; да во­ни зро­би­ли шлюб справ­деш­ний.

Байда

Який?

Боярин

Вечеряли; му­зи­ки гра­ли;

Мазура вдвох з Сан­гуш­ком тан­цю­ва­ли;

А наші ко­за­ка навп­ри­сяд­ки са­ди­ли,

Аж ла­ви й гру­би хо­до­ра хо­ди­ли.

Байда

А мо­ло­да?

Боярин

Без ма­тері сиділа,

Мов бо­бом пла­ка­ла та з го­ря мліла.

Байда

Без ма­тері?

Боярин

Бо матір при­чи­ни­ли:

Її клятьби й му­зик би заг­лу­ши­ли.

Байда

Ну?

Боярин

Князю, дай ут­ру сльозу га­ря­чу…

І со­ром пла­кать си­во­му, та пла­чу…

Таке тут ста­лось, що ко­ли б той за­мок,

Острог той гор­дий, став хлівом жидівським

Або костьолом грішним ка­то­лицьким,

Або Кальвін [34] би з Лют­ром [35] там осілись

І над свя­тою вірою глу­ми­лись,

То в ме­не сер­це так би не боліло…

34

– Кальвін Жан (1509 - 1564) - діяч Реформації, засновник кальвінізму, одного з напрямів протестантського віровчення.

35

– Лютер Мартін (1484 - 1546) - діяч Реформації в Німеччині, основоположник лютеранства, одного з напрямів протестантського віровчення.

Боюсь ка­за­ти…

Байда

Договорюй сміло.

Боярин

В лож­ни­цю по­ве­ли… Во­но пру­ча­лось,

Княжа Ост­розьке, вітка Із'ясла­ва…

І… і п'яних двох слуг ту­ди поз­ва­ли…

Байда

Доволі! Вий­ди і мов­чи довіку

Про те, що чув і ба­чив. А як­що про­бовк­неш,

Тобі заціпить і навік за­мовк­неш.

(Виходить бо­ярин).

Самусю, по­ве­ли у буб­ни би­ти

І бун­чу­ка затк­ни на Красній броні.

Всіх сот­ників до ме­не в ра­ду скли­чеш;

Козацьку чернь де­сят­ка­ми полічиш.

Тих, що у Насті в ка­баці пи­щалі,

Шаблі й са­гай­да­ки по­зас­тав­ля­ли,

Нехай де­сят­ка­ми пос­тав­лять різно.

Голоті сій свою роз­дам я зброю,

Та й ру­ши­мо з гар­ма­та­ми не­гай­но

До суднього з хар­циз­ни­ка­ми бою.

Тульчинський

Шкода, мій кня­зю, в ту­лум­ба­си [36] би­ти:

36

– Тулумбаси - старовинний музичний інструмент, на зразок литавр.

Не чу­ти­ме ко­зацт­во на­ше гас­ла.

Сьогодні на сте­пу ве­ли­ке свя­то:

Прощальники [37] в ка­баш­ниці гос­тю­ють.

Цимбали й буб­ни попід шин­ком во­дять,

Хто б не прий­шов, горілкою час­ту­ють.

Залога на­ша вся ту­ди поб­ра­лась;

Одна ма­ле­ча в ку­ре­нях зос­та­лась.

І чер­говців, що про пос­ли сто­яли,

Насилу вдер­жав я на чаті в зам­ку.

Тепер у нас під зброєю ні ду­ха,

Опріч тво­го ко­зацт­ва-поб­ра­тимст­ва.

37

– Прощальники.
– Буквально: ті, що прощаються з козацьким життям. Запорізькі козаки похилого віку та скаліченні, які вирішили відійти від козацтва і провести решту свого життя в монастирі.

Байда

Біда, біда! Та му­си­мо ко­ри­тись

Козацькій волі. З нею нам не би­тись.

Сю ніч са­мим нам тре­ба вар­ту­ва­ти,

Мої ши­ро­кок­рилії ор­ля­та.

Чергуйтесь чер­га­ми на Красній броні;

Я му­шу в той ка­бак, до Го­ро­вої.

Виходять усі, опріч Бай­ди да Тульчинсько­го.

Тульчинський

Мій кня­зю й батьку, Бай­до міцно­сер­дий!

В тяж­ку ча­си­ну я те­бе бла­гаю