Без козиря (збірка)

На подвір'ї шахти стояв збуджений, тривожний гомін. Зграйки вогників, схожих на зірки, відбиті в застиглій воді озера, коливались на дні чорного двору. Один по одному вони котилися під естакаду і збивались у ясне сузір'я. На самій естакаді теж миготіли й коливалися жовті вогники. Під електричним ліхтарем Гордій Байда побачив Семена Сухого, Василя Моренка, Гната Убогого і Власова, вперше без гармонії. Вони поспішно про щось радились. Навколо штовхалися шахтарі і задерикувато позирали вниз, до паровичні, де бігав роздратований, у розхристанім кожушку Ігор Болеславович і переляканий штейгер Варивода. Надибавши вартового, інженер схопив його за комір і затряс з такою силою, що у того злетіла з голови, мов червива слива, його сива шапка. Облишивши вартового, він знову загримав кулаками в зачинені двері паровичні. Отетерілий вартовий стояв, ніби чимсь подавившись, і злякано лупав очима. Із надшахтної будівлі вискочив розхристаний технік Сивокіз. Він поспішно щось доповів інженерові, розпачливо зирнув на тугу щіточку білої пари, що все ще вихоплювалась із свистка і тривожно голосила, і знову зник у будівлі.

— Гордію, де ти ходиш? — Семен Сухий смикнув Байду за рукав. — Збирай самоохорону! Револьвери роздав?

— Ще!

— Біжи зараз же! Мостовий наказав обеззброїти варту, як з'явиться.

— От би й давно так! Я в одну хвилину. Тільки ж це аж на збойку треба бігти.

— Біжи, біжи!

Коли нарешті гудок розтанув у тумані і по балках завмерла його луна, на подвір'ї з'явився з гайдамаками Кіт-Котенко. На його обличчі проступала розгубленість, але він намагався вдавати грізнішого, ніж будь-коли начальника державної варти.

— Хто розпорядився дати тривожний гудок?

У нього втупилися сотні пар очей. У них уже й сліду не було страху перед гайдамаками. Коли б Кіт-Котенко придивився до цих поглядів уважніше, він би, не гаючися, забрався з двору і більше не дратував шахтарів своєю присутністю. Але начальник варти, мабуть, уже втратив здоровий глузд.

— Хто дав гудок, питаю? — знову крикнув він грізно.

Довкола мовчали, але це мовчання було красномовніше за слова.

— Де завідувач шахти, де адміністрація?

Інженер і технік Сивокіз, безсилі відчинити двері в паровичню, зачувши голос начальника варти, з піною на губах кинулися до нього. Решта адміністрації ховалась у затінках.

— Хто тут старший? — запитав Кіт-Котенко так, ніби бачив Дзіковського вперше. Техніка Сивокоза він зовсім не помічав, навіть, коли той одкрив був рот, щоб сказати щось, одіпхнув його ліктем. — Пане інженер, яке ви мали право дозволити тривожний гудок?

Інженер, вражений його тоном і безглуздим запитанням, спересердя не міг зв'язати трьох слів, але сипав ними, як горохом:

— Ага, ось де ви! Ідіот!.. Дубина! Двері перед самим носом… Ви за чим дивитеся? Де охорона? Чому раніше німці…

Ошелешений і принижений, начальник варти стояв з одкритим ротом, аж доки інженер Дзіковський не захлинувся словами.

— Так ви не хочете говорити, пане інженер? — знову сказав він з тупою впертістю.

У притишеному натовпі почулося заворушення, потім рука одхилила одного гайдамаку, і перед Котом-Котенком зупинився все в тій же потертій шкіряній куртці Максим Мостовий. Він збив назад кепку й зміряв начальника варти глузливим поглядом:

— Не з тим хазяїном балакаєш, пане сотнику! Ми тут хазяї, робітники! У нас питай, хто дав гудок.

— Ага, почув, почув? — схопилось над головами. — Котись звідси, пане Котенко!

Такий тон у балачках з ним начальник варти почув уперше. Він скривився, позеленів і враз заверещав, ніби його штрикнули в бік вилами:

— Взяти його! Заарештувати! Розійдись!

Гайдамаки кинулись до Мостового, але в цей час увесь натовп подався на захист, і варта, охоплена залізним кільцем із чорних шахтарок, відчула нарешті нікчемність своєї сили. Її відвага випарувалась так само хутко, як збудилась наказом свого начальника. Орудуючи прикладами, гайдамаки почали відступати. Кіт-Котенко теж уже намагався скоріше опинитися поза цим страшним кільцем. І вже машинально викрикнув: «Розійдись, розійдись!» Добігши до воріт, він набрав повні легені повітря і викрикнув:

— Я вам, шельми, покажу. Всіх перестріляю!

Мостовий збентежено озирався на всі боки, шукаючи Байду: це був найзручніший момент обеззброїти варту, але Байди не було. Із охорони з револьверами з'явилось тільки троє. А Кіт-Котенко кричав уже за ворітьми: «Повішаю! У тюрмі згною!»

Шахтарі, хапаючи грудки вугілля, кинулись услід за вартою. Кіт-Котенко зміркував, що тепер досить ще одного слова, і в голову йому, як град, полетить гостре груддя. На варту, що так полохливо вискочила з двору, він покладатися вже не міг, але, щоб не подати вигляду, все ще голосно вигукував:

— Правий фланг, перебіжкою до казарми! Лівий — перебіжкою! Розстріляю дезертирів!

По натовпу перекотився задоволений гомін; перед ним відступала озброєна сила. У сірому тумані тепер усі бачили, як гайдамаки, підібгавши хвости, давали тягу до своєї казарми. Шахтарі заулюлюкали їм услід.

Натішившись з переполошених гайдамаків, шахтарі знову повернулися на подвір'я шахти. Слідом за ними прибіг і захеканий Гордій Байда і тут же, розшукавши кого слід, тицьнув їм револьвери.

— Де ж ти був раніше? З такою кількістю зброї ми б зразу порішили варту.

— А тепер гайдамаки заховалися в казармі!

Байда і сам бачив, який влучний момент проґавили.

— Але ж мене дома не було. Чули ж, що архарівці вночі приходили, — виправдувався він.

Коли розпочався мітинг, за плечима Максима Мостового стояло вже чоловік з двадцять, озброєних гвинтівками й револьверами. Гордій Байда, підперезаний кулеметною стрічкою і з гвинтівкою в руках, виглядав найбільш грізним. Люй Лі теж був з гвинтівкою, Василь Моренко заткнув наган за пояс. Інші також намагались виставити наперед хто наган, хто гвинтівку.

Шахтарі, побачивши у себе в руках зброю, відразу відчули свою силу. Їх тепер не зможуть залякати ніякі коти-котенки. Натовп заклекотав сотнями різноманітних голосів.

Максим Мостовий стояв на естакаді, і його було видно всім. Він зняв догори руку:

— Товариші! Тривожний гудок примусила нас дати нахабна поведінка варти. Вона вже до того розгнуздалась, що спалила на вогні червоні прапори, спалила архів профспілки.

— Геть варту! — загукали в натовпі.

— Варта, товариші, вже не законна влада. Я вас вітаю з поваленням гетьманської влади і з встановленням влади Рад! Гайдамаки ще пробують огризатись, але Червона армія перейшла вже в наступ і крок за кроком звільняє від німецьких наймитів Україну.

Коли вщухли оплески і радісні вигуки, Мостовий продовжував:

— Рудничний комітет схвалив загальний страйк у Донбасі, але і досі не подає команди. Доки ж ми будемо чекати?

— Правильно! До біса такий рудничний комітет. Там засіли меншовики та есери.

— Вони хочуть помиритися з хазяями надбавкою кількох копійок, а ми, більшовики, кажемо, що робітник має право не тільки на надбавку, а й на всі прибутки шахт і заводів. Усе це з нього взялося. Але ми можемо добитися своїх прав тільки тоді, коли проженемо експлуататорів і саботажників.