Бхомбол-ватажок

— Сходи принеси оберемок дров! — наказав стерновий.

— Цей хлопчик палить? — спитав Бхомбол. — Адже він малий.

Відповідь стернового страшенно здивувала Бхомбола:

— Ну то й що? Хай палить — адже він хлопець, а не дівчисько!

Трохи згодом повернувся Абу з оберемком дров. Стерновий узяв у нього великого ножа й пішов за хату — зрізати кілька листків з банана.

Тим часом Бхомбол розглядів, що на подвір'ї стоять дві хижки: одна трохи більша, а друга менша. Обидві були під стріхою, а стіни мали сплетені з джутових стебел. Хлопчик знав, що в таких халупах живуть дуже бідні люди.

Під манговим деревом, перед хатиною, ходила квочка з курчатами. По стінах халупи до самого даху плелося огудиння гарбузів. Поряд ріс якийсь чагарник і алое.

Стерновий повернувся, несучи кілька бананових листків.

— Ну, ходімо! — сказав він і поклав Абу на голову в'язку дров. — Однеси дрова на берег річки під хлібне дерево.

Повернувшись на берег, Бхомбол побачив, що добродій Мухурі вже купив у рибалок велику рибину з вусами. Вони нагадували вуса судді Кумуда з Дургапура. Його вуса були такі самі великі й довгі й завжди закручені вгору. Бхомбол спробував закрутити вуса риби, але з цього нічого не вийшло; однак це його трохи розвеселило. Дружина добродія Мухурі розвела вогонь і почала готувати обід.

— Рибу чиститиму я, — сказав Бхомбол. — Дайте мені ножа.

— У нас немає ножа на рибу, — відповів стерновий, — є тільки ось такий — зрізати траву, тростину тощо.

Лезо в ножа було довге і від постійного вживання посередині з'їдене.

— Нащо вам чистити рибу? Хай це робить Шучі.

Шучі взяв ножа в стернового і підійшов до рибини. З того, як він тримав ножа, було видно, що він ніколи не чистив риби.

— Одійди, одійди! Бачу, що незугарний, — не витримав добродій Мухурі.

— Ми самі почистимо рибину, — сказав стерновий. — Гей, Фазоре!

Підійшов Фазор і, поклавши рибину на банановий листок, почав її чистити. Бхомбол здивовано стежив за тим, як спритно орудував він ножем. Кілька круків закружляли над рибиною, потім посідали на сусіднє дерево. Звідкись з'явилося два собаки. Вони стояли неподалік і дивилися, як ріжуть рибу. Прилетіли два яструби і теж почали кружляти над берегом. Один сів на мангове дерево і пронизливо закричав. Під цим деревом веслярі готували щось собі на обід у чорних глиняних горщиках. Селянки, старі діди й діти підходили до берега і з цікавістю оглядали подорожніх.

— Звідки ви? — спитала добродія Мухурі одна жінка, одягнена в сарі з грубої тканини. Через плече в неї був перекинутий довгий рушник, в одній руці вона тримала великий глек, а в другій — маленьку паличку, якою чистять зуби. Її сиве волосся було підстрижене.

— Ми пливемо з Чормадаріпура, — відповіла дружина добродія Мухурі, мішаючи ложкою в казані.

— Куди?

— В Джурботтол.

— До кого?

— До пана Боша.

— Там живе ваш батько?

— Ні, тітка.

— А це ваша донька?.. Яка гарна! А хлопчик?

— Це небіж пана управителя контори в Чормадаріпурі.

— Який гарний хлопчик!.. Чому ви варите обід на березі? Тут вештається стільки людей… — Жінка глянула на веслярів. — Ви краще б зайшли в якусь хату в селі.

— Але ж ми тут нікого не знаємо.

— Шкода. Може, ви завітаєте до мене? Он мій дім, той, що під бляхою. Тут кожен скаже, де дім Дхотіндотто. Це мій молодший син. Він служить чиновником на залізниці і живе в місті. А тут я живу сама. Хіба можна довірити чужим вести господарство, пасти корів, працювати на городі? Ходімо краще до мене. Зараз я скупаюся і повернуся! — З цими словами жінка подалася до води.

Рибу вже почистили і покраяли на шматки.

— Молоті, — сказала дружина добродія Мухурі, — візьми оці вісім шматків і віднеси їх веслярам.

— Ну як, готовий у вас обід? — спитала мати Дхотіндотто, повернувшись од річки.

Знімаючи з вогню казан, дружина добродія Мухурі відповіла, що обід готовий, залишилося ще тільки приготувати рибу.

Як тільки жінка пішла, Бхомбол подався купатись. Підійшовши до берега, він побачив двох хлоп'ят, своїх однолітків, які плавали й пірнали. Біля самого берега купалося ще кілька чоловік. Трохи вище по течії якась жінка мила голову, а інша прала. Кілька хлопчаків, стоячи по коліна у воді, ловили рибу. Час від часу вони кричали один на одного:

— Обережніше! Ти сполохаєш усю рибу!

Бхомбол з розгону кинувся у воду, пірнув і виплив далеко від берега. Незабаром люди на березі почали здаватися йому далекими і маленькими. Течія була дуже швидка. В таких місцях бувають крокодили. Згадавши про це, Бхомбол злякався і поплив до берега, але його почало відносити нижче. Коли він врешті виліз на берег, йому довелося багато йти. Ще здалека хлопець побачив, що на березі зібрався натовп. Усі показували на середину річки. Посеред річки пливло щось велике й чорне, дуже схоже на дошку. Цей темний предмет наближався до другого берега, потім несподівано зник під водою. Тільки тепер Бхомбол зрозумів, що це була не дошка, а крокодил.

— Ну що ти за хлопчисько! — вигукнув добродій Мухурі, побачивши Бхомбола неушкодженим. — Ти що, загинути хочеш? А коли б крокодил оце спіймав тебе?

Молоті дивилася на хлопчика великими очима.

— Подумаєш, герой! — мовила вона, стуливши губи.

Такого Бхомбол не чекав.

— Ти налякав мене, — знову сказав добродій Мухурі. — Твій дядько доручив мені глядіти тебе. Та хіба за таким устежиш? Як це тобі не спало на думку переплисти річку верхи на крокодилі?

Більше ніхто вже не наважувався лізти у воду. Усі, стоячи на березі, набирали воду з ріки й обливалися нею. Люди були налякані появою крокодила. Обід був уже готовий. Їли кхічурі [54] і рис із рибою.

Надійшла мати Дхотіндотто — вона несла молоко й солодощі з кокосового горіха, загорнуті в бананове листя. За нею ішов пастух з великою в'язкою бананів.

— Бери, дочко, — сказала жінка, віддаючи все це дружині добродія Мухурі. — Як знаєте, але в мене дома вам було б краще.

54

Кхічурі— страва з рису й овочів.

— Не турбуйтеся про нас, — ввічливо відказала дружина добродія Мухурі.

— Але ж ви гості нашого села! Не я, то інші зробили б для вас те саме! — З цими словами літня жінка пішла собі.

Після обіду вони попливли далі. Сонце стояло вже високо. Бхомбол сидів під навісом і дивився на береги. Мимо пропливали села, дороги, дерева, люди, що купалися біля берега. Вода леліла на сонці, по небу пливли легенькі хмарки. Усе вмлівало в полудневій спеці. Навіть птахи, здавалося, завмерли над річкою. Вітрець ущух.