Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

– А хіба мій рід давніший від твого?

– А ти що - не слухав? Адже пару твоїх пращурів Всевишній сотворив на п'ятий день, а моїх - на шостий. Та й то - некомплектне...

21. Гостре словечко коле сердечко

"Мужик поки ще темний, то й у бога вірує, а навчиться - він і церкву забуде, а про батюшку - поминай як звали!"

Панас МИРНИЙ.

Уже настав третій день мого ув'язнення, а про звільнення й гадки нема. Ну, заждіть! Геракл втік, і я - не з гірших.

Ото пожував сухіврю з хлорели і повів хитру мову:

– Всевишній і справді мас світлий розум. А все чому? Бо посеред раю він завбачливо виростив для себе Древо Пізнання. Плоди з нього він їсть сам-один. Як тільки чогось не знає, з'їсть пізнавальний плід, і вже все йому відомо.

А всім іншим під страхом Страшного суду мудро заборонив оті пізнавальні плоди жерти. Інакше, приміром, мавпи з мавпочками вмить би оте дерево обнесли, і нині б не люди володіли землею, а мавпи. Навіть Адамові господь заборонив з того дерева куштувати. Щоб не вийшов з нього великий розумник. З дурнем завжди легше: він власної думки не мас. Що дурневі не скажи, усьому повірує на слово.

І жив Адам в раю у святому невіданні. Мов викінчений дикун. Не знав, темнота, навіть такої дрібниці: одягатися йому чи ні. Гасав по райських кущах голяком, як його Всевишній сотворив. Весь невмиваний, у синцях та подряпинах...

Одного разу покуштував Всевишній з Древа, і його вмить осяяла чергова істина: усякої тварі він сотворив по парі, а от Адама - некомплектне!

Явний недогляд!

От і напосівся він на Адама, ніби той винен:

– Час тобі, хлопче, одружитися. А то вештаєшся один, мов безпритульний. Треба, ой, треба тобі жінку знайти!..

Адам слухає і в своєму дикому невіданні нічого не годен второпати. Тільки лупає по-дурному очима.

Але на той час, певно, давно вже дощу не було. Глина, мабуть, так всохла, що порепалась. А хіба з сухої глини щось зліпиш? Та вона у пальцях розсипається на порох.

Але господь не розгубився, не позадкував перед тимчасовими труднощами, не зірвав планових строків творіння внаслідок несприятливих "об'єктивних причин". Він не з таких! Його виробниче правило тверде: сказано зроблено.

Коли Адам спав, Найспритніший так ловко висмикнув у хлопця ребро, ніби все життя на товкучках по кишенях спеціалізувався. Адам нічого й не помітив, начеб оте ребро у нього було зайвим.

А Всевишній дмухнув на ребро і мовив:

– Хай буде жінка!

І стала жінка. Гарненька! На всіх іконах її малюють блондинкою з блакитними очима. Тому-то з того часу чоловіки надають перевагу білявим. А жінки, знаючи про це, волосся фарбують. Щоб ввести дурнів у оману та спокусу! Ну, це я так - мимохідь відхилився

Коли Адам прокинувся, бачить - веде до нього Всевишній чарівне створіння, з пшеничним волоссям аж до колін. Зрозуміло, голе-голісіньке. Про одяганку, хоч би благеньку, господь зовсім не дбав...

– Ой-ой-ой!
– полохливо зойкнув у своєму невіданні повний невіглас Адам.
– Нова звірюка!
– і щоб одразу покінчити з реєстрацією, тицьнув у нову звірюку пальцем, даючи воістину придурочну назву: - Секс-Бомба!

– Що ти мелеш?
– вперше скасував назву Всевишній.

– Це твоя подружка, а не звірюка. Ім'я її ніжне, мов квітка, - Єва. Гарна дівчина, правда? Вибирай - не вибирай, а кращої зараз все одно не знайдеш.

І суворо додав:

– І щоб поганських слів про неї я більше від тебе не чув!

– Слухаюсь, отче, - підкорився Адам і запитав: - А що я маю з нею робити?

– Тобі ще розтовкмачити, бовдуре?

– А то, - промимрив Адам.

– Ну, добре - поясню. Будеш ходити з нею в парі. Куди ти, туди й вона, як нитка за голкою. Ти - під кущик, і вона під кущиком до тебе пригорнеться...

– І оце все?
– зрадів Адам.

– Е, ні! Будеш про неї турбуватися, піклуватися, годувати, в доброму тілі тримати. Збагнув?

– Слухаюсь, отче, - похнюпився Адам.
– Хай буде так!

А коли Всевишній пішов, ясно всміхаючись, Адам запитав Єву:

– Слухай, "ти вмієш по деревах лазити?

– Таж старий казав - краще у кущі, - грайливо відповіла Єва, гіпнотизуючи Адама димчастою млосною блакиттю. Адамові здалося, що він ось зараз - втопиться в її бездонних, як небо, очах.

Моторошно стало хлопцеві. Як від того блакитного потопу врятуватися? і незчувся, як вже гойдався на маківці найвищого дерева, де й ховався в гущавині до ночі. А Єва цілісінький день просиділа під деревом, аки вовк, що полює на мисливця. Що вона іще робила? Та нічого такого - пісеньки мугикала, з квіточок віночок сплела...

Отак ганяла Єва Адама день у день по райських хащах, аж поки не надибала на богове Древо.

– Адаме, - ніжним голосочком спитала вона, - а чому ти жодного разу не видерся на це дерево? Дивись, які на ньому гарні плоди...

– Ти що, очманіла?
– озвався з баобаба захеканий Адам.

– А що я поганого сказала?

– Заборонено- на нього лазити! Під страхом Страшного суду і неминучоу кари заборонено! і плоди з нього жерти - зась!

– Чому, Адаме?
– мелодійно джеркотіла Єва.

– А я звідки знаю? Що я, бог - усе знати? і взагалі відчепися од мене, бо - уй-богу - урветься у мене терпець! Як дам кокосовим горіхом!

– Ой, дай, Адамцю! Мені щось і справді пити хочеться

Заскреготав Адам зубами, мов шинкар, коли у нього люди сидять і тільки теревенять, а горілки не замовляють, та й подався у хащі виконувати Євину примху. Бач, з лісового джерельця не може напитися...

Ну, тут, як воно завжди буває, тільки чоловік з очей, як до рви чемний Спокусник суне:

– Дозвольте з вами познайомитися. Мене звуть Змієм.

– А мене Євою... Але я вас щось не бачила...

– І не дивно - мої володіння розташовані окремо від цього чудового райського куточка. Оце завітав познайомитися.

– І що, не жалкуєте?
– лукаво примружилась Єва.

– Жалкувати, що познайомився із справжньою чарівницею? Та ви що! Ви б тільки поглянули на себе. Кращої статури не знайти! А які коси! А очі! Чаклунка, боже створіння! А ця довбня - ваш Адам - тільки й знає що по деревах гасати. Таку кралю не цінує... Я б для вас, моя крихітко, влаштував би воістину райське життя!..