Блискавка

– Софія, – нагадав Денис.

– Ось, щоб Софія мені допомогла знайти зрадника, що зливає усю інформацію моїм конкурентам. Ця гніда ще й підставити мене хоче! Ти казав про її тіпа телепатію, от нехай допоможе. Умов, її зустрітися зі мною, а я в свою чергу, їй добре заплачу. Косарів двадцять чи більше, як буде треба. Вчора ти не впорався з цим завданням. Так доведи тоді сьогодні, що це була випадкова помилка. Ти мене зрозумів?

– Зрозумів.

От причепився старий. Чого це він напрягає мене?

– От і добре. Я буду чекати на тебе з хорошими новинами.

– А якщо я не зможу її вмовити тобі допомогти? – невпевнено спитав він.

При цих словах батько лише сильніше стиснув кулаки і невдоволено подивився на сина.

– Шо значить не зможеш?! На тачці крутій, яку я тобі подарив ти можеш їздити. Круту мобілку і КПК ти можеш носити з собою і понтуватися при цьому, га?! Бабло на витребеньки, на п’янки, гулянки ти можеш в мене просити?! Я тобі відстьогую нєхіло. Так шо дєлай дєло, ясно?!

– Річ втім, що Софія погано до мене відноситься. У неї єсть парєнь ботан і її вмовити буде дуже важко. Один раз я вже пробував…

– Досить! – гримнув по столу кулаком Павло. – Ти ведеш себе як баба! Візьми себе в руки і виконай моє прохання. Ти розумієш, що моє лаве нафіг може прогоріти! А я все можу втратити і за якогось підара, що працює на моїх конкурентів! Ти це розумієш?! Тому, якщо хочеш і надалі мати круті, і дорогі речі, то все зроби як слід. Я звик знаходитися на висоті і не хочу падати із-за якогось лоха.

– Я постараюсь.

– Та постарайся вже. А тепер зроби мені віскі.

Денис був трохи напружений цією розмовою і вирішив також розслабитися за допомогою алкоголю. Він кинув кубики льоду в дві склянки і налив туди нерозбавлене подвійне віскі. Одну склянку він простягнув батькові, а з іншої сам почав пити повільно, маленькими ковтками. Павло же в одну мить випив віскі і поставив склянку на стіл.

Що це найшло сьогодні на старого? Раніше він так мене не напрягав і не грузив всякою фігнею! Або в нього дійсно серйозні проблеми в бізнесі, або його якась муха вкусила сьогодні. Але, однозначно, мені це не подобається. Сподіваюся, батько більше не буде мене так грузити.

З такими невеселими, трохи песимістичними думками, Денис допив віскі і відчувши приємне тепло в середині, він пішов в свою кімнату трохи відпочити і заодно подумати над тим, як домовитися з Софією про платну практику екстрасенса. Тато зайшов трохи згодом і зауважив, що якщо Денис не виконає його завдання сьогодні, то він повинен буде взяти справу у власні руки. Тоді дії Павла будуть активними і в де чому жорсткі, що може раз і назавжди лишити надію Дениса зустрічатися із Софією.

– Але ж це несправедливо…

– А мені насрати! – сказав Павло. – Якщо ти не впораєшся сам, то мені доведеться використовувати кримінальні методи. Ти просто не все розумієш. В мене під загрозою велике бабло! Дуже велике бабло! Я повинен будь-яким чином його зберегти і знайти крису, яка мене хоче обідрати. Я просто знищу такого негідника! А в тебе ще є шанс діяти.

Сказавши ці слова, Павло спокійно вийшов з кімнати, залишивши Дениса з неприємними думками. Він сидів в кріслі і злився на старого, який його останнім часом дістав. Як вирішити це питання самостійно, Денис не знав. Але він був впевнений лише в одному, що тато від своїх слів не відступить ніколи.

Якщо він сказав щось, то так воно і буде. Павло Волков ще ніколи не дозволяв обводити себе навколо пальця.

2

Ранок для Софії почався зовсім погано. Вона не виспалася і перебувала в негативному настрою та з неприємними відчуттями, що станеться щось жахливе. Що саме, Софія і гадки не мала, але в тому, що це станеться, дівчина була упевнена і, на жаль, не помилилась.

Цей травневий ранок видався майже по-літньому теплий і сонячний, тобто причин для поганого настрою не повинно бути. Але у Софії вони були. Дівчина встала з ліжка без найменшого бажання йти на заняття до університету, тим паче робити зусилля і писати контрольну на парі. Кращим варіантом для неї було залишитися вдома і бити байдики, нічого не роблячи. Одним словом, дозволити ліні заволодіти собою на весь день.

– Ти не забула про пари? – поцікавився Василь після сніданку у доньки.

Софія повільно видихнула повітря аж ніяк не радіючи від того, що тато згадав про навчання.

– Ні, просто сьогодні мені треба пізніше йти, – збрехала вона батькові, що робила дуже рідко в житті і опустила очі вниз.

На щастя, Василь не звернув на це ніякої уваги, думаючи про чергові проблеми на роботі.

– Добре. Я тоді поїхав на роботу. Успіхів у навчанні. Побачимося ввечері.

– Так, до вечора, – відповіла донька, яка дуже зраділа, що залишається вдома сама і ніхто не буде їй нагадувати про навчання і діставати нудними питаннями. Принаймні в цей день. Полінуватися Софія любила частенько, а зараз був такий прекрасний шанс це зробити.

Як тільки батько пішов на роботу, Софія відчула значне полегшення і можливість подумати над деякими питаннями, що потребують усамітнення. Наприклад, була проблема значно більше за навчання, яка виникла одночасно з телефонним дзвінком зовсім несподівано і не очікувано, як шквал вітру нагнав на морі величезні хвилі. Власне, так більшість проблем і приходять несподівано, коли ти зовсім на них не чекаєш.

Софія як раз сиділа за комп’ютером, поринувши у віртуальний простір Інтернету, у всесвітню мережу павутиння, все шукаючи нову та цікаву інформацію про парапсихологію і все що з нею безпосередньо пов’язано. Поки що нічого цікавого знайти їй не вдалося, але Софія вирішила ще трішки пошукати, коли пролунав телефонний дзвінок.

Цього їй тільки бракувало. Йти до телефону і з кимсь розмовляти вона не хотіла. Але підійшла до телефону і повільно зняла слухавку, сподіваючись, що це дзвонить Мирослав.

– Алло?

– Софія? Це Олена дзвонить. Привіт.

Чорт, все-таки, це не Мирослав. Не треба було мені піднімати слухавку.

– Ну, привіт… Ти теж вирішила прогуляти сьогодні пари? – поцікавилася вона.

– Ні, просто зараз перерва. А чого це ти гуляєш?

– Я забила на пари.

– Мабуть так і краще сьогодні, – мовила подруга. – Слухай, Софі, тут таке про тебе говорять. Просто…

Пауза.

– Що «просто»?

– Там говорять про твою телепатію. Вже весь курс про це знає і… Я в шоку просто! Ти від нас весь час це приховувала!

Подальші слова Софія просто не чула, геть розгубившись і налякавшись такого повороту подій. В ту мить, її тонкий душевний стан із явними ознаками екзистенціалізму передати словами дуже важко. Можна лише сказати, що дівчина була явно на межі істерики і в будь-яку мить могла її перетнути. Мозок відмовлявся працювати і в голові не було ніяких думок з цього приводу, що робити далі. Була лише абсолютна пустота і паніка, що хижо і жорстоко контролювала свідомість Софії та її здоровий глузд. До речі, мозок сприймав усе як таке, що вже сталося і з цим треба просто змиритися і жити далі.