Божі воїни
Шрифт:
— Не маю з чого, — скреготнув зубами Волошек. — Мій Прудник… Ісусе любий! Мій Глогувок!
— Уповати треба, — знову промовив ксьондз, — на Бога… Буде, як Бог дасть. Ось Біблія… Відкрию як випаде, що прочитаю, тому збутися…
– І зробили вони закляттям, — промовив, випередивши священика, Урбан Горн, — усе, що в місті, від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, усе знищили вістрям меча [223] .
223
Книга
Болько Волошек шмагнув його поглядом, Горн притих. Але відразу озвався Рейневан.
– І спалив, — продовжив він, — Ісус Ай, і поклав його вічною руїною, пусткою, і так є аж до цього дня [224] . Задумайся, Болько. Прийми рішення. Перш ніж буде запізно.
— Це революція, Болько, — говорив він, бачачи, що П’ястович не поспішає його перебити. — Світ набуває нового вигляду, набравши великі оберти. Колісниця історії мчить, жодна сила її вже не може стримати. Ти можеш сісти на неї або бути нею зметеним. Вибирай.
224
Книга куса Нивина, 8; 28.
— Можеш, князю, — озвався Горн, бути з переможцями або серед переможених. Переможеним, стверджують класики, завжди біда. А переможцям… Переможцям влада і сила. Бо новий вигляд світ матиме і на мапах.
— Що?
— Sapienti sat dictum est. Кордонні стовпи, милостивий князю, буде пересунуто на користь переможців. І тих, хто стане їхніми союзниками.
— Це що, — в очах молодого князя з’явився блиск, — пропозиція? Оферта?
— Sapienti sat.
— Гм, — блиск не зникав. — І буде мені на користь, кажеш. А конкретно?
Горн зверхньо усміхнувся, поглядом показав на свої пута. На жест Волошека їх негайно перерізали. Побачивши це, Фалькенгайн забурчав знову, а йоанніт ляснув долонею по ефесу меча. А ксьондз аж підскочив.
— Пане! — заволав він. — Не слухай диявольських нашіптувань! Яд ці гуситські гадюки вливають у твої вуха. Пам’ятай про віру предків! Пам’ятай…
— Стули пельку, попе. Ксьондз підскочив ще вище.
— То ти такий? Ти такий? — заволав він ще голосніше, вимахуючи руками перед самим носом князя. — Знають тебе! Апостате! Відступнику! З єретиками зносишся! Лицарі! Бий його, хто в Бога вірує! Проклинаю тебе! Проклятий будь вдома і надворі, проклятий будь сплячий, устаючий, ходячий…
Болько Волошек навідліг пальнув його буздуганом у скроню. Залізна шестипера головка з чутним тріском розтрощила кістку. Ксьондз упав як підкошений, сіпаючись і смикаючись. Князь обернувся, на його люто перекошених губах був наказ. Але йому не довелося його видавати, поляки з випередженням читали наміри свого господаря. Кших з Костельця потужним ударом сокири розбив голову йоаннітові, який уже витягував меч, Правдзіц мізерикордією штрикнув Фалькенгайна в горло, Шляський Нечуя поправив уколом у спину. Трупи впали на долівку, кров розлилася калюжею.
Пахолки й пажі дивилися порозкривавши роти.
— От, — широко усміхнувся Огоньчик. — От щасливий деньочок. Давно вже мені не доводилося вбити хрестоносця.
— До війська! — крикнув князь. — До людей! Заспокоїти! Особливо німців. Якби котрийсь смикався, сокирою
по чолу! І готуватися до виступу!— До Ниси?
— Ні. До Крапковиць і Ополя. Виконувати!
— Так точно!
Болько Волошек обернувся, впився палаючим поглядом у Рейневана і Горна. Він дихав швидко, голосно і нерівно. Його долоні ходили ходором.
— Sapienti sat, — хрипко вимовив він. — Ви чули, що я наказав. Я відводжу військо, причому в такий спосіб, щоб уникнути контакту з вашими роз’їздами. Я не піду під Нису, не підтримаю єпископа. Прокоп повинен розглядати це як союзницький акт. Ви взамін пощадите мої маєтки. Глогувок… Але це не все. Не все, клянуся муками Спасителя!
— Повторите Прокопові… - молодий князь гордовито підняв голову. — Повторите, що альянс зі мною вимагатиме істотних змін на мапах. Конкретно…
— Конкретно, — повторив Горн, — Волошек зажадав вічного лен-на Гуквальдів, Пршибора, Острави і Френштата. Як ми узгодили, я пообіцяв йому їх. Але йому було мало, він вимагав Намислова, Ключборка, Грижова, Рибніка, Пщини і Битома. Я пообіцяв йому їх, брате Прокопе, також, ручаючись твоїм іменем. Поспішив?
Прокоп Голий відповів не зразу. Спершись спиною на бойовий віз, він їв стоячи, липовою ложкою черпав з горщика затірку, підносив до рота. Молоко висихало в нього на вусах.
За возом і спиною Прокопа ревіла і бушувала пожежа, великим вогнем палало місто Глухолази. Палав як смолоскип дерев’яний парафіяльний костел. Вогонь пожирав дахи і стріхи, дим бив у небо чорними клубами. Крик убієнних не стихав ні на мить.
— Ні, брате, не поспішив, — Прокоп Голий облизав ложку. — Ти поступив слушно, пообіцявши від мого імені. Ми дамо йому все, що обіцяно. Болькові належиться компенсація. За кривди. Бо якось так вийшло, що Змрзлік і Пухала, пустивши з димом Б’ялу і Прудник, з розгону спалили і його коханий Глогувок. Ми покриємо йому цю втрату. Більшість міст, яких він вимагає, і так, правду кажучи, ще тільки треба буде здобути. От і побачимо під час штурмів, який з князя Болька союзник. І нагородимо відповідно до заслуг для справи.
– І заслуг перед Богом, — вставив з повним ротом проповідник Маркольт. — Дідич Ополя повинен прийняти причастя з Чаші й присягнути чотирма статтями.
— Прийде і на це час, — Прокоп відклав миску. — Закінчуйте їсти.
На вусах Прокопа засихали молоко і борошно із затірки. За спиною Прокопа місто Глухолази перетворювалося на попелище. Мордовані мешканці вили різними голосами.
— Приготуватися до виступу! На Нису, Божі воїни! На Нису!
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
— Гус єретик! — скандували перші шеренги вишикуваного на Монашому Лузі єпископського війська. — Гус єретик! Гу! Гу! Гу!