Буба : мертвий сезон
Шрифт:
Схожі зауваження Йолька збувала порожнім поглядом і навіть не реагувала на них.
— Щось із нею не так, — прошепотіла Буба Агаті, але та лише стенула плечима.
— Можливо. Але мене це не обходить. Причиною Йольчиного стресу можуть бути погано наклеєні тіпси, а мені бракує уяви, щоб втішати її в такій ситуації.
Після математики Йолька сама підійшла до Буби.
— Побалакаємо після уроків? — тихо запитала вона.
— Звичайно! Підемо до «Брудзя»?
— До «Брудзя», — притакнула Йолька таким голосом, ніби там, у королівстві піци, мали відбутися
Буба не запитувала, що сталося й чому Йолька без макіяжу і з червоними очима, які свідчать про проведену в сльозах минулу ніч. Зате зараз Йолька більше скидалася на інших дівчат у класі, і це Бубі навіть сподобалося.
— Замовлю для тебе королівську, з куркою і смачною моцарелою, — запропонувала Буба, шукаючи в меню, чим би можна було втішити однокласницю.
— І склянку води, — Йолька вочевидь вирішила страждати далі. — Я залишилася… сама, — повідомила вона й перелякано глянула на Бубу.
— Тільки не кажи, що із твоїми батьками щось трапилося!
— Йдеться про Ксавера, — пояснила Йолька причину свого нещасного вигляду.
— Ох, — полегшено зітхнула Буба. — А я думала, що сталася якась біда…
— Звісно, що сталася!
Бубі довелося повірити, бо найбільша модниця класу витерла носа рукавом вишуканої мереживної блузки. Уперше за час їхнього знайомства Йолька анітрохи не зважала на свою зовнішність.
— Цей твій Ксавер зовсім не вартий, щоб ти через нього рюмсала, — почала Буба.
Якби Йолька знала, які сумніви пробудила своїм зізнанням, то мабуть, знайшла б собі іншу повірницю, — думала Буба, побоюючись найгіршого. А що, коли це її власна старша сестра скинула королеву краси Йольку із трону? Що тоді?
— Ти не знаєш, як воно, коли закохаєшся, — схлипнула Йолька, і Буба мовчки погодилася із цією несправедливою оцінкою. — Весь світ запався… І ця подорож на Рив’єру… Я собі навіть нові купальники купила…
— Ти така гарна, що поїдеш із ким-небудь іншим, — палко мовила Буба.
— Але я хочу з ним! А це вже неможливо.
І сльози знову закапали на серветку.
— Може, усе владнається? — припустила Буба. — Він неодмінно ту іншу покине! Щойно довідається, що та вагітна й має родину, то обов’язково повернеться до тебе! — переконувала вона подружку так гаряче, що не помітила її здивованого погляду.
— Про що це ти, Бубо?
— Ну-у-у, про цю твою суперницю… мабуть, якась нова знайома, через яку Ксавер тебе покинув… — плутано пояснювала Буба і з переляку випила Йольчину воду.
— Немає жодної суперниці! — розгнівано заявила Йолька. — Ще така не вродилася! — пихато додала вона, хоча це ніяк не применшувало її нещастя.
— Чудово! — Бубина щира радість теж не зустріла Йольчиного схвалення.
— Нічого чудового немає! Ксавер… він… ну, як воно? Він мусить відповісти перед законом!
— Ти хочеш сказати… — не зрозуміла Буба.
— Сидітиме у в’язниці, — прошепотіла Йолька й почервоніла від сорому.
— Тим більше не варто плакати, — запевнила Буба. Їй було ніяково, що не може співчувати ані Йольці, ані Ксаверові. І ця
звістка про відповідальність перед законом навіть її втішила, хоча вона нікому не бажала нічого поганого.— Легко тобі говорити. Він мене так балував… — зітхнула Йолька.
— Але виявився непорядним. Що тобі із цих подарунків?
— Коли мене балував, то був порядним! Мені так принаймні здається…
— Якби був, то не потрапив би туди, де він зараз опинився, — підсумувала Буба. — А мені твій Ксавер анітрохи не подобався. Може, тобі це й неприємно, але довіри він не викликав.
— Ти помиляєшся щодо нього! — заперечила Йолька, але вже без колишнього ентузіазму. — Я тобі скажу, що він навіть тобою зацікавився. Просив, щоб я тобі запропонувала в нього роботу моделі. Пам’ятаєш, коли ти налетіла на наше авто. Я тобі раніше не казала, бо, розумієш…
— Звичайно, — Буба ледь посміхнулася.
— Я подумала, що він хоче взяти тебе на роботу, бо зараз у моді такі товсті моделі, а він завжди хоче йти в ногу із часом…
— У в’язниці теж ітиме, — запевнила Буба подружку. — А я вважаю, що ваша розлука піде тобі на користь, ти лише помолодшаєш…
— Ти так думаєш? — останній аргумент Йольці сподобався. Вона витягла маленьку пудреницю й зазирнула до люстерка. — Мабуть, ти маєш рацію, — невпевнено мовила дівчина. — Через нього в мене прищі й безсоння.
— Навіть цілий гурт Ксаверів не вартий таких страждань, — серйозно заявила Буба.
Йолька колишнім упевненим рухом поправила зачіску й припудрила носа. — А де моя вода? — запитала, зазирнувши в порожню склянку.
— Замовлю ще одну! — засміялася Буба. — Але з королівською піцою! Ділимо навпіл.
— Останнім часом я так схудла, що нехай уже! — Йолька потупилася, але потім підняла очі на Бубу. У них було ціле море вдячності.
— Тільки не кажіть, що вас немає вдома! — з домофона почувся голос Маньчака.
— Ми вдома! Удома! — відгукнувся дідусь, вибігаючи назустріч гостям.
Повернення Маньчаків означало, що вони пробачили старому візит до кураторки, а на додачу вирішили програти йому в бридж.
— Шикарно, — захопився дід, насилу знімаючи з пані Віолетти кумедну пелерину. — Дуже практичне це ваше покривало. І на людині гарно виглядає, і на дивані!
— Це накидка, а не покривало, — пояснила Маньчакова.
— От-от, я й кажу, що вона дуже практична… А пан Вальдек, наче святий Миколай! — зрадів старий, глянувши на фіолетове пальто з білими вилогами.
— Зараз такі в моді, — пан Вальдек старанно струшував сніг з рукавів.
— Це правда. Я сам бачив у нашому гіпермаркеті… не менше, як сорок таких Маньчаків із дзвониками. І неодмінно купіть собі білу бороду! Чудовий Миколайко… — дідусь аж нетямився від захвату.
— Кличте Бубу, бо в нас нині мало часу. Ми із дружиною йдемо на суші.
— Слід казати «по суші». Або «сушею». Треба говорити правильно.
— Ви якийсь відсталий, — задоволено зауважив Маньчак. — Навіть не знаєте, що прийнято їсти в дорогих ресторанах.