Буба : мертвий сезон

Але батько поводився химерно, і Буба б не здивувалася, якби Гавронський виявився міс Полонією, а редактор Ґжондка був на високих шпильках і з торбинкою. Дівчина занепокоїлася й уважно придивилася до тата.

— Тільки не нароби дурниць. Невдовзі річниця вашого одруження, нехай хоч раз все обійдеться без сварок, — попросила вона.

— Що ти, Бубо! — обурився тато. — Я ж не твоя мама, щоб наражати родину на скандал.

— Авжеж, ти щойно згадав, що ти мій батько, — погодилася донька.

Та коли з’явився дідусь і, привітавшись, сів на своєму місці, Буба геть збентежилася.

— У нас що, свято, а я нічого про це не знаю? — занепокоїлася вона.

— Мабуть, треба розбудити Марисю, — насилу промовив тато. — Скажу їй, що батько вирішив або одружитися, або померти!

Дідусь Генрик був у темному костюмі, і зі своєю благородною сивиною міг би стати зіркою білбордів, переконуючи юрби скептиків, що старість може бути прекрасною. Проте Бубу занепокоїв ледь чутний запах солодких парфумів, які нагадували про лісову німфу.

— Дідуню, ти нині неймовірно елегантний! — захоплено мовила онука. — От тільки ці парфуми…

— А, ти про це! — дід зневажливо махнув рукою. — Вони були в такій гарнесенькій пляшечці, що я не втримався, і трошки напахтився.

— Ти пахнеш, як моя дружина, — тато принюхався до манжетів тестя.

— Але це не причина, щоб ти об мене витирався, — невдоволено сказав старий і, пов’язавши серветкою шию, заходився коло молочної локшини.

— Дідусю, ну скажи, з якої це нагоди ти причепурився так, що тебе можна виставляти у вітрині дорогого бутику?

— Я домовився зустрітися з моїм другом, — пояснив нарешті дід. Вишуканий костюм не заважав йому гучно сьорбати й накладати локшину пальцями на ложку.

— Сподіваюся, що в його присутності ти не їстимеш рідкої страви, — кепкував тато.

— А я сподіваюся, що мій товариш аж ніяк не нагадує тебе, — відрізав старий. — Хоча, — додав він, придивившись до зятя, — ти нині теж на себе не схожий.

Тато пропустив цей коментар повз вуха. Поправив краватку й глянув на годинника. Дивно, але дідусь теж торкнувся свого метелика й позирнув на старий циферблат. Потому обидва дружно підвелися й рушили до своїх кімнат, щоб за мить зустрітися в передпокої, де заходилися шукати капелюхів, шарфів та рукавичок. Тато виявився спритнішим. Кинув коротке «па-па», і зник. Дідусь пововтузився, начищаючи черевики й добираючи відповідний шарф.

— Зізнайся, дідусю, тут справа в жінці, — допитувалася Буба, сповнена найгірших підозр.

— Ні, мені цілком вистачає онуки, — посміхнувся дідусь.

— Тоді з ким ти зустрічаєшся?

— Я ж не збрехав.

— Але в тебе досі не було жодного приятеля.

— Було чимало, але всі повмирали, — заперечив старенький. — На щастя, у житті завжди можна зустріти когось особливого…

— Та скажи принаймні на яку літеру починається ім’я!

— На «Л», — примружився дід Генрик.

— Л… Л… Л… «Лавина сексу»?!

— Браво, онучко! — дідусь поцілував її в лоба. — Побажай мені вдалих справжніх, а не віртуальних розмов, — мовив він і, захопивши тростину, рушив назустріч новій пригоді.

Мама була зайнята кіносценарієм й анітрохи не поділяла Бубиного занепокоєння.

— Нарешті вдома буде трохи тиші, — прокоментувала вона відсутність рідних і зачинилася у своєму кабінеті із чашкою кави.

Буба вирішила, що спробує розібратися із цим сама. Зайшла до дідової кімнати й увімкнула комп’ютер. Без проблем відкрила розмови Блондиночки з Лавиною сексу і, пояснюючи свій вчинок благом родини, перечитала плани обох добродіїв. Її трохи насмішила чоловіча марнославність, якою відзначалися ці двоє.

«Я мужчина привабливої зовнішності, дещо в американському стилі, — вихвалявся на чаті Лавина. — Уважаю, себе вродливішим за пересічних чоловіків. Сидітиму біля вікна в головному залі кав’ярні».

«Нещодавно я зробив висновок, що сивина додає мені мужності й чарівності, — зізнавався дідусь. — Я стрункий, наче кавалерист, і взагалі джентльмен хоч куди. А що належу до класу вимираючих осіб з гарними манерами, то мене неможливо переплутати з кимсь іншим».

І раптом Буба зблідла.

Ні, це неможливо, — у паніці подумала дівчина. — Мабуть, це випадковість, що зустріч повинна відбутися поруч зі студією, де працює тато. Але ж він теж подався на телебачення! Що буде, якщо вони наштовхнуться один на одного? Хвилиночку, — Бубині припущення сягали щораз далі. — А що, коли… Ні, такого не буває! Світ завеликий, щоб таке справді могло трапитися…

Проте абсурдне передчуття вже не полишало її.

— Пробач, тату, — прошепотіла Буба, вмикаючи покинутого на ліжку лептопа. Швиденько знайшла потрібну програму й заніміла. На батьковому чаті аж роїлося від Блондиночок!

— Отже, вони… один з одним… Наче в різних світах живуть, хоча між ними лише стіна! — Буба не могла сказати, чи її відкриття кумедне, чи кумедне й трагічне водночас. Дівчина сміялася, проте відразу ж її огортав смуток. А що, коли ця зустріч закінчиться черговим родинним скандалом.

Нарешті вона сіла біля вікна на кухні, бо звідти найкраще було видно подвір’я, і вирішила почекати на розвиток подій.

Лише коли мама ввімкнула духовку, щоб розігріти недільний обід, на подвір’ї з’явилася татова машина. Буба затамувала подих.

На її подив, з авто висіли тато іі дідусь, які приязно гомоніли. Принаймні, таке вони справляли враження.

Не скажу, що я знаю, — вирішила Буба, підбігаючи до домофону.

— Ми голодні, — почувся знизу татів голос.

— О, то ви повернулися разом! — удавати було простіше, ніж думала Буба.

— Ми могли й вийти разом, — засопів дід, знімаючи куртку.

— Або й зовсім не виходити, — докинув батько, дивлячись на брудні носаки своїх черевиків.

— Але зустрічі були вдалими? — допитувалася Буба, поглядаючи на знічених чоловіків.

— Та-а-ак, — буркнув тато. — Дуже приємно було.

— Я теж… задоволений, — дід нервово почухався за вухом і замовк.

— Певне, у вас вичерпалися всі теми для розмов, бо якось ви мляво відповідаєте.

— У мене… авжеж, вичерпалися, — дідусь струшував з піджака невидимі порошинки.

— І в мене теж, — пригладив поріділе волосся тато.

ПОГОДА ЯКРАЗ ДЛЯ ДРУЖНІХ РОЗМОВ

— Твій тато, Бубо, віднедавна частіше спілкується з дідусем, ніж зі мною, — поскаржилася мама, вискубуючи брови.

— Хіба в цьому є щось погане? — несміливо запитала Буба.

— І нічого хорошого теж немає, коли чоловік воліє говорити з тестем, а не із власною дружиною, — вела своєї мама, зойкнувши від болю, бо видерла ще одну волосинку.