Буремні дев'яності

Першого ж дня насунула сила народу. Чоловіки радо вітали Місіс Гауг, що, стоячи біля свого столика, насипала у тарілки суп, бадьора й життєрадісна, як завжди.

— Ні разу не довелось попоїсти по-людськи, відколи ви перестали нас годувати, мем!

— Приємно, хай йому чорт, бачити вас на старому місці, Місіс Гауг!

Саллі зворушила увага старателів, що відчувалася в кожному, ніби й грубуватому, вигуку. Вона знала, що ці люди глибоко розуміють її тривогу за Морріса й те, як важко їй прогодувати себе та дитину. Вони просто інакше не вміли висловити своє співчуття та готовність допомогти їй усім, чим тільки можуть.

Тепер Саллі цілісінький день крутилася, як муха в окропі, і не мала, як раніше, часу няньчитися з Діком та носити його гуляти в чагарники. Звісно, вона не занедбала його. Все, що треба було малому, робилося в першу чергу. Але Саллі не могла вже бігти до нього і брати його на руки кожного разу, як тільки він починав пхикати, і часом траплялось, що Дік без угаву кричав протягом усього обіду. Хоч здебільшого в таких випадках Калгурла садовила його собі на одну руку, продовжуючи другою розносити тарілки. А то ще котрийсь бородань старатель підхопить юного Гауга й почне підкидати так, що в матері серце холоне, й при тому запевняє, що він чудово вміє поводитися з дітьми, — сам батько. Та Дікові, мабуть, подобались його суворі друзі: коли чиєсь бородате обличчя схилялось над ним, він радісно сопів і сміявся, пускаючи слину.

— Ой, вони всі були такі уважні, такі добрі до мене — ви просто уявити собі не можете! — часто казала місіс Гауг, згадуючи ті часи.

Раз або двічі на тиждень навідувалась місіс Моллой: посидіти з Саллі, погомоніти про се, про те за склянкою чаю, дати якусь добру пораду щодо дитини. А по суботах прибігали молодші Моллой: рубали для Саллі дрова і взагалі допомагали, чим могли. Сіді вже робив у крамниці, решта дітей, крім найменших, ходили тепер до школи.

Школу відкрили недавно, і місіс Моллой дуже цьому раділа.

— Росте наш Хеннан, як з води, — задоволено казала вона. — Скоро його зовсім не впізнаєш. Оце, бач, школу відкрили, залізницю тягнуть, крамниці, трактири ростуть як гриби. Поглянули б ви, голубонько, який домище відбухав своїй жіночці Олф Брайрлі! Лялечка! Хоч він просто з побіленого вапном гофрованого заліза, та ще є веранда з зеленими гратами; зате ж як все там зручно влаштовано: і пральня з усім потрібним начинням, і гарненькі квітчасті фіранки на вікнах, і білі чохли на меблях. Місіс Брайрлі буде першою жінкою на приїсках, якій не доведеться виварювати білизну в гасовому бідоні на багатті за хатою.

А ще за день чи за два місіс Моллой прибігла до Саллі з великою новиною: містер Брайрлі позичив у когось коней та коляску і поїхав до Кулгарді зустрічати місіс Брайрлі.

За обідом Саллі почула від старателів, як Олф сьогодні віз додому свою пані — до речі, для всіх, окрім давніх друзів, він тепер не Олф, а містер Брайрлі, управляючий рудником Мідас.

— Глянули б ви на Олфа, коли він їхав по Хеннану, — казали за столом. — Сидить такий набундючений і щасливий-щасливий, а поруч жінка з дитиною на руках. А він так і розсипає усмішки направо-наліво, і всі, хто був на вулиці, кричать йому «ура!».

Саллі раділа, що скоро побачить Лору і її дочку; та коли до неї в намет вбігла Марі Робійяр і кинулась їй на шию, для Саллі це справді була приємна несподіванка.

— Саллі, дорогесенька! — щебетала Марі. — Яке щастя бачити тебе знову! Ох, ти не знаєш, як тоскно було мені самій в Кулгарді! Я так хвилювалась за тебе, коли місіс Фогарті сказала, що ти при надії! Ну швидше, швидше покажи мені твого синочка, а потім уже наговоримось…

Виливши ціле море захоплених ахів та охів над маленьким Діком, що спав у своєму ящику-колисці, Марі з захватом почала переповідати Саллі всі новини:

— Аякже, ну, звісно, ми назовсім приїхали в Хеннан. Містер Брайрлі обіцяв влаштувати мого Жана на Мідас. Але ж, Саллі, це жах, я не хочу, щоб Жан працював під землею! Він же у мене хворий — все кашляє, кашляє, кашляє… Я так боюся, що в нього шахтарська хвороба. Жанів батько живе тепер з нами, і він теж проти цього. Каже, що сам полізе в шахту, бідолашний старий! А хіба я безрука? Я теж дещо вмію робити — шити плаття, чоловічі сорочки. Недарма ж бо вчилась. Побачиш, я стану наймоднішою кравчинею в Хеннані!

Робійяри вирішили осісти поблизу рудника, і поки чоловіки ставили намет, Марі прибігла хоча б краєчком ока глянути на Саллі. Зараз вона поспішає, треба допомогти розпакувати речі, дати всьому лад. Зате яке щастя, що тепер завжди можна прибігти до Саллі й наговоритися досхочу!

Марі чула, що Морріс пішов у цей горезвісний похід на Блек-Рейндж і що Саллі не має про нього жодної звістки.

— Містер Брайрлі все розповів нам, — співчутливо сказала Марі. — Mon Dieu [18] , це жахливо! Я розумію, як ти тривожишся, люба! Але старайся не думати ні про що погане, поки є надія.

18

Господи (франц.).

— Я стараюся, — сказала Саллі. Теплі, дружні почуття Марі були для неї великою розрадою. Чимсь ласкавим і ніжним повіяло від неї, ніби сюди, в намет Саллі, внесли оберемок запашних квітів. Саллі відчувала, що тепер, коли приїхали Марі та Лора, Хеннан для неї стане зовсім іншим. Вона любила їх обох, але з Марі у неї знайшлося більше спільного, їм весь час доводилось боротися з труднощами, у них одне й те ж саме викликало і сльози, і глибокі роздуми, й сміх. Лорине життя було легше, безтурботніше. Лора була справжня молода леді, дуже мила й привітна, але, по суті, недалека, й любила іноді повеличатися, взяти покровительський тон.

Та все одно Саллі дуже зраділа, коли Олф якось надвечір привіз до неї Лору. Сам він, посидівши хвильку, подався в Хеннан купувати продукти, залишивши жінок віч-на-віч, щоб вони могли «досхочу наговоритися про своїх «крихіток».

Лора розцвіла. Вона поповніла, ще погарнішала й мало нагадувала ту досить сором’язливу дівчинку, яку колись привіз на приїски Олф. Її дитина теж була пухкенька, рожева — така собі жива лялечка в чепурному платтячку, плетених вовняних капцях та вишитій дрібненькими трояндами шапочці.

Вони охрестили свою дочку французьким ім’ям — Еме, але, звісно, на приїсках всі її зватимуть просто Емі, сказала Лора. Дівчинка має ще цілу купу інших імен, як справжня принцеса, каже Олф. Її назвали Елізабет по Олфовій матері, Маріанною по улюбленій Лориній тітці й Мод — через те, що це друге Лорине ім’я, а Олф дуже хотів, щоб навіть у доччинім імені було щось від матері.

— Я знаю, все це страшенно безглуздо! — казала Лора, заливаючись щасливим сміхом.

Що ж до Еме, то її, здавалося, усе це зовсім не обходило. Еме взагалі дуже спокійна дівчинка. Акушерка сказала, що вона давно не бачила такої чудесної дитини. Це тому, сказала вона, що Лора така урівноважена і з перших днів сама годує дитину. Слава богу, що з цим у неї все гаразд.