Чорна Брама

Високий чорний корпус сейнера виріс перед ними несподівано.

— Та-ба-ань!!! — крикнув Ясачний.

Упершись у вальки, відштовхуючи їх од себе, моряки з нелюдською силою тримали шлюпку на хвилі.

Кинутий з сейнера штормтрап спіймав Юколов, учепився за сходинку і в ту ж мить повиснув над морем. Сейнер накренило на протилежний бік, і штормтрап з людиною, що висіла на ньому, вдарило об борт. Сходинкою трапа Юколову розбило брову. Щоразу користуючись моментом, коли сейнер накришиш в його бік, інженер піднімався на кілька сходинок трапа і, підставивши ногу, чекав нового удару об борт. За три прийоми йому пощастило дістатися до палуби, його підхопили під руки і підняли наверх.

Обидва мотористи і фельдшер піднялися на сейнер з такими ж труднощами.

Штурман «Вайгача» записав у судновий журнал:

«21 год. 30 хв. 39,0–35,6 північної довготи і 68–12,0 східної широти. Шторм 11 балів. Судно не керується, двигун не працює. Продовжуємо дрейфувати із швидкістю трьох вузлів. До каміння Святого Рога лишається п'ять миль. Прийняли на борт з прикордонного корабля спеціалістів, які мають подати допомогу».

Поки механік і мотористи перебуватимуть на судні, треба гребти на шлюпці з усіх сил. Страждаючи від тупого, ниючого болю у всьому тілі, Нагорний не відчував ніяких симптомів морської хвороби. Хотілося тільки хоч на кілька хвилин покласти весла і опустити руки. Йому здавалося, що іще тільки одне зусилля, ще тільки хоч раз він занесе весло, і вже не вистачить сили витягнути на себе вальок, але… Нахиляючись уперед, він знову і знову заносить весло і щоразу з новою силою витягує вальок.

У той час, коли фельдшер Варенов зайнявся Тимком, механік і мотористи спустилися в машинний відділ.

При світлі яскравих акумуляторних ліхтарів, які вони взяли з корабля, Юколов оглядав дизель, уважно вислуховував кожен вузол, кожен агрегат. Колись механік плавав на «касатці», де був такий самий дизель марки ЗД-6, і це полегшувало йому роботу.

Поставивши моториста на ручну помпу, інженер пробував нагнітати плунжерну пару паливного насоса, але звичний слух, хоч як напружувався, не вловив характерного металевого цокання в циліндрі. В насоси не надходило дизельне пальне. Юколов розібрав і ретельно оглянув підкачувальний насос, фільтр грубої очистки, а також насос високого тиску. Вся система була справна.

Стрілки його ручного годинника показували двадцять одну годину п'ятдесят вісім хвилин. Юколов відчував, як у нього наморочиться в голові і слабнуть ноги. З розсіченої брови ще текла кров, великий синяк закривав око.

Матроси сейнера скупчились біля трапа. З надією і хвилюванням вони мовчки стежили за кожним рухом механіка.

Ледве тримаючись за поручні дизеля, Юколов думав: «Чому ж форсунки циліндрів не мають потрібного тиску?»

Він ще раз оглянув систему і знову не виявив пошкодження.

А шторм лютував. Другу годину матроси на шлюпці боролися з хвилею. Сила людей витрачалася на те, щоб удержати шлюпку на місці. Варто було хоч на хвилину опустити весла, як борт повертало до вітру і шлюпку заливало хвилею й несло просто на сейнер.

Люди знемагали. Боцман це бачив і нічим не міг допомогти. Напружуючи останні сили і намагаючись не зірватися з ритму, не «виловити краба» або ще гірше — «щуку», Нагорний у ці хвилини думав: «Якби Світланка могла побачити мене зараз, у цій шлюпці, вона сказала б…» Але він ніяк не міг уявити, що сказала б Світлана. От мати, напевне, спитала б: «Андрушенько, чи не забув ти надіти теплу фуфайку?» — подумав він, усміхнувся й зустрівся поглядом з Ясачним.

Побачивши усмішку на обличчі Нагорного, яскраво освітленого в цей час прожектором із «Завірюхи», боцман гукнув:

— Ану, матроси, пісню! — і заспівав сам. Голос у нього був сильний і гарний.

Ой ти, море, море, ні кінця ні краю, Ходять низько хмари, сніжний шторм реве…

І матроси підхопили:

У крижані сопки б'є морськая хвиля, Та чаєчка рідна голос подає…

А в машинному відділі сейнера Юколов ще і ще раз оглядав усю систему, що нагнітав пальне. Несподівано біля з'єднувального фланця він помітив калюжку дизельного пального. Очевидно, саме тут насос засмоктував повітря.

Замінивши прокладку фланця, Юколов почав нагнітати пальне до форсунки,і незабаром почув знайоме цокання — раз, ще раз, ще…

Хвилюючись, він натиснув стартер. Кілька разів чхнувши, двигун забурчав спочатку несміливо, потім усе ритмічніше запрацював на повну силу.

Почувши, як пахкає двигун, Щелкунов піднявся в ходову рубку і, притиснувши Вергуна в куток своїм животиком, дихаючи спиртом, зашепотів захлинаючись:

— Михайле Григоровичу, я тебе знаю, ти щедра душа! Дивись, не відвали прикордонникам свіжої рибки! Їх шоколадами годують, а в нас і так нічого нема…

— Скупердя! — презирливо кинув йому Вергун. — От скажу команді — і борідку твою іноземницьку по волосині повисмикують! Скат ти! — вилаявся він і пішов до люка. Потім зупинився, поміркував і повернувся. — Я весь улов віддав би, не пошкодував, але ж не візьмуть — образяться… Лю-ди! — кинув він і спустився на палубу назустріч механікові «Завірюхи», що саме піднімався з машинного люка. Капітан обняв його і сказав: — Передайте вашому командирові… Ми знали… Ми вірили, що ви не залишите нас у біді… Ми цього ніколи не забудемо, товариші!

За все своє велике, сповнене всіляких пригод життя капітан Вергун ще ніколи не виголошував таких довгих зворушливих промов.

Шлюпка благополучно зняла прикордонників із сейнера і відвезла на «Завірюху».

Піднявши на фалі флаг привітання, «Вайгач» розвернувся носом проти хвилі й пішов до затоки Тиха.

НОВЕНЬКИЙ ДОЛАР

Світанок. У ділових кварталах Гамбурга тихо й безлюдно. До під'їзду будинку по набережній Внутрішнього Альстера безшумно під'їхав темно-синій «роллс» й сполохав тишу низьким, протяжним звуком клаксона. У відповідь на сигнал важкі, оббиті кованою міддю двері відчинилися, і до машини вийшов чоловік без капелюха, в легкому пальті, з товстелезним портфелем у руці.

Набираючи швидкість, «роллс» проминув Белльвер-дер-Аусшлаг і повернув на міст, що пересікав Ельбу. Високо на стіні одного з корпусів верфі впадав у вічі напис:

«Знову, як у тридцять п'ятому, „Блом-Фосс“ випускає броньові плити для танків! Німці, будьте пильні!»

Декілька пожежних частин і загін поліції, орудуючи шлангами й скребачками, поспішно ліквідовували цей заклик до здорового розуму.

Залишивши позаду громіздкі корпуси верфі, «роллс» вирвався на асфальтоване шосе Гамбург — Куксхафен.

Колись авангавань Гамбурга, Куксхафен, славилась морськими купаннями, тепер це була база англійського військово-морського флоту.

Позираючи в дзеркало, шофер крадькома розглядав свого пасажира — правильні риси обличчя, рівне сиве волосся, окуляри в золотій оправі, маленький рот, тонкі губи, що застигли в холодній іронічній посмішці. Права рука пасажира лежала на портфелі, кисть лівої з алмазним перснем на підмізинному пальці була просунута крізь петлю поручня. Вчора на пірсі американо-германської трансатлантичної компанії шофер зустрічав цього пасажира. Він прибув у Гамбург великим, гарним лайнером. Хто він, цей посланець із-за океану? Багатий комерсант чи удачливий дипломат? Автоцистерна з прицепом, яка йшла їм назустріч, привернула до себе увагу водія «роллса».