Чорна рада

” тих-то случа€х пошрамовано його вздовж >= впоперек, що козаки, €к прозвали його Ўрамом, то й забули реЇстрове його пр>=звище. <= в реЇстрах-то, коли хочете знати, не „епурним його записано.

Ѕило козацтво в ту в>=йну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писавс€ власним пр>=звищем.

ќтже минули, мов коротк>= св€та, дес€ть р>=к ’мельнищини. ¬же й сини Ўрамов>= п>=дросли >= допомагали батьков>= у походах. fвоЇ пол€гло п>=д —моленським; оставсь т>=лько ѕетро. <=ще таки й п>=сл€ ’мельницького не раз дзвонив старий Ўрам шаблею; дал>=, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богов>=. —ина посилав до в>=йськового обозу, а сам знав одну церкву. Ђ¬же, Ч думав, Ч ”крањна л€хам за себе одд€чила, недол€шк>=в вигнала, ун>=ю стерла, жидову передушила. “епер нехай, Ч каже, Ч живе громадським розумомї.

оли ж дивитьс€, аж >=знов негаразд починаЇтьс€ на ¬крањн>=. —вари да чвари, >= вже гетьманською булавою почали гратись, мов ц>=пком. ѕовернулось у старого серце, €к почув, що козацька кров >=ллЇтьс€ понад fн>=пром через ¬иговського >= через нав>=женого ёрус€ ’мельниченка, що одержав п>=сл€ його гетьманованнЇ; а €к досталась од ёрус€ булава “етер>=, то в>=н аж за голову вхопивс€. „и молитьс€, чи божу службу служить, Ч одно в його на думц>=: що ось погибне ”крањна од сього недруга отчизного >= похл>=бц>= л€дського. Ѕуло, чи вийде серед церкви з наукою, то все одно мир€нам править: ЂЅлюд>=тес€, да не порабощенн>= будете; стереж>=тес€, щоб не дано вас >=знов л€хам на поталу!ї

як же вмер паволоцький полковник, що п>=сл€ Ўрама ур€д держав, да з>=йшлась рада, щоб нового полковника вибрати, в>=н вийшов серед ради у поп>=вськ>=й р€с>= да й каже:

Ч f>=ти моњ! ЌаступаЇ страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь >=знов огнем да мечем. “реба нам тепер такого полковника, щоб знав, де вовк, а де лисиц€. ѕослужив € православному христи€нству з батьком ’мельницьким, послужу вам, д>=тки, ще й тепер, коли буде на те ваша вол€.

як почула ж се рада, то так >= загула од радост>=. «араз окрили Ўрама шапками, в>=йськовими корогвами, дали йому до рук полковницьк>= клейноди, вдарили з гармат, да й став панотець Ўрам полковником.

“етер€ аж адригнувс€, €к почув про таке диво. ўо б то робити? fа н>=чого не зм>=г, бо так велось у ту старосв>=тщину, що рада була старша од гетьмана. ћус>=в “етер€ прислати Ўрамов>= ун>=версал на полковництво. ќбидва ж вони пол>=тикуютьс€, подарунками обсилаютьс€, а нишком один на одного чигають.

ќт же думав Ўрам, думав, €к би ¬крањну на добру дорогу вивести; дал>=, надумавшись, пустив таку поголоску, що нездужаЇ, нездужаЇ полковник; передав осаулов>= улаку св>=й рейментарський п>=рнач, а сам вињхав н>=би кудись далеко на хут>=р дл€ спокою, да ото й махнув >=з сином з ѕаволоч>=. уди ж в>=н махнув >= що в його було на думц>=, незабаром того дов>=даЇмось.

<=<=

—коро вв>=йшов ото Ўрам у пас>=ку, >=ще не помоливсь >= св€тому «осимов>=, що стоњть по пас>=ках, €к слухаЇ Ч у „ереван€ щось >=граЇ.

Ч , да се в вас >= бандура!

Ч <= бандура, Ч каже ¬асиль Ќевольник, Ч та ще чи€ бандура!

Ч “ак се в вас божий чолов>=к? Ч спитав тод>= Ўрам.

Ч ј то хто ж би так заграв у бандуру? “акого кобзар€ не було, та, може, вже й не буде м>=ж козацтвом.

<=дуть вони, аж бандура заговорила голосн>=ше. ќддалеки Ч так наче сама з собою розмовл€ла, а тут >= голос почав п>=дт€гувати до нењ.

л€не Ўрам, аж сид€ть на трав>= п>=д липою >= божий чолов>=к, >= „еревань, а перед ними стоњть полудень. «вавс€ божим чолов>=ком сл>=пий старець-кобзар. “емний в>=н був на оч>=, а ходив без проводир€; у латан>=й свитин>= >= без чоб>=т, а грошей носив повн>= кишен>=. ўо ж в>=н робив >=з тими гр>=шми? ¬икупл€в невольник>=в >=з невол>=. <=ще ж до того знав в>=н л>=чити ус€к>= бол>=ст>= >= замовл€ти ус€к>= рани. ћоже, в>=н помагав своњми молитвами над недужим, а може, >= своњми п>=сн€ми; бо в його п>=сн€ лилась, €к чари, що слухаЇ чолов>=к >= не наслухаЇтьс€. «а теЇ-то за все поважали його козаки, €к батька; >= хоть би, здаЇтьс€, попросив у кого остатню свитину з плечей на викуп невольника, то й ту б йому оддав ус€кий.

“епер в>=н розпочав смутную думу про ’мельницького, €к умирав козацький батько:

ќй настала жаль-туга да по вс>=й ”крањн>=…

Ќе один козак г>=рко плакав од с>=њ думи, а „еревань т>=лько похитувавсь, гладючи черево; а щоки Ч €к кавуни: см>=€всь од щирого серц€. “ака була в його вдача.

ѕолковник Ўрам, стоючи за деревом, дививсь на њх обох. fавно вже в>=н не бачив свого см>=шливого при€тел€, >= хоть би кришечку перем>=нивс€ „еревань; т>=лько лисина почала наче б>=льш вилискуватись. ј в божого чолов>=ка довга, до самого по€са, борода >=ще краще процв>=ла с>=динами; а на виду д>=дусь прос>=€в €кимсь св>=том. —п>=ваючи п>=сню, од серц€ голосить >= до плачу доводить, а сам п>=дведе вгору оч>=, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить.

—лухав його Ўрам довго, а дал>= вийшов >=з-за дерева да й став навпроти „ереван€. як схопитьс€ ж м>=й „еревань:

Ч Ѕгатику, Ч каже (бо трохи картавив), Ч чи се ти сам, чи се тво€ душа прилет>=ла послухати божого чолов>=ка?

fа й обн€всь >= поц>=лувавсь >=з Ўрамом, €к >=з р>=дним братом.

Ѕожий чолов>=к >= соб>= прост€г руки, €к зачув Ўрам>=в голос. «рад>=в д>=дусь, що аж усм>=хавсь.

Ч Ѕувай же, Ч каже, Ч здоров, панотче >= пане полковнику! „ули й ми, €к господь наустив тебе вз€тись >=знов за козакованн€.

ј ¬асиль Ќевольник, стоючи коло них, соб>= радуЇтьс€, похитуючи головою.

Ч Ѕоже, Ч каже, Ч правий, боже правий, Їсть на св>=т>= так>= люде!

Ч яким же, бгате, оце случаЇм? Ч питав зараз „еревань.

Ўрам одв>=товав, що на прощу до иЇва, да й спитав сам у божого чолов>=ка:

Ч ј тебе ж, д>=ду, зв>=дки >= куди господь несе?

¬ мене, Ч каже, Ч одна дорога по всьому св>=ту.

Ѕлаженн>= милостив>=њ, €ко т>=њ помилован>= будуть…

Ч “ак, батьку м>=й! “ак, м>=й доброд>=ю! Ч перебив йому ¬асиль Ќевольник. Ч Ќехай на тебе так господь огл€нетьс€, €к ти на мене огл€нувс€! “ри годи, €к три дн>=, промучивсь € в прокл€т>=й невол>=, на турецьк>=й каторз>=, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати св€торуського берега. ј ти висп>=вав за мене сто золотих червоних; от € >=знов м>=ж хрещеним миром, >=знов почув козацькую мову!

Ч Ќе мен>= д€куй за се, ¬асилю, Ч каже божий чолов>=к, Ч д€куй богов>= да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукат>=в.

Ч ’>=ба ж € йому не д€кую? Ч каже ¬асиль Ќевольник. Ч „енц>= звали мене у монастир, бо € таки й письменний соб>= трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо € вс>= гирла, €к своњ п’€ть пучок, знаю; зазивав мене >= кошовий, >= отаманн€, €к проходив €, повертаючи з невол>=, через «апорожжЇ, а € кажу: н>=, братчики, п>=ду € тому служити, хто визволив мене >=з бесурменськоњ земл>=; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби €к-небудь йому под€кувати.

“ак говорив ¬асиль Ќевольник. ј „еревань, слухаючи, т>=лько см>=€вс€.

Ч азнаЇ-що ти, Ч каже, Ч городиш, бгате! Ѕуц>=м уже сто червоних таке диво, що зроду н>=хто й не бачив. ѕ>=сл€ ѕил€вц>=в та «баража носили козаки черв>=нц>= приполами. Ќу, с€дьмо лиш, моњ дорог>=њ гост>=, та вип’Їм за здоров’€ пана Ўрама.

¬ипили по кубку. “од>= Ўрам >= питаЇ:

Ч —кажи ж мен>=, божий чолов>=че, ти всюди вештаЇшс€ >= вс€чину чуЇш: чи не чував ти, що в нас д>=Їтьс€ за fн>=пром?

Ч f>=Їтьс€ таке, Ч одв>=туЇ божий чолов>=к, важко здихнувши, Ч що бодай >= не казати! Ќе добре, кажуть, починаЇ на с>=й ”крањн>= “етер€, а за fн>=пром чинитьс€ щось >=ще г>=рше. одного ладу м>=ж козаками.