Чорна рада

як ось >= л>=зе „еревань, сопучи, через пор>=г. ”валивсь у хату да, розставивши руки, до його:

Ч ј, бгатику! Ч >= почав ц>=ловатись. Ч Ќу, Ч каже, Ч бгате, не вниз >=деш, а вгору. “о був козак над козаками, а тепер >=ще став кращий!.. ћеласю! Ч обернувсь до ж>=нки. Ч ќт нам з€тьок! Ћесю, от жених тоб>= п>=д пару, так-так! а-га-га! Ѕач, бгате, €кий € чолов>=к? —ам набиваюсь >=з своњм добром. “ак не бере ж бо н>=хто, та й год>=! ’од>=мо, бгате, в св>=тлицю; нехай вони тут соб>= пораютьс€. >=ноча р>=ч коло печ>=, а нам, козакам, чарка та шабл€.

fа, вз€вши ѕетра за руку, >= пот€г до св>=тлиц>=. ќбернувсь козак, переступаючи через пор>=г, Ч >= серце в його заграло: Ћес€ не спускала з його очей, а в тих очах с>=€ла й ласка, й жаль, >= щось >=ще таке, що не виловиш н>=€кими словами. —подобавсь, видимо, козак д>=вчин>=.

Ч ќсь подивись, д>=дусю, Ч каже „еревань, прив>=вши ѕетра до божого чолов>=ка, Ч чи той се Ўраменко, що переплив —луч п>=д кул€ми? ѓй-богу, € й дос>= дивуюсь, що таке молоде, та таке см>=ле! ѕробравсь у л€дський таб>=р, убив хорунжого й корогов його прин>=с до гетьмана. ўо ж би тепер воно зробило!

Ѕожий чолов>=к положив ѕетрусев>= на голову руку да й каже:

Ч fобрий козак; по батьков>= п>=шов. ќдвага велика, а буде довгов>=чний, >= на в>=йн>= щасливий: н>= шабл€, н>= кул€ його не одол>=Ї, Ч >= вмре своЇю смертю.

Ч Ќехай лучче, Ч сказав батько, Ч пол€же од шабл>= >= од кул>=, аби за добре д>=ло, за ц>=л>=сть ”крањни, що ось роз>=драли надвоЇ.

Ч Ќу, год>= ж, год>= вже про се! Ч каже „еревань. Ч ќсь € вам дам краще д>=ло до розмови.

<= д>=став >=з полички жбан, прехимерно з ср>=бла вилитий >= що то вже за приукрашений! Ќе жалували пани грошей дл€ своЇњ пихи >= пот>=хи. ѕо боках б>=гли босон>=ж д>=вчата Ч >=нша >= в бубон б’Ї; а зверху сид>=в, мов живий, божок гречеський, Ѕахус. “им-то „еревань >= звав сей жбан божком.

Ч Ўкода мен>=, д>=дусю, твоЇњ темноти, Ч каже кобзарев>=. Ч ќсь на лиш полапай, €ке тут диво. —е € в ѕольщ>= таке соб>= доскочив.

Ч —уЇта суЇтств>=й! Ч каже той, усм>=хнувшись.

Ч Ќ>=, бгатику, не суЇта! ќсь €к вип’Їмо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш.

Ч <=з божка! Ч каже Ўрам. Ч “ак отсей чортик зоветьс€ в тебе божком?

Ч Ќехай в>=н буде й чортик, Ч одв>=туЇ „еревань, Ч т>=лько кажуть, що в старовину у грек>=в… Ѕув народ греки, так, прим>=рно, €к ми тепер козаки… Ќарод непоб>=димий, Ч от що!.. “ак у тих-то грек>=в сьому божку, кажуть, була велика шаноба.

Ч ј в тебе вже не така? Ч питаЇ Ўрам.

Ч Ќ>=, Ч каже, Ч на мене в>=н не нар>=катиме, а от коли б ви його не зневажили.

<= достав мальовану тацю, ср>=блом ковану. ј на тац>= було намальоване таке, що вс€ке б засм>=€лось. идок даЇ запорожцев>= напитись гор>=лки з барильц€. «апорожець так >= припав до барила, а жид Ч одно од страху, а друге од скнарост>= Ч держить та й труситьс€. ј зверху >= п>=дписано: ЂЌе трусись, пс€юхо: губи поб’Їш!ї ќт на таку-то тацю поставив „еревань п’€ть кубк>=в-р>=пок да й почав наливати €кусь настойку з того божка.

Ч —е, бгатц>=, Ч каже, Ч така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, €кби випив добру чарку.

fа й обн>=с ус>=х; не минув >= ¬асил€ Ќевольника, хоть той сто€в соб>= оддал>=к, мов у монастир>= служка перед >=гуменом.

Ч Ќу, бгате ћихайле, Ч каже, повесел>=вши трохи од того трунку, Ўрам, Ч загадаю ж € тоб>= про твого божка загадку: стоњть божок на трьох н>=жках; король каже: Ђѕот>=ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї.

Ч Ќу, бгатику, Ч каже „еревань, Ч хоч убий, не второпаю. fак €к, €к? ороль на трьох н>=жках, а крал€ каже: Ђѕогибель мо€ї?

Ч Ќе король, а божок на трьох н>=жках, €к от >= тв>=й. ороль каже: Ђѕот>=ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї

Ч ј, пек же його матер>=, €к мудро!.. ороль каже: Ђѕот>=ха мо€!ї —ебто, бач, €к чолов>=к уп’Їтьс€, то вже тод>= кричить: Ђя король!ї ј ж>=нка: Ђќх, погибель же мо€! fе ж мен>= тепер д>=тис€?ї

Ч якраз так! “>=лько, братику, тво€ ж>=нка не зл€калась би тебе, хоть би ти й королем >=зробивсь?

Ч <=ще не одгадав! Ч каже „еревань, Ч јну ж, ти сам!

Ч ћен>= не диво, а от €кби ти показав свою премудр>=сть!

Ч ћо€ премудр>=сть, бгатику, Ч сказав „еревань, Ч знаЇ т>=лько налити та випити; а там соб>= м>=зкуйте, €к хот€. Ќа те ви попи, на те ви муж>= сов>=та, на те ви народн>= голови.

Ч Ќе вадило б >= не попам, Ч одв>=туЇ Ўрам, Ч не вадило б >= не мужам сов>=та знати, що король тут Ч т>=ло, а крал€ Ч так се душа. “>=ло пот>=шаЇтьс€, €к чолов>=к зап’Ї, а душа погибаЇ; от >= все.

Ч ѕгавда, бгатику, њй-богу пгавда! Ч сказав, дохитуючи головою, „еревань. Ч ¬ип’Їм же ще по кубку!

јж ось ув>=йшла до гостей „ереваниха, молодиц€ св>=жа й повновида, пр€ма, €к топол€, Ч замолоду була дуже хороша. ѕ>=д>=йшла до Ўрама п>=д благословен>=Ї. ¬>=н њњ поблагословив, да, €к пан>= була гожа, >= вони ж таки давн>= при€тел>=, то ще схот>=в >= попросту з нею прив>=татись, да й каже:

Ч ѕозвольте з вами прив>=татись, доброд>=йко?

ј вона каже:

Ч fа €к же зволите, доброд>=ю!

fа й поц>=ловались любенько. “огд>= „ереваниха ще обнесла гостей. „еревань випив на радощах повний кубок, бризнув п>=д стелю да й каже:

Ч ўоб наш>= д>=ти отак вибрикували!

ј „ереваниха почала вести за чаркою розмову:

Ч “ак отсе, Ч каже, Ч ви на прощу, панотче? —в€те д>=ло!.. ќт, мо€ дружино, Ч обернулась до чолов>=ка, Ч от €к добр>= люде робл€ть: аж >=з самоњ ѕаволоч>= њдуть молитись богу. ј ми живемо ось п>=д самим иЇвом, да ще не були сю весну й одного разу у св€тих угодник>=в. јж сором! fа вже ж €к соб>= хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. ѕричеплюсь за пана Ўрама, да куди в>=н, туди й €.

Ч ќт божев>=льне ж>=ноцтво! Ч каже „еревань. Ч уди в>=н, туди й €!.. ј €к же пан Ўрам махне за fн>=про?

Ч “о що ж? я б не махнула? fоки сид>=ти нам у сьому ворон€чому гн>=зда? ќсь уже которий раз переказуЇ м>=й брат, щоб прињхала до його в гост>=! <= чому б не поњхати?

Ч fа, њй-богу, ћеласю, Ч каже „еревань, Ч € рад би душею, коли б мене хто вз€в та й перен>=с до твого бгата, п>=д Ќ>=жень. ажуть, >= живе добре Ч таки зовс>=м по-панськи. Ќе дурно його козаки прозвали кн€зем.

Ч ќтсе буц>=м би за достаток його кн€зем зовуть! Ч перебила „ереваниха. Ч ” його ж>=нка Ч кн€гин€ з ¬олин>=, л€шка. як руйновали наш>= ¬олинь, так в>=н соб>= вподобав €кусь б>=долашну кн€гиню; от >= самого прозвали кн€зем.

Ч н€зь винтовка! Ч зареготавши, каже „еревань. Ч “о були ¬ишневецьк>=њ та ќстрозьк>=њ, а тепер п>=шли кн€з>= винтовки… «най наших! ј добра, кажуть, людина з т>=њ кн€гин>=. ѕоњхав би до винтовки хоч зараз, коли б не далеко!

утор€ть, попиваючи, аж ось Ч двер>= рип! <= Ч так, €к сонце зас>=€ло: ув>=йшла в св>=тлицю Ћес€.