Чорна рада

Ч як то н>=чим? Ч здивовавшись, каже —урмач. Ч ’>=ба зарок положив?

Ч Ќе зарок, “арасе, а, прибувши до иЇва, вс€к христи€нин повинен перше поклонитись церквам божим.

Ќе так>=вський же був >= “арас, щоб угомонивсь одразу.

Ч fоброд>=ю м>=й, Ч каже, Ч любезний? оли б € знав, що така мен>= на стар>=сть буде честь од пана Ўрама, то враг мене в>=зьми, коли б € засурмив вам хоч на один приступ! ’>=ба ж ти не рад моЇму “арасков>=, що не хочеш попорськати його пелюшок? “об>=, мабуть, байдуже, чи виросте з його добрий козак, чи закор€в>=е, €к жидовча!

Ч –ад € йому з щирого серц€, Ч каже Ўрам, Ч пошли йому, господи, щастЇ й долю; т>=лько ж не та пора тепер, щоб гул€ти нап>=дпитку.

Ч “а на добре д>=ло, доброд>=ю, завс>=ди пора. fивись, ск>=льки воз>=в коло хати! Ќ>=хто не одцуравсь моЇњ хл>=ба-сол>=. <=нший на €рмарок бравс€, >=нший у гай по к>=лл€, >=нший з пашнею до млина; та отже коли припало пильне д>=ло, що треба прив>=тати нового чолов>=ка, то нехай €рмаркуЇ соб>= хто хоче, нехай свин>= лаз€ть у город, а ж>=нка рве на соб>= волосс€, Ч тут ось треба запоб>=гти, щоб новому чолов>=ков>= не г>=рко було на св>=т>= жити. ј то скаже: Ђќт у мене батько такий-с€кий був! ѕоскупивсь >=справити €к сл>=д родини, а тепер >= њж хл>=б пополам >=з сл>=зьми!ї

Ч ќдумайс€, бога ради, “арасе! Ч каже Ўрам (уже йому докучило слухати п’€не верз€канн€). Ч „и до реч>= ж отеЇ чолов>=ков>=, прињхавши до церков божих, до мощей св€тих, застр€ти на хрестинах?

Ч “а що ти, куме, коло нього панькаЇш? Ч сказав хтось >=збоку товстим голосом. Ч ’>=ба не знаЇш, що се таке? «най нас, пан>=в! ќт воно що! —казано Ч кармазини. —ебто вже наш брат њм не кунпан>=€, Ч от воно що!

як сказав, то наче >=скру в порох укинув. ”с>= так >= загор>=лись, бо м>=щане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали.

Ч , пек же його матер>=! Ч закричало дес€теро разом. Ч “ак ми т>=лько тод>= кунпан>=€ кармазинам, €к треба виручати њх >=з-п>=д кормиги л€дськоњ?

Ч ѕхе, Ч каже господар, Ч €кого ж чорта нам коло них панькати?

Ч ди€волу кармазин>=в! Ч загукала громада, роздрочившись, €к бугањ. Ч ¬они т>=лько вм>=ють бр€жчати шабл€ми; а тод>= де були с>= бр€зкуни, €к безбожний –адз>=в>=лл загуркотав >=з гармат у городськ>= ворота?

«акип>=в же й Ўрам, почувши так>= реч>=.

Ч ј ви ж, Ч каже, Ч прокл€т>= салогуби, де тод>= були, €к л€хи обгорнули нас п>=д Ѕерестечком, мов горщок жаром? fе ви тод>= були, €к припекли нас з ус>=х бок>=в, що трохи не половина в>=йська викип>=ла? ¬и тод>= бр€жчали не шабл€ми, а тал€рами да дукатами, що понабирали од козак>=в за гнил>= п>=дошви да д>=р€в>= сукна! а! ј –адз>=в>=лл прийшов, так ви, ока€нн>=, не одв>=товали йому й разу з гармати! ѕлюгав>=њ страхополохи! ќддали самох>=ть –адз>=в>=ллов>= м>=сто >=, €к т>=њ баби, заголосили: Ђ«года!ї як же запалав ињв да почали литвини душити вас, що овечок, так хто п>=дскочив до вас на п>=дмогу, коли не козаки? Ѕ>=долаха fжеджел>=й >=з жменею тих с>=ромах улет>=в у ињв, €к голуб у гн>=здо за шул€ком; а ви п>=дперли його, зайц>= н>=кчемн>=њ? fурень пок>=йник був! я не Ћитву, € вас би с>=к да рубав, б>=сов>= д>=ти! я вас навчив би боронити, що одвоювали вам козаки!

Ч який гаспед одвойовував наше добре, опр>=ч нас самих? Ч кричали м>=щане. Ч ќдвоювали козаки!.. “а хто ж були т>= козаки, коли не ми сам>=? —е то тепер, з вашоњ ласки, не носимо ми н>= шабель, н>= кармазину. озацтво ви соб>= загарбали, сам>= соб>= пануЇте, ридванами њздите, а ми будуй власним коштом ст>=ни, пал>=сади, башти, плати чинш, мито >= чорт знаЇ що! ј чом же би >= нам по-козацьки не причепити до боку шабл>= та й не сид>=ти, згорнувши руки?

Ч озаки сид€ть, згорнувши руки! Ч каже Ўрам. Ч ўоб ви так по правд>= дихали! оли б не козаки, то давно б вас чорт >=злизав, давно б вас дос>= л€хи з недол€шками задушили або татарва погнала до риму! Ѕезумн>=њ глави! fа т>=лько козацькою одвагою держитьс€ на ¬крањн>= предс€ –усь >= благочестива в>=ра! fай њм ус>=м козацьке право! —казали б ви се батьку Ѕогданов>=: в>=н би €краз потрощив об ваш>= дурн>=њ голови свою булаву! fе в св>=т>= видано, щоб увесь люд жив при однаковому прав>=? ”с€кому своЇ: козакам Ч шабл€, вам Ч безм>=н да терези, а посп>=льству Ч плуг да борона.

Ч оли ус€кому своЇ, Ч каже “арас —урмач (а пл€шкою махаЇ так, що аж гор>=лка ллЇтьс€), Ч коли ус€кому своЇ, то чом же нам шаблю >= козацьку волю не назвати своЇю? ” козак>=в не ставало в>=йська, Ч ми с>=ли на кон>=; у козак>=в не було грошей, Ч ми дали њм >= грошей, >= зброю; укуп>= били л€х>=в, укуп>= терп>=ли вс€к>= пригоди, а €к прийшлось до розкв>=танн€, то козаки зостались козаками, а нас у посп>=льство повернено! ўо ж ми таке? ’>=ба ми не т>=њ ж козаки?

Ч ’>=ба ж ми не т>=њ ж козаки? Ч п>=дхопила громада,

позакладавши >=з зневагою руки за по€си. Ч ’то жив >=з нами запан>=брата, дак тепер гордуЇ нашим хл>=бом-с>=ллю!

Ўрам не раз починав говорити, так куди! алас той так >= покриваЇ слова його.

Ч “а постривайте, постривайте, пани кармазини, Ч гукнув один товстопикий синьокаптанник, Ч швидко ми вам хвоста вкрутимо! Ќе довго гордуватимете нами! Ќалет€ть зозул>=, що нас не забули… fобр>= молодц>= не дадуть нам загинути. —правимо ми вам чорну раду; тод>= побачимо, хто €ке матиме право!

Ч ќго, Ч каже Ўрам, Ч он воно куди д>=ло хилитьс€!

Ч ј то ж €к? Ч кажуть, сто€чи козирем, м>=щане. Ч Ќе все т>=лько козакам на радах орудовати. —хаменулись >= на нас с>=чов>= братчики.

fа й огл€нулись на чубатого запорожц€. «апорожець сидить коло хати, да мов >= не в>=н, мов >= не чуЇ, що круг нього наче море граЇ.

Ч ге-ге! Ч каже тод>= Ўрам. Ч “ак це >=з Ќизу такий в>=тер в>=Ї!

fа й догадавсь, що вже вогню п>=дложено, уже т>=лько роздуть, то й зн>=метьс€ пожежа по вс>=й ”крањн>=. —ерце в його зомл>=ло, €к зм>=ркував соб>=, що то з того може за лихо уродитись! fе д>=лась зараз >= вс€ досада на м>=щан!

Ч Ўановна громадо! Ч каже. Ч Ќе думав же € й не гадав, щоб ки€не пошановали отак мою стар>=сть! „и давно ж ми були в вас >=з батьком ’мельницьким? “од>= ви з хл>=бом-с>=ллю виходили до нас назустр>=ч, з плачем >= рад>=стю нас прив>=тали; а тепер ось старого Ўрама, що поруч њхав >=з батьком Ѕогданом, отак зневажаЇте!

Ч ѕанотченьку ти наш коханий! Ч каже йому “арас —урмач, бо зараз така мова його вгамовала. Ч ’то ж тебе зневажаЇ? „и се ж проти тебе, батьку, говоритьс€? так>=њ, що душать нас, уз€вши за ши€ку; а ти зроду н>=кому злого не запод>=€в. Ќе вважай на њх галас. ћало чого не буваЇ, що п’€ний сп>=ваЇ! ѓдь соб>= з богом, поклонись церквам божим, та й за нас, гр>=шних, прочитай св€ту молитву.

ј „еревань тим часом усе ждав, поки замовкнуть, бо не любив н>=€ких сварок; да ото €к побачив, що вже почав той гом>=н утихати, вињхав >=з-за Ўрама да й каже:

Ч азнаЇ за що ви завелись оце, бгатц>=! fайте т>=лько загл€нуть нам хоч у одну церкву, а тод>= € отут >=з вами с€ду >= вже не знаю, хто переп’Ї мене в иЇв>=, опр>=ч пана в>=йта.

ћ>=щане вже вз€ли своЇ: з>=гнали трохи криком серце; а „ереван€ таки й любили, >= шановали, бо був козак друз€ка: уже кому чи €ка нужда, чи що, то зар€туЇ й визволить. ќт >= давай уже хоть коло сього леститисьЕ

Ч ќце, Ч кажуть, Ч пан, так пан! fай, боже, >= пов>=к таких пан>=в! Ќема в нього н>= крихти гордост>=!

Ч «а те ж йому господь дав таку золоту й пан>=ю, Ч казали де€к>=.

Ч «а те ж йому дав >= дочку краще маку в город>=, Ч добавили ще >=нш>=њ.

Ч Ќу, пропуст>=те ж нас, коли так, Ч каже Ўрам.

Ч ѕропуст>=мо, пропуст>=мо €сних пан>=в! Ч сказав “арас —урмач да й розтовпив своњх гостей.

–озступились >= дали проњхати верховим >= ридванов>=.

fовго њхав Ўрам, понуривши голову: т€жко стало старому на душ>=. fал>= здихнув важко, од серц€, да й каже, так н>=би сам до себе: