Дисертаційний прорахунок

— Здрастуйте, — буркнула вона і попрямувала до свого робочого місця.

— Юленько. — Дудін підвівся й підійшов до неї. — Ви вчора так добре танцювали — я мало не закохався!

Юля завмерла, ошелешена. Хто б міг подумати, що цей сухар…

— Що з вами, Вікторе Георгійовичу? Ви сьогодні якийсь незвичайний… Дивний…

— Дивний — це коли не вписується у загальновизнані рамки?

— Вибачте, я не хотіла вас образити, — розгублено пробурмотіла вона.

— Що ви, хіба я можу повірити, що ви здатні образити? Ви — сама ніжність, доброта, чарівність, великодушність, — жартівливо говорив він, що тільки спадало на думку приємного.

— Досить, досить, — перебила його Юля. — Ці риси у мене справді є, та, на жаль, їх ніхто не помічає, — засміялася вона.

Юля відчула, як одразу стало легко й вільно. І коли грюкнули двері і в кімнату ввійшла Маша, їй уже не хотілося шукати привід, щоб шпигнути цю Попову. Потім з’явився Тернавський із своїми шпагами.

— Вікторе Георгійовичу, вчора на лінії відеопідсилювачів брак пішов, — оголосили по селектору. — Головний інженер спішно викликає всіх розробників моделі.

— Хто має бажання зустрітися з головним? — спитав Дудін, оглядаючи співробітників. — Так би мовити, позмагатися на шпагах.

— Я, — квапливо озвалася Юля.

— Але ж ви не дуже сильні у фехтуванні, — пожартував Поліщук.

— Вона словом убиває! — ущипливо кинув Тернавський.

— За головного не ручуся, а тебе провчити зможу, — відрубала Юля і пішла.

— Що ж, товариші, — Дудін вивчаюче дивився на співробітників, які вже сиділи на робочих місцях. — Як настрій після вчорашньої наради? Хороший? Так і повинно бути. Тернавський, а ти сьогодні знову із шпагами прийшов? Напевне, суперників багато?

— Я їх обеззброюю не цим, а поглядом. Тільки от щодо вас не виходить: Хоч як віддано дивлюся на вас, особливо коли видаєте завдання, ви все одно мене обминаєте, мабуть, не довіряєте.

— Так ось, друзі, — сказав Дудін. — Віднині завдання вам видаватиме машина.

Він почав докладно пояснювати, як то здійснюватиметься. Коли це в лабораторію вскочив роздратований Батурін.

— Вам казали, що вас викликає Гаркуша? А ви кого послали? Другорядну людину? — напався він на Дудіна.

— Що значить — другорядна людина? Людина не може бути другорядною. Ви вважаєте себе другорядною людиною? — Дудін зажмурився: чому цей чоловік викликає у нього неприязнь?

Відштовхує біологічне поле? Простягнув руку вперед, поворушив нею в повітрі, відчув колючий дотик і відсмикнув.

— Що ви местифікуєте? — спалахнув Батурін.

— Може, містифікуєте? — поправив Тернавський.

— Хочете надто розумними бути? — кинув Батурін Дудіну. — Чого ж ви стоїте? Може, запрошення чекаєте? Вам же сказали йти в цех!

— Дивний метод спілкування! — не стримався Дудін. — У мавп керуючими імпульсами є ляпанці й укуси. Але ж там нижча стадія — керування приматів. А тут високоосвічені люди, і нате вам, — крик.

— Вища освіта не означає наявності вищої культури. Нерідко буває і протилежне, — скипів Поліщук і вже не міг зупинитися: — Душевної прокази дипломом не вилікуєш!

Батурін сторопів і розгублено озирнувся. Йому навіть здалося, що всі дружно хихикнули.

— Через сорок хвилин, Ковальов, принесете особисто директору акт з поясненням причин браку. А ні, то ремствуйте на себе. Я вам покажу мавп!

— Від примата до примітива. — Дудін обійшов Батуріна, уважно розглядаючи його. — Що ж, і таке може бути. Робот третього покоління: кілька ступенів свободи, розпізнає предмети, мовний вивід. Тільки програми захисту людини немає!

Батурін круто повернувся і вийшов, грюкнувши дверима.

— Тепер він усіх з’їсть, — кинув хтось йому вслід.

— Він що, людожер? — серйозно запитав Дудін.

Усі засміялися.

— Може, викликати на дуель? — запропонував Тернавський. — Шпаги є. Турнір! Заради прекрасної дами — істини!

А Дудін розглядав співробітників. Цікаві люди! І зовсім вони не такі, як описував Віктор. Ось Тернавський. Це тільки здається, що ледащо. А багато говорить тому, що не завантажений. А ось його товариш…

— Вікторе Георгійовичу, — Поліщук стояв біля дверей з якимось папірцем у руках. — Ось наказ: вас призначили на посаду головного конструктора і завідувача нового відділу!

— Тепер ми не залежимо від Батуріна! — радісно вигукнув Тернавський.

— Товариші! Хто піде зі мною в цех? — спитав Дудін. — Нерідко чутки збуваються, коли язики довгі! Час і до діла братися.

— Я піду, Вікторе Георгійовичу! — підскочив Тернавський. — Не бійтеся, не бійтеся, я свою роботу встигну виконати, хоч ви мені й не довіряєте.

— Що ж, ходімо подивимося, що то за брак.

У складальному на нього чекали. Підійшла Юля з платою і вказала на мікросхеми.

— Усе перевірено, а блок не працює, — стенула вона плечима.

— Але ж повинна бути причина?

Дудін узяв, плату, підступив до контрольного стенда. Натиснув кнопку запуску, рукою провів по поверхні плати, пальцями промацав мікросхеми. Взяв новий зразок, виконав ті самі маніпуляції. Потім швидко перебрав руками вироби.

— У чотирнадцятого елемента, що забезпечує вмикання, не вистачає потужності. Перевір на вхідному контролі мікросхему, — сказав він Тернавському, — ось цю.

Тернавський покрутив у руках плату, помацав мікросхему, нічого не вийвив. Глянув на Юлю. Вона нічого не розуміла. А Дудін, наче й не було нічого, повернувся і заспішив у лабораторію.

Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як у лабораторію влетів збуджений Тернавський.

— Ясновидець, — вигукнув, не спускаючи очей з Дудіна. — У чотирнадцятому елементі й справді сідав тригер. Як ви визначили? Друзі, Віктор Георгійович без усяких приладів визначив…

— Досить, — стримав його Дудін. — Давайте без містики. Треба вчитися довіряти пальцям. Вони здатні розрізняти мікровольти. Я вже помітив: чим освіченіші стають люди, тим менше довіряють собі. Розробляємо надзвичайно чутливі датчики, хоча самі — унікальні прилади.

Директор зустрів Дудіна доброзичливо:

— Сідай, шановний. З наказом ознайомився? Ну, як на новій посаді?

— Усе в нормі, якщо не зважати, що хата згоріла.

— Не збагну. — Білобородько спантеличено глянув на Андроса, який теж був. у кабінеті.

— Завжди щось у нормі, а щось і на грані пожежі або вже й горить. Хіба не так і в житті?

Левко Андрійович багатозначно гмукнув.

— Але якщо своєчасно передбачити об’єкт пожежі, то її може й не статися, — зауважив Андрос, у руках у нього був списаний формулами аркуш.