Дисертаційний прорахунок

Білобородько зціпив зуби, але змовчав. Хоча б на схилі літ дали пожити своїм розумом! Вони, бач, не вірять у модель Ковальова. Навіть висзарили, що включив до плану. Звичайно, можна купити ліцензію, але навіщо, коли вже розробку і своєї ось-ось закінчать?

Уголос він цього не сказав, але вирішив поговорити про це з Ковальовим.

Втім, на нього чекала ще одна неприємність. Начальник складального цеху доповів, що зривається виконання місячного плану.

— Може, дасте команду, щоб з інституту інженерів підкинули? — запропонував він.

— Думаєш, у нас інженери без діла сидять? — невдоволено відпарирував Гаркуша, і Білобородько здивувався: вперше головний захищав співробітників інституту.

— Я це до того, — зітхнув начальник цеху, — напружено зараз у нас: складання, ручна настройка. Обіцяли автоматизувати технологію, а все не виходить. Батурін так і не довів лінію до пуття.

— От відділ Батуріна хай і допоможе, — сказав Білобородько.

— Так йому й передати? — підморгнув Гаркуші начальник цеху. — Тут пішли чутки, що ви на південь відпочивати поїхали.

— Кому нема чого робити, той чутки збирає, — суворо відповів Гаркуша.

Після обходу цехів Білобородько викликав до себе Ковальова.

— Ось що, пошліть на два дні чоловік двадцять у складальний — план під загрозою. Візьміть під контроль відділ Батуріна, зриває лінію для цього цеху. І взагалі щось цей Батурін…

Він обернувся і вичікувально дивився на Ковальова, але той, здавалося, нічого не чув. Похмурий, розгублений, він був пойнятий сумнівом: признатися директорові чи ні…

— Левку Андрійовичу, — озвався нарешті Ковальов. — У нас теж план, і зривати його..;

— А ви не зривайте. Де ж ваша інженерна думка?

— Інженерна думка у нас є, але ж нову систему розробляємо, невідомо ще, де чорні дірки виявляться.

— Ви що мене чорними дірками лякаєте? — розсердився Білобородько. — Самі умовили. Я, дурень, погодився, а тепер — “чорні дірки”? А ви знаєте, що Сиченко рекомендував виділити людей для роботи з фірмою?

— Навіщо? Ви ж самі включили в план розробок мою модель, а тепер говорите про якусь фірму.

— “Мою модель”…

Білобородько криво всміхнувся, сів у крісло. Не подобалася йому ця розмова. Коли підійшли до найвідповідальнішого моменту в розробці, Ковальова ніби хто підмінив — якийсь він став невпевнений у собі, нерішучий.

І саме в цю незатишну для Білобородька мить до його кабінету ввалилася делегація.

— Левку Андрійовичу, вибачте, але ми за дорученням колективу.

Огрядний голова завкому прямував до столу директора так навально, що, здавалося, його не зупинить ніяка сила.

— Шановний наш Левку Андрійовичу, дозвольте привітати вас.

Ковальов скривився і, різко позернувшись, пішов до дверей.

…Як не склалось у нього зранку, так і пішло: посварився з начальником цеху, коли посилав йому на допомогу людей, нагримав на Поліщука. А коли Юля прийшла на роботу після десятої, оголосив їй догану.

— Я ж на лікарняному, — ображено вигукнула вона. — Заскочила, щоб дати завдання технікам, а ви…

По обіді до Ковальова зайшов секретар парткому:

— Вікторе Георгійовичу, ви вже привітали Білобородька? Я у райкомі затримався.

— З чим?

— Як з чим? Ви що, не знаєте? Йому шістдесят років! Ми годинник купили від колективу. Ходімо вручимо. Скажете кілька слів.

— А чому я?

— У вас це завжди виходило і зворушливо, й дотепно…

Білобородько сидів за столом і читав.

— Левку Андрійовичу, — почав Ковальов здавленим голосом. — Наш колектив, взагалі всі ми…

Парторг невдоволено слухав плутану мову і зрештою не витримав:

— Ех, Левку Андрійовичу, скільки ж років ми разом! Так ось, нехай вам вистачить сил керувати таким колективом ще років десять! І ми вас не підведемо. Дозвольте поздоровити вас…

Він підійшов до столу, тримаючи в одній руці вітальну адресу, а в другій — величезний годинник, який саме у цю хвилину почав відбивати точний час.

Білобородько підвівся, але з-за столу не вийшов, тільки ледь усміхнувся. Ковальов зрозумів, що той розсердився на нього.

— Щиро вам вдячний. Годинник заберіть назад, а за привітання — спасибі. Вибачте, щось погано себе почуваю…

Ковальов вийшов від Білобородька вкрай пригнічений, у якомусь замішанні. Повернутися до свого кабінету і чимось зайнятись він уже не міг. Треба було все обміркувати заново. Збуджені голоси вивели його із задуми. Він підвів голову і побачив попереду Білобородька, який стояв у натовпі людей, задоволено всміхаючись.

“Щойно скаржився на слабість, а зараз сміється? — вражено подумав Ковальов. — Може, на мене розсердився? — І зразу ж заскніло серце. — Ні, треба скоріше здавати цю трикляту посаду! Через неї усі неприємності”.

І він рвучко повернув до свого кабінету, щоб сховатися там від усіх. Та сховатися йому не вдалося: його наздогнала Маша і подала папку:

— Ось матеріали по евристикам.

— Навіщо вони? — не зрозумів Ковальов.

Маша здивовано дивилася на нього, а він на неї. Минула мить, як вічність, доки він збагнув, що Попова працювала за завданням Дудіна.

Дудін лежав на розкладному ліжку, неспокійно перевертався і роздумував: “Ну кому я зараз потрібен? Лежу, прохолоджуюсь, і всім до мене байдуже. Раніше я б не заперечував проти спокійного життя, навіть за чужий рахунок. А тепер мені прикро, що я, здоровий хлопець, який може розв’язувати дуже складні проблеми, лежу без діла”.

Його думки крутилися навколо інституту: перед очима поставали хлопці, Левко Андрійович, Юля. З Юлею він подумки навіть розмовляв. Так у нудьзі проповз день.

Ковальов повернувся з роботи пізно, роздратований і невдоволений; Чи то відвик від робочої метушні, чи далися взнаки незлагоди першого дня роботи. Побачив, що Дудін теж невеселий, і зовсім скис… Кинув на диван портфель і спитав:

— Поїсти щось є?

— Усе готово, шеф!

— Тобі подяка, премія, — подав Віктор тонкий листок наказу. — Ніяк не сподівався, що ти зумієш так ефективно поставити роботу!

— Це тобі подяка, мого прізвища там немає.

— Так, немає, але це за твоєю ініціативою розрахували потоки ліній. От і пишайсь! А казав, що з четвертого курсу інститут покинув…

— Ага. У тебе багато чого навчився. А книжки? Коли є мотивація потреби, усе дається легко і швидко. Думка ж не виникає сама по собі. Завжди є потреби і мотиви, заради яких мозок включається в роботу. От сьогодні мені не хотілося нічого робити. Як тобі сподобався візуальний робот?