Дорога

– Дзінькуємо вам, пане, що з нами так красно забалакали-сте, коби таких панів було богато, дай вам боже погідливу старість...

– Ні, то я вам маю дякувати, бо я ходив по вашій кривді, як по м'якій подушці, я не мав того опам'ятання...

Панок розплакався, а мужики дивилися на нього і казали:

– Пане, а дайте ж спокій, не турбуйтеси, ми на вас не гні­ва­ємоси, а нам що до того, як пани жиють, вони мають своє право, а ми своє.

– Ви мене не розумієте, як ви мене не розумієте! Я хочу, аби ви були людьми...

– Та ми, пане, кілько можемо, то ми стараємоси, аби вас слу­хати, бо ви вчені та можете нам дорогу показати.

– Так, так, дорогу треба знати.

– Добрий якись панок оце має бути.

– Відай, трохи пиячок, але добрий чоловік.

– Є такі пани, що як нап'ютьси, та й плачуть, як мужики...

– Е, є і межи ними такі мнекі,- балакали два мужики, додому йдучи.