Дунайські ночі

— Грандіозно! — захоплено вигукнув Картер. — Я про це мріяв ще п'ять років тому.

— Всі мріяли… Ми запропонували поставити на службу нашій зовнішній політиці тотальну стратегічну розвідку. І обгрунтували її життєву необхідність в момент, коли йде підготовка до захоплення європейського плацдарму. Хто прибере до рук величезний промисловий арсенал Західної Європи, той господарюватиме в усьому світі.

— Правильно! І про це я думав. — Картер швидко закивав головою. — Західна Німеччина, її величезна індустріальна могутність, ресурси Бельгії, Голландії, Австрії, Франції повинні бути поставлені на службу нам. Коротше кажучи, в цій фірмі, як ми називаємо світ, Америка мусить взяти на себе відповідальну роль головного акціонера. Тільки в цьому випадку ми зможемо роздушити Ради і Китай.

Генерал терпеливо, охоче вислухав довгу репліку Картера і був задоволений, що той розуміє його з півслова.

— Так! Ми вже зробили багато. За післявоєнні роки влаштували свої закордонні капіталовкладення. Наші європейські придбання оцінюються у п'ятдесят чотири мільярди. Але це тільки половина справи. Одержавши контрольні пакети акцій, ми дістали можливість диктаторствувати на світовому ринку і нещадно тиснути на Ради економічним пресом. Але це й справді тільки половина справи. Стримувати комунізм можна лише переважаючими силами. А для того, щоб постійно перевершувати противника, треба завжди знати, чим і як він озброєний. Елементарно? На жаль, ця проста істина довгий час була недоступна деяким американцям, навіть з числа першого десятка.

— Сер, невже вони призналися в цьому на засіданні Національної Ради? — почервонівши від гніву, запитав Картер.

— Не тільки признались. Обстоювали з піною на губах. Потрясали конвенціями про міжнародне право. А молодший Д. уперто захищав наше право на тотальну розвідку, на розвідку з «позиції сили», без будь-якого фігового листка. Сутичка була гаряча і довга. Довелося вирішальне слово сказати першому американцю з першого десятка.

— Цікаво, що він сказав? — насторожився Картер.

— Отут я підходжу до головного, про що хотів поговорити з вами. Перший американець сказав твердо і ясно: «Всі засоби оборони добрі, якщо вони гарантують безпеку наших інститутів. Усі засоби розвідки благородні, якщо вони зміцнюють наш спосіб життя». — І ще додав таке: «Я завжди вважав розвідку очима війни, її локатором. Тепер я припас найвищі ордени тим розвідникам, які доставлятимуть з Радянського Союзу важливі дані про його військову і економічну могутність. Мені наплювати, як це буде зроблено, чи порушуватимуться так звані міжнародні правові норми, чи їх будуть обходити. В даному разі до речі пригадати знамените: «Мета виправдовує засоби».

Генерал Крапс узяв бокал, відпив коньяк і через прозоре скло подивився на Картера.

— Плагіат? Ні! Думки передаються навіть на такій відстані, як Вашінгтон — Мюнхен. Не зрозуміло тільки, хто передавав, а хто приймав — я чи він, перший американець.

Генерал супроводив свій дотеп веселим сміхом.

Картер поважливо слухав шефа, з обожуванням вдивлявся в нього і напружено думав: «Чому він до мене такий добрий?»

Крапс суворо перевіряв і контролював працівників свого відділу. Проте суворість не заважала йому бути щедрим на похвалу і ласку. Кожного, хто відзначався, генерал вважав за потрібне похвалити. Нехай пишається тим, що зробив. Гордий працює ретельніше.

Розмовляючи з Картером, Крапс не шкодував дорогого часу і не боявся довірити йому деякі важливі секрети. Довір'я в майбутньому окупається з лихвою.

— У хороший час повернулися ви, Раф. Ми — на коні. Почалася наша епоха. Вислухайте, що я вам скажу, й одразу забудьте!.. Протягом кількох років ми створювали навколо Радянського Союзу і країн його блоку кільце розвідувальних радіолокаційних станцій — у Гренландії, Шотландії, на Алясці, в Ірані, Туреччині, Норвегії, Пакистані. Потрудилися добре. Тепер замало і цього. Обстановка зажадала від нас активнішої розвідки, розвідки, так би мовити, в глибину і висоту. І ми створили такі умови. За нашим замовленням фірма «Локхід» побудувала і вже випробовує спеціальний розвідувальний літак, недоступний ні зенітній артилерії, ні винищувачам. Він здатний без посадки, не боячись, що його можуть збити, перелетіти СРСР од берегів Чорного моря до берегів Льодовитого океану на висоті двадцять тисяч метрів і зафіксувати чутливою апаратурою об'єкти, що нас цікавлять.

— Неймовірно! — вигукнув Картер.

— Так, ми вже завоювали небо над Радами, зробили його відкритим. Зробимо відкритою для нашої розвідки і землю, якщо піднесемо її до рівня локхідівського літака. Але зараз ми поки що повзаємо. Це теж факт, мій друже. Саме про це я хочу докладно поговорити з вами. Власне, заради цього я й запросив вас. Так! У нашому розпорядженні сто мільйонів доларів, тисячі й тисячі переміщених осіб, нас відкрито підтримує вся офіціальна Америка, на нашому боці вільний світ, і все-таки ми повзаємо. Поразка за поразкою. У Закарпатській Русі. В Мінську, Таганрозі, Владивостоці. В Москві. Провалюються не лише новачки. Доводиться класти хрест навіть на досвідчених, на найнадійніших агентів. У чому ж справа? Ви привезли мені відповідь на всі ці запитання?

— Так, сер. Ви зачепили те, про що я довго думав. Дозвольте викласти свою точку зору на цю проблему в письмовій формі. Це буде чимала книга.

— Чудово! А тепер хоча б у двох словах — хто винен у наших провалах?

— Сер, у двох словах на таке запитання не відповіси. Але спробую. На власному досвіді, на власній шкурі я переконався, що працювати в Росії нашому брату надзвичайно важко. Ти чудово підготовлений, забезпечений залізною логікою: маєш справжні документи, справжню біографію, справжніх родичів, справжнє минуле і все-таки рано чи пізно провалюєшся з тріском.

Генерал Крапс уперше за весь час розмови з Картером проявив нетерпіння, він глянув на годинника і нахмурився. Та Картер так розпалився, що не зрозумів натяку, а може, не захотів його зрозуміти.

— На трьох китах споруджено будівлю нашої розвідки в Росії — на підкупі, на використанні морально-нестійких елементів, на ненависті певної частини населення до Рад. Але ці кити дохлі, давно протухли. Далеко на них не поїдемо, сер! Треба перебудовуватися. Шукати нові прийоми.

— Все це, звичайно, в якійсь мірі правильно, — похмуро визнав Крапс. — Але… не ми ж створили цих китів. Французи, англійці, японці експлуатують їх багато років. Древні теж не гребували їхніми послугами.

— Сер, тепер інший час, інший противник, інша земля, інші люди її населяють!..

Генерал посміхнувся:

— Раф, мені подобається, що ви незадоволені собою. На вас дуже і дуже благотворно подіяв провал.

— Ви жартуєте, сер, а я… я готовий битися головою об землю від сорому й болю.

— Марна трата енергії. Все гаразд. Пропоную вам цікаву роботу.

«От і кінець передмові. Поставлено останню крапку. Зараз почнеться ділова розмова, — Картер з полегкістю, не видаючи себе, зітхнув. — Куди пошле? Схоже на те, що не скривдить».

— Давайте поміркуємо, Раф, чим ви повинні зайнятись у нашому відділі.

— Сер, цю проблему можна вирішити миттю. Готовий виконати будь-який наказ.

— Призначаємо вас старшим інспектором таборів для переміщених осіб і водночас експертом шкіл, де виховують «людей закону Лоджа».

— Згоден!

— А ви уявляєте, що воно таке?

— Не зовсім, але дещо знаю.

— Ваші уявлення, мій друже, напевне застаріли. Після знаменного засідання Національної ради безпеки ми перевели підготовку «людей закону Лоджа» на великий потік. Одночасно в усіх кінцях світу, скрізь, де є наші бази, в десятках шкіл, ми готуємо ударні загони, здатні почати за нашим сигналом руйнувати і підпалювати в країнах радянського блоку мости, заводи, склади, чинити терористичні акти, знищувати важливі об'єкти, поширювати корисні для нас чутки і наводити панічний жах на противника, викрадати необхідних нам людей та багато іншого.