Дунайські ночі

Картер, як і вчора, похвалив плавця. Хвалив, не скуплячись, навіть перебільшуючи його вправність. Робив він це неспроста. Намагався задобрити, переконати, що пройдено найважчі, найвирішальніші щаблі на драбині випробувань.

Але головне випробування було попереду. Воно проводилося не в таємних казематах коледжу, не за допомогою «детектора брехні» — електронної машини, що перевіряє, чи агент правдиво відповідає на запитання, які задає експерт.

Околиця Регенсбурга. Берег Дунаю. Швидкохідний гоночний катер відплив од причального муру і, м'яко гуркочучи відрегульованим мотором, обережно обминаючи мілини, вибрався на фарватер.

Картер і «Білий» узяли з собою продукти, риболовні снасті, горілку, приправу для юшки. Вони. збиралися весь день бродити по дунайській воді і дунайських берегах.

«Білий», судячи з його напружено-вичікувального виразу обличчя і насторожених очей, догадувався, що прогулянку влаштовано не просто так, заради відпочинку і розваги. Але ні про що не запитував.

Рухалися вверх. Потужний мотор тягнув рівно, катер покірно слухався керма, легко розрізаючи гострим носом неподатливу воду Дунаю.

Картер, у білому светрі, білих фланелевих штанях і в береті, стояв на кормі біля прапора, що розвівався на вітрі і, злегка примружившись, дивився на ріку, залиту яскравим літнім сонцем, його тінь, тонка, довга, наче щогла, і чорний квадрат кормового прапора рухалися по спокійній воді. Небо було теж спокійне, чисте. Дачні будиночки передмістя Регенсбурга і сади навколо них, обмиті недавнім дощем, блищали свіжою зеленню, яскравими барвами. В обличчя дихав теплий вітерець. На прибережному схилі, там, де сяяли скляні кулі на квіткових клумбах, загримів рояль, вітаючи новий день.

Новий день!.. Новий Дунай, нове небо, нове сонце, новий Бетховен, нові барви… Не радіти, дивлячись на все це, може лише камінь. Картер згадав Закарпаття, «компетентну особу», її пророцтва і посміхнувся. «Ми ще не раз зіткнемося з вами, полковнику, але вже «заочно».

«Білий», обернувшись, запитав:

— Містер Хеннеді, зупинимося в Регенсбурзі?

— Ні. Тримайте курс, не знижуючи швидкості, на північ. — Картер кивнув на небо, махнув рукою у напрямку берега. — Чудовий деньок, правда?

«Білий» переклав на штурвал величезні руки, повільно, неохоче глянув навкруги, і в його водянистих безбарвних очах не спалахнуло жодної іскорки.

— День, кажу, чудовий, — повторив Картер. — Пощастило нам з тобою, Дороше. Славно погуляємо.

«Білий» і на цей раз не відповів. Картеру не сподобалося мовчання «жаби», йому взагалі не подобалось усе, що не зразу розкривалося перед ним. Усяка таємниця нестримно притягувала до себе, не давала Картеру спокою доти, поки він не розгадував її.

«Білий», незважаючи на те, що Картер вивчав його вже кілька днів, лишався загадкою. І це викликало досаду, дратувало, збуджувало цікавість.

Увійшли в Дунай, що розтинає Регенсбург на дві нерівні частини; південно-західну і північно-східну. Один за одним з'являлись і пропадали за кормою міські мости. Під биками-опорами, глибоко захованими на дні Дунаю, темними ночами практикувалися «жаби» з коледжу «Цуг шпітце». Регенсбурзькі мости несхожі на ті, які доведеться руйнувати по-справжньому. Та це не біда!

Картер з інтересом роздивлявся мости. Чудові витвори людських рук. Тріумфальні арки. Кам'яні і стальні райдуги, що сяють над безоднею ріки. Тисячі й тисячі днів праці, безліч матеріалів і коштів витратили люди, щоб спорудити такі громади. А зруйнувати їх може одна «жаба» з «Цуг шпітце».

Картер в думці оглянув весь Дунай, що протікає по землях восьми держав. Він уявив собі мости, які в певний час, за сигналом «Бізона», будуть висаджені в повітря, — Братіславський залізничний, міст Дружби, що з'єднує Румунію і Болгарію.

Ні ця «жаба», що сидить за кермом катера, ні жоден з вихованців коледжу «Цуг шпітце» ще не знають, яка їх чекає робота. І про операцію «Дунайські ночі» знають лише близькі «Бізона».

«Білий» зосереджено вів катер, впевнено знаходячи у вередливому з численними мілинами річищі глибини, що забезпечують судну потрібну швидкість і безпеку.

Вибралися за місто, на простір. На крутих берегах, на схилах хребта Баварський Ліс зеленіли зубчасті хвойні стіни.

«Білий» запитально глянув на інспектора: може, час причалювати?

— Давай далі! — Картер махнув рукою на захід. — Он до тієї галявини. Бачиш, як вона полум'яніє зеленою травою, манить до себе. Причалимо, Дороше? Чи втомився?

Картер добродушно посміхнувся. Посміхаючись, він дружньо підморгнув рульовому. «Білий» не відгукнувся. Похмуро глянув туди, куди показував Картер і знизав плечима.

— Можна причалити, можна й пройти мимо. Воля ваша, містер Хеннеді.

— Я з тобою раджусь, а не наказую.

«Білий» не сказав нічого.

Роздратування з новою силою спалахнуло і обпекло Картера.

— Причалюй! — скомандував він.

— Єсть причалювати.

Звернули праворуч. Мотор замовк, і днище катера зашурхотіло по прибережній гальці.

В плані випробувань, складеному Картером, була і прогулянка по Дунаю, і ловля риби, і багаття на березі, і російська юшка, і російська горілка, і важлива, одверто пряма розмова про те, куди мають послати «Білого» і що він повинен зробити на своїй колишній батьківщині.

Дорофій Глібов стримано, немов давно чекав цього, без особливої радості і без будь-яких ознак страху сприйняв повідомлення про те, що його чекає подорож на Дунай, в місця, де він народився і ріс. Він не уточнював, що і як повинен робити. Одразу все зрозумів і сказав, що завдання виконає.

Експерт був задоволений поведінкою свого підопічного. Поки що все йшло добре. Схоже на те, що народився справжній агент, і можна розраховувати на максимально сприятливі наслідки. Але це не означало, що Картер хоча б трохи пом'якшить суворість, скоротить кількість кругів, якими збирався добре поганяти цього російського старовіра.