Егоїст

— ... не така проста, як здається на перший погляд? — завершила його питання Марина і сама ж і відповіла: — Я тебе попередила про це перша. Пам'ятаєш? Тоді, на британському прийомі...

— Що ти мала на увазі?

— Те саме, що й ти...

— Не говори зі мною так! Відповідай: ти знаєш щось про націонал-анархізм?

— Припустимо, що не знаю.

— Припустимо, що знаєш! — різко обірвав її Георгій. — Пояснити мені, що це означає? І навіщо воно мені?

— Відпусти мене!

Георгій міцно її тримав. Він хотів домогтися від неї відповіді. Проте вона не була налаштована на цю дискусію.

— Зараз покличу Ільчишина і пожаліюся, що ти до мене чіпляєшся! — із злом випалила Марина, вирвалася від нього і сіла за стіл.

Вони остаточно зіпсували настрій один одному.

— Георгію, це вже зовсім негуманно до Марини! Кажи: що ти їй таке сказав, що в неї пропав апетит? — пожартував Ігор.

— Доконали ви мене! — розізлилася Марина. — Я їм не більше від вас! Просто я їм із задоволенням! Я все роблю із задоволенням: їм, п'ю, працюю, люблю! Тому в мене все добре і виходить. Я люблю життя! Навіщо мене цим дорікати раз по раз?

Ігор злякався: якщо зараз Марина буде робити розгон, то перепаде всім — від нього аж до директора ресторану.

— Все, котусю! Все! Я з усім згоден! Тільки не хвилюйся! Давайте замовимо десерт!

Тим часом на протилежному боці столу зав'язалася суперечка у Бородачів.

— Борисе, тобі не можна солодкого! — скомандувала Ольга. — У тебе підвищений цукор!

— Мовчи, вобло! — несподівано огризнувся той у відповідь.

Усі за столом завмерли. Борис набрався до неможливого.

— Ти мені тут не командуй! Плоскодонка! Не дави на мене! Мегера!

Усім стало ніяково. Усім, окрім Ольги. Вона простягла руку і взяла його за підборіддя:

— Ти, Бородач! Сконцентруй свій погляд на мені! І слухай уважно! Ти — нікчема! Ти — втілення нікчемності всіх тих мужиків, які видерлися на верхівку суспільства! Ви сидите там своїми зомлілими задами й уявляєте, що схопили бика за роги! А самі тримаєтеся за свої власні роги! Ви на своєму віртуальному Олімпі безнадійно відстали від життя! Якби ви знали, як ви нас дістали своїми віртуальними політичними іграми, своїми віртуальними стражданнями за долю України і своїми далеко не віртуальними простатитами!

Тепер здивовані погляди сконцентрувалися на Ользі. Здається, вона теж перебрала.

— Нічого собі! — аж підскочила на місці Марина. — Це ж треба було так постаратися, щоб довести незворушну Ольгу до такої стадії! Що він тобі наговорив, Олько? — Я вже не можу з ним жити! Коли б ви знали, які афери він крутить з такими, як і він сам! Шахер-махер-парикмахер! Хто править Україною? Кому не лінь — тільки не професіонали, тільки не українці, тільки не чесні люди...

— Мовчи, стерво! — рявкнув Борис до Ольги.

— Е ні! — заперечила Марина. — Олю! Я хочу ще! Скажи їм в очі всю правду!

Ольга встала з-за столу і, похитуючись, уперлася в нього руками.

Георгію стало шкода її. Вона не розуміла, що робить. Він тихенько смикнув її за рукав:

— Не треба, Олю! Потім жалкуватимеш!

Ольга поглянула на нього затуманеним поглядом, і її очі наповнилися сльозами:

— А ти?.. Ти, чому ти не захотів на мені одружуватися? Це через тебе я вийшла за цього ідіота!.. Через тебе!..

Георгій почервонів. Він терпіти не міг жіночих сліз і звинувачень. Тим паче йому було дуже незручно перед Борисом. Георгій перелякано глипнув на друга, проте той виглядав цілком спокійним.

— Що тебе в мені не влаштовувало? — продовжувала скиглити Ольга. — Що я робочо-селянського походження? Так? Що я недостатньо вишукана для тебе? Ну то й що? Зате я б тебе любила!

Борис гидливо скривився. Він був зовсім п'яний. Марина, також відчуваючи деяку незручність, спробувала перевести розмову на іншу тему:

— Щось холодно стало! Поїхали додому!

Усі піднялися з-за столу. Георгій махнув офіціанту:

— Рахунок!

Цього разу Ольга вхопила його за рукав:

— Скажи, чому ти досі не одружився? Через мене, правда ж?

— Ні, — холодно сказав Георгій. Він ледь стримався, щоб не вигукнути: «Та як ти тільки таке могла подумати? Ти ніколи мені не подобалася! Навіть трошки!»

Однак він намагався ніколи не ображати жінку. Принаймні словами. Незважаючи на те, що він уперто дотримувався цього правила, жінки все одно ображалися. Як казала Аліса: «Я ображаю тебе словами, а ти ображаєш мене своїми діями!»

— Скажи! — не відставала Ольга. — Чому ти не одружуєшся?

— Бо він любить чоловіків! — примирливо сказав Борис, і всі розсміялися, настільки безглуздою була ця думка.

— Я одружуюся! — випалив Георгій, немов намагаючись довести всім свою безгрішність у плані сексуальної орієнтації. — На жінці, яку шукав усе життя.

Його немов ошпарило від власних слів, які він геть несподівано для себе вимовив.

На нього уважно подивилися чотири пари шокованих очей. Вони чекали від нього роз'яснень. Георгій зиркнув благальним поглядом на Марину, мовляв, «виручай». Однак зона відвела очі.

«Я щось не те ляпнув? — злякався Георгій.

— І хто ж вона? — тихо спитала Ольга.

— Побачите скоро... — запевнив Георгій.

Підійшов офіціант і приніс рахунок. Розмова перервалася. Липинський розрахувався, і всі рушили до машин: Георгій підвозив напоєну майже до безтями компанію до санаторію.

Він їхав за кермом і лаяв себе подумки за необережність. Л хто мене тягнув за язика? І навіщо я бовкнув про одруження? Підсвідомість спрацювала, чи що?»

Він попрощався з Ільчишиними біля їхнього корпусу. Марина спитала в нього:

— А вона про це знає?

Питання лишилося без відповіді. Георгій мовчки пішов геть.

Він любив вечірні прогулянки темним парко:.' санаторію. Що-що, а парк тут був суперовий. Закладений в імперські часи, дбайливо доглянутий у радянський період і, як не дивно, не занедбаний в часи незалежності. Натхненно співали цикади. Закохані вони, чи що? Георгій ішов повільною ходою, глибоко вдихаючи субтропічне повітря.

— Гей, Джордже! — почулося Маринине навздогін. — Я. післязавтра їду до неї. Вона якраз відпочиває під Феодосією. Може, разом?

Георгій зупинився, прислухався, але не обернувся. Постояв і пішов далі, в темінь. Липинський у санаторії прокидався дуже рано. Його будило сонце і крик чайок. О цій порі не спали лише Жулинські і Мовчани. Микола і Галина щоранку здійснювали свій ранковий заплив. Уранці море було сонне і лагідне. Плавання заспокоювало Георгія, як ніщо інше. Після ранкового запливу він почувався молодим і гарним, розумним і жаданим.