Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

4. ПАСТУХ ПУСТАЙ, ПОЕТ, БАРОНСЬКИЙ СИН

Михайло Пустай — оповідач і казкар, лемко зі Східно-Словацького краю. Був пастухом громадських кіз. З його вуст записано багато казок, серед них і «Баронський син в Гамерици», що дуже перегукується з «Подорожами Сіндбада».

а за морем першим гамерика з плюшу а за морем другим гамерика з терну щоб не так гостро цілили в душу одягни їй дурня броню панцерну а на дні гамерик золоті схрони а ти й на різдво ходиш у дірявій куцій реп'яхами латаний пастуший бароне драпаєшся одвіку на стовп екзекуцій кози повмирали пішли за обрій пусткою пустаю віє від стада коби впав із неба діамантик добрий щоб не так люто судила громада бо за морем першим гамерика з меду а за морем другим гамерика з воску виглядаєш із неба бодай комету і болить світло в темницях мозку так йому тісно між отих гамерик бо хоч кам'яний берег але він твій берег і росте з нього мов покруч хвора черешня рана твоя прийдешня луна вчорашня в'язко мені казко гнітко мені квітко мілко мені гілко гірко мені зірко марно мені сарно хлипко мені рибко хрипко мені скрипко сухо мені суко

5. КОЗАК ЯМАЙКА

О скільки конику-братику крутих чудасій на світі дивився б допоки круки очей не вип'ють а мало по сей бік багама-мама по той бік пальми ґаїті і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунґало і так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари якого лисого чорта з яких попідземних фаун та й зрадили нас у битві морські косарі корсари а батько ж хотіли взяти отой блаженний фрітаун а там тринадцять костьолів і вічна війна з амуром а ще тринадцять безодень де срібло-злото коморне дівчата немов ліани нечутно ростуть за муром і хочеться їм любитись а їх зодягли у чорне кружаю тепер сивуху надвоє з піратом діком кажу йому схаменися покайся кажу паскудо невже коли ти європа то вже не єси чоловіком якого хріна продався за тридцять гнилих ескудо а дік то химерна штучка плекає папугу пугу плеще мене позаплічно заламує руки в горі оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу to be or not to be каже і булькає I'm sorry невільницю каже маю зі шкірою мов какао купи сизокрилий орле маркотно ж без господині город засівати не конче прицмокує так лукаво город на ній проростає тютюн ананаси дині наплодиш каже козацтва припнеш усіх до коша тільки ж ярму не дається шия моя душа та вже його і не чую плюю на плюгаву супліку конику мій невірнику апостоле мій хома піду на зорю вечірню зріжу цукрову сопілку сяду над океаном та вже мене і нема

6. САМІЙЛО НЕМИРИЧ, АВАНТУРНИК, ПОСАДЖЕНИЙ ЗА ҐВАЛТ У ВЕЖУ, САМОМУ СОБІ

вчора був ти герой одягався у плащ їздив кіньми і саньми співав пияцьки нині сівши у вежу ридай пропащ зґвалтувавши дівча що розносило пляцки може сп'яну а може скосив тебе шиз бо не бачу причин для такого лайдацтва тож лежи в ланцюгах лунко кинутий вниз ти що пив і стріляв і мав купу багацтва мав півміста друзяк і півміста курвів розважався маґнацьки цицьки мав і цяцьки та знеславив себе і родину і львів і дівча і курвів і вітчизну і пляцки ти тепер найостанніший князь волоцюг за невинне дівча що не з'їло б і муху цокоти у пітьмі і лижи свій ланцюг і лежи мов лантух окаянний свинтуху недостоєн єси щоб кишки твої псам запитає суддя та не в янка чи в яцка а у тебе хоча ти не відаєш сам чи дівчини хотів чи хотів її пляцка чи кохання хотів що неторкане ще пролітає над ринком де рила і туші ну бо що це за світ і куди він тече коли в ньому лиш тюрми і вежі й катуші якось так воно все у глибокій дірі і на Бога на чорта це личенько біле от хіба що лишень упирі і щурі і на цьому амінь бідолашний дебіле

БАТАЛЬНІ СЦЕНКИ

КОЛОМИЙСЬКИЙ ПОЛК У ПАРИЖІ. 1815

палаце правосудний тріумфів арко обскубані когути плюмажні офіри машируючи під арков переможно шпарко співаємо хрипко немов обозні фіри слава нашим генералам конюхам слава слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла в'ється в небі фана рвана як халява сто фортець добуто і згага запекла миром пахне як миртов лопочуть газетки же конець усім войнам же канони відблискали на ковчегах бальконів гризуться гризетки що то йде за вояцтво з обгорілими писками а то ми машируючи полями і битвами принесли свої кулі коломийки ранці розмальовані шаблями ніби бритвами світимося наскрізно рана на рані а то ми серед парижу табором стали острови плинуть річкою вальсуй версале скінчилась війна і вина сім бочок сеною плине яворовий листочок пам'ять ніби сурму виносимо з бою сім держав перейдемо вмиємось чисто чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю коломиє писанко коломиє місто

ЧЕРНІГІВСЬКА МІСЬКА АРТИЛЕРІЯ

у місті де вже забуто процес уживання апострофа і йодом багата ріка всихається гінко стали над урвищем валу 12 чорних апостолів а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго залізний атракціон під назвою «пушкі» охлялі та охололі немов зужиті повії стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна вогнепальні колись уламки якоїсь росії і от під валом довкіл розляглася чорнична губернія де груші в садах мов ядра все гуп та гуп збирайте на схилах сурми порослі терням вкладайте в губи огрубле тремтіння труб наведемо на місто черні чоренні жерла пустим півня по мезонінах мов на гарман але ядер нема і дула задуха сперла і лише горобці вилітають з гармат

НАРБУТОВЕ «А». 1917

Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки.

нема електрики і хліба і держави якому ще вклонитися провидцю чи пресвітеру отечество лежить собі двоглаве та іржаве а ми вчимось писати нашу першу літеру абетка починається на А Артерія Асирія АптекА АренА рАн глибокА мов трунА історія кричить немов АбеткА відкрите А мов Арф рАхмАннА грА мов хор кАлік безкрАю ноту тягне комусь АрАл комусь Афон-горА лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле нАш перший нАш голодний птАше нАш зАкрите А нА шибениць глАголАх впАде перо як тлінний АдАмАшк нА Азію що вихололА й голА кричуще А нАуки тА письмА як АмбрАзури в аркАх АкАдемій це Аполлон якого в нАс немА Або АдАм в розтерзАнім едемі нема лікарень борошна паперу універсали розстріли декрети плач амвонів абетку починаєм ніби еру вчимось писати спалахи червоні

ЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ,

АБО Ж БЕЗКОНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯ

I носаток надцять перехилено то й замакітрилось на гамуз а ті що з крилами і з вилами губами бамкають bibamus тут навіть coitus не коїться носаток надцять перехилено і непорушність нижче пояса мов гузна цвяхами присилено мов шиї зігнуто і змилено глитай щокате і пузате носаток надцять перехилено допоки будеш пановати мов дух опухлої кунпанії зітхаєш ревно і знесилено ще по одній панове панії носаток надцять перехилено о ганусівко чикилдихо та прочі випиті напої в ліси свічок сумирно тихо відходять шльохи та герої II ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада паліть воячки непоборні салютами з люф іде молодичка з косою кривою ставайте свічками як буква і дух або блазенський бубон і буф вогнями ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизні джиґунство й богунство як віхті гарячі в груді вже сказано голосно й чисто любов ік отчизні мов камінь у річку слова і круги по воді світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста над морем і полем де в мандрах обсмалений рід заводить у тартар крючок баламут і юриста хоча і йому не минути вогню сковорід то хто буде завтра й позавтрім і потім і завше іти по слов'янську латину в папірусну хлань крізь морок і мор голоси як вузли зав'язавши над попелом пасік парсун і пісень і повстань косу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулю стрічайте герої бурлацтва святі бахурі вертеп не зачиниться з нього показано дулю отчизні і жизні і смерті і ясній зорі

ВЕЧЕРЯ В ШАБЛЕКОВТАЧА

він має щось від різника або від самурая його ножі то попурі для джазових музик уста розкрито як врата все до мікрона грає важливо губи розтягти і зберегти язик дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки гімнастика для щік зубів трахеї язика та тільки шабля над усе дивіться українки бо шабля зоряна сестра для нього козака вона це промінь що гряде в його жертовне тіло ковтай ковтай ковтай її коли як не тепер повітря геть легеням зась і серце в низ осіло а він порожній наче дух і чуйний мов сапер вона зникає в ньому вся наткнувшись на кишечник ми кричимо давай давай лякай своєю грою від наших вигуків банзай цинічних недоречних на ньому проступає біль і він стікає кров'ю а ми дивилися на все волали біс і браво немов у цирку чи на з'їзді зрештою або на кінофільмі де герой життя віддав за справу аж ружа крові процвіла крізь горло і жабо 

КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ

НІЖНІСТЬ

По той бік пристрасті народжується ніж… Лахмітник Місьо о четвертій ранку зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав їй черево й горлянку, аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: «Хоч заріж, я присягла навіки свойму Янку». (Той саме відбував за зґвалтування). Вона була любов його остання — і так пішла, небога, ні за гріш. Кохання — то велика дивовижність: там, де лише народжувалась ніжність, за хвильку може виникнути ніж.

АЗАРТ

У карти, так обшмульгані, що аж, засіли пан різник і пан музика. Була спокуса виграшу велика, а за вікном був гомін і пейзаж. І все зійшло б гаразд, якби не піка. Вона не йшла — музика впав у раж, сказав собі: «Ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!» І різнику в чоло зацідив прасом. Той більш не буде торгувати м'ясом, він горілиць лежить і ні мур-мур. У супроводі ґречних поліцаїв музика йде навік, мов у Почаїв, кудись далеко, певно, у тюрму.

ЖИТТЄПИС

Зиновій Блюм, король шинків і яток, рожевих лярв улюблений кумир, літав по крамарях, немов упир, і, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним «вей мір!» Під усмішкою, що солодша паток, він позбавляв їх золота й дівчаток, але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти — сяк-так почав по-руському триндіти і висунув на службу сам себе. По лікті у кишках, немов анатом, навчився водку жрать, ругаться матом в енкаведе, а згодом емґебе.