Ерагон

Трохи перегодом парубок переговорив із Сапфірою, аби дізнатися, як там Бром, а ще поділитися своїми думками. Та була не менше здивована новими здібностями свого господаря.

— Сапфіро, ти можеш пошукати десь місце для відпочинку? — попросив її Ерагон. — Сам я цього, на жаль, не зроблю.

Доки дракон був у пошуках, юнак продовжував рухатись уздовж річки Нінор.

Сапфіра озвалася аж тоді, коли вже почало сутеніти.

— Сюди, — сказала вона й подумки змалювала картину затишної галявини між деревами неподалік річки.

Ерагон розвернув коней у той бік і поспішив до друзів. За допомогою підказок Сапфіри знайти галявину було зовсім не важко, але самотужки хтось інший навряд чи зміг би її помітити.

Коли юнак нарешті дістався до тієї місцини, на галявині вже палахкотіло невеличке багаття, від якого зовсім не було диму. Біля вогнища сидів Бром. Він намагався впоратись із пораненою рукою. Поруч з ним присіла й стривожена Сапфіра.

— З тобою все гаразд? — поглянувши на Ерагона, спитала вона.

— Здається, так, хоча глибоко в душі щось не дає мені спокою, — відповів той.

— Я повинна була прилетіти туди раніше, — зітхнула Сапфіра.

— Та нічого, — спробував заспокоїти її юнак. — Ми всі наробили сьогодні чимало дурниць. Я сам винен, що відпустив тебе надто далеко.

Відчувши хвилю драконової вдячності, юнак перевів погляд на Брома:

— Як ви?

— Подряпина чималенька й добряче-таки болить, але має швидко загоїтись, — озвався старий. — Мені потрібна свіжа перев’язка, бо твоя довго не протрималась.

Трохи перегодом вони нагріли води, щоб промити Бромову рану. Він сам обмотав собі руку шматком чистої тканини.

— Мені б не завадило попоїсти, та й ти, мабуть, зголоднів. Тож давай вечеряти, а розмови облишимо на потім, — сказав старий.

Після вечері Бром, як завжди, запихкав своєю люлькою.

— Ну ось тепер, гадаю, саме час розповісти про те, що ж сталося, доки я був без пам’яті, — мовив старий. — Мені це дуже цікаво.

На обличчі Брома мерехтіли відблиски вогню, а кудлаті брови, здавалось, настовбурчилися ще дужче.

Хвилюючись, Ерагон склав руки й розповів, як усе було. Під час його оповіді Бром не сказав жодного слова, а на обличчі старого застиг якийсь загадковий вираз. Коли хлопець нарешті закінчив, Бром утупився очима в землю. Довгий час було чути лише потріскування вогнища.

— Ти використовував цю силу коли-небудь раніше? — озвався Бром після тривалої паузи.

— Ні. А ви щось про це знаєте? — відгукнувся хлопець.

— Трохи, — замислено кинув Бром. — Здається, хлопче, я перед тобою в боргу, адже ти врятував мені життя. Сподіваюсь, у мене буде нагода тобі віддячити. Але ти мусиш радіти, бо тих, хто вбив ургала, в живих залишилося не так уже й багато. Утім, ти зробив це в дуже небезпечний спосіб. Ти міг знищити і себе самого, і все село.

— Навряд чи в мене був якийсь вибір, — заперечив Ерагон. — Ургали підійшли надто близько. Ще б трохи, і вони порубали б мене на шматки!

— Ти навіть не уявляєш, що ти зробив, — гриз чубук своєї люльки старий.

— То розкажіть мені, — попрохав юнак. — Я весь час намагаюся розгадати цю загадку, але нічого не виходить. Що ж насправді сталося? Як мені пощастило використати магію? Адже я ніколи в житті не знав жодного закляття.

— Це зовсім не те, чого тобі слід учитися! А тим паче користуватись! — зблиснув очима Бром.

— Але ж я вже раз скористався нею і, можливо, мені доведеться робити це й далі! — вигукнув Ерагон. — І ви повинні мені допомогти. То в чому річ? Або це секрет, який я не в силах збагнути, доки не стану старим і мудрим, або ви й самі нічого не знаєте про магію!

— Хлопче! — заперечив старий. — Ти поводишся надто зухвало, вимагаючи відповідей. Якби ти знав, про що питаєш, то не поспішав би наполягати. Тож ліпше не дратуй мене.

Бром трохи помовчав, і його обличчя зробилося добрішим.

— Знання, про яке йде мова, значно складніше, ніж тобі здається, — сказав він.

— Я почуваюся так, ніби мене закинули у світ із якимись дивними правилами, і ніхто не хоче мені їх пояснити, — звівся на ноги Ерагон.

— Я тебе розумію, — відповів Бром, крутячи в пальцях бадилинку. — Але зараз уже дуже пізно й нам час спати, хоч я все-таки дещо тобі скажу, аби ти заспокоївся. Будь-яка магія має свої правила, як і решта світу. І якщо ти їх порушиш, то покаранням за це буде смерть. Твої власні дії обмежені твоєю силою, словами та уявою.

— Що значить — словами? — не зрозумів Ерагон.

— Ну от, знову питання! — обурився Бром. — А я гадав, що на сьогодні ти вже вичерпав їх запас! Зрештою, ти правильно робиш, коли питаєш. Тоді скажи, стріляючи в ургалів, ти нічого при цьому не говорив?

— Здається… — почав згадувати нарубок, — здається, я сказав: брісінгр.

Несподівано багаття спалахнуло з новою силою, й Ерагон отетерів. У цьому слові було щось таке, що сповнювало його надзвичайною енергією.

— Я так і знав, — задоволено вигукнув старий. — Брісінгр — це слово прадавньої мови, якою раніше користалися всі живі істоти. Але з часом її забули, і цілу вічність в Алагезії ніхто нею не розмовляв, аж доки ельфи знову не принесли її з-за моря. Вони навчили цієї мови інші народи, а ті почали використовувати її в надзвичайних випадках. Прадавня мова має назви абсолютно всіх речей, варто їх тільки знайти.

— Але як це стосується магії? — не зрозумів Ерагон.

— Прямо! — відповів Бром. — Ця мова є основою будь-якої сили. Вона віддзеркалює справжню природу речей, а не їхні зовнішні риси, які бачить кожен. Наприклад, вогонь називається «брісінгр». І це не одне з багатьох імен вогню, а його справжнє наймення. Якщо в тобі досить сили, то ти можеш використовувати слово «брісінгр», щоб спрямувати полум'я туди, куди тобі треба. Саме це сьогодні й сталося.

— А чого ж той вогонь був синій? — знову спитав юнак. — І чому сталося саме те, чого я хотів, адже я вимовив тільки слово «вогонь»?

— У кожної людини свій колір вогню. А щодо того, як сталося саме те, чого ти хотів, то це вже справа звички. Більшість новачків, як правило, довго пояснюють, чого вони хочуть. З набуттям досвіду це стає зайве. Справжній майстер міг би просто сказати «вода» й отримати щось непов’язане з водою, наприклад, коштовний камінь. І ти не зможеш второпати, як він це зробив, хоч майстер, звісно, побачить зв’язок між «водою» та «каменем», зосередивши на ньому всю свою увагу. Це вже більше скидається на мистецтво, друже мій. А взагалі, те, що вдалося тобі сьогодні, зробити надзвичайно важко.

«Виходить, Бром — чарівник! — несподівано втрутилася Сапфіра в Ерагонові думки. — Згадай, як він ловко розпалив вогонь на рівнині. Він не просто щось знає про магію, він користується нею!»

«Мабуть, твоя правда!» — подумки відповів Ерагон.

«Спитай його про цю силу, тільки пильнуй за тим, що кажеш, — продовжував дракон. — Гратися з людиною, яка має такі здібності, дуже небезпечно. Але якщо він справді маг або чаклун, то чому переховувався в Карвахолі?»

— Ми з Сапфірою, здається, дещо зрозуміли, — обережно почав юнак. — Ви володієте магією, еге ж? Саме завдяки їй ви розпалили багаття тоді, на рівнині.