Ерагон

— І я теж, — нагадав про себе дракон.

Невдовзі Бром уже махав їм руками. Сапфіра приземлилась, і Ерагон, зіскочивши, роззирнувся навсібіч, шукаючи небезпеку. Утім, коней було прив’язано до дерева, і вони спокійно паслися собі на краю галявини, а Бром перебував неподалік…

— Що сталося? — гукнув юнак, підбігаючи.

— Більше ніколи від мене не ховайся! — несподівано вибухнув Бром. — Чого я мушу пробиватися крізь твій заслін, коли треба повідомити про щось важливе?

— Вибачте, — знітився юнак.

— Ви-и-бач-те! — перекривив його старий, потроху заспокоюючись. — Я пройшов далі вздовж річки, аж раптом сліди разаків кудись зникли. Тоді я повернувся й знайшов те місце, де вони обриваються. Глянь на землю й скажи, що ти бачиш?

Ставши навколішки, Ерагон оглянув стежку й знайшов там купу відбитків, з яких годі було щось второпати. Численні сліди разаків накладалися один на одного. До того ж, вороги товклися тут уже кілька днів назад. На поверхні було прорізано широкі рівчаки, що видалися Ерагону знайомими, хоча він не був у тому впевнений.

Звівшись, він похитав головою.

— Не маю жодного уявлення, що все це означає… — почав був юнак, аж раптом його погляд упав на Сапфіру, і він з жахом збагнув, звідки ті рівчаки. Щоразу, здіймаючись у повітря, дракон залишав на землі саме такі відбитки — відбитки своїх пазурів!

— Це схоже на маячню, — сказав Ерагон. — Але таке враження, що разаки полетіли звідси на драконах. Або на якихось велетенських птахах. Як ти гадаєш?

— Я чув, що разаки пересуваються з місця на місце з неймовірного швидкістю, — знизав плечима Бром. — Але таке бачу вперше. Якщо вони мають летючих коней, тоді наші шанси мізерні. Але це явно не дракони. Дракон ніколи б не погодився нести разака.

— То що ж нам робити? — спитав юнак. — Сапфіра не може вистежити їх у небі. А навіть якби й могла, то ти безнадійно відстанеш.

— У цієї загадки немає простої розгадки, — мовив Бром. — Давай-но краще попоїмо, доки є час. Може, щось і спаде на думку.

Похнюпившись, Ерагон пішов по торбу з харчами. Вони їли мовчки, поглядаючи на високе небо.

Ерагон знову повернувся в думках до рідної домівки, розмірковуючи над тим, що там зараз робить Роран. Перед очима парубка зринула картина знищеної ферми, і горе вкотре заполонило його душу. «Що робити, коли ми не знайдемо разаків? — гірко думав юнак. — Куди мені йти? Я міг би повернутися до Карвахола чи мандрувати світами разом із Бромом, продовжуючи своє навчання». Ерагон пильно вдивлявся в далечінь, намагаючись угамувати свою тривогу.

Попоївши, Бром підвівся й відкинув каптура.

— Я зважив усі хитрощі, які тільки знаю, усі магічні слова, якими володію, і всі переваги, які ми маємо, але не бачу жодної можливості знайти разаків, — сумно мовив старий.

Ерагон сповз на землю й у відчаї притулився до Сапфіри.

— Зрештою, Сапфіра могла б з’явитись у якомусь містечку, — провадив далі Бром. — Тоді б разаки напевно злетілися туди, наче мухи на мед. Але це надто вже ризиковано. Разаки приведуть за собою ціле військо, та й король має бути дуже зацікавлений, а це означає кінець усьому.

— То що ж нам усе-таки робити? — спитав Ерагон, здіймаючи руки догори й подумки гукаючи свого дракона: «Сапфіро, у тебе є хоч якісь ідеї?».

«Ні», — похмуро озвався дракон.

— Тобі вирішувати, — нагадав юнакові Бром. — Бо це твій похід.

Заскреготавши зубами, Ерагон подався геть від Брома та Сапфіри. Несподівано його нога шкопиртнула об щось тверде. Це була металева фляга зі шкіряним ремінцем, за допомогою якого її можна було носити на плечі. Флягу прикрашав викарбуваний срібний символ, в якому Ерагон упізнав знак разаків.

Схвильований, він підняв флягу й відкрутив корок. Повітря сповнилось незвичним запахом, тим самим, що й на згарищі ферми, де він знайшов Герроу. Ерагон перехилив флягу, і краплина якоїсь прозорої сяючої рідини впала йому на палець. Його миттю пронизав біль, так, немов його обпекли вогнем. Голосно зойкнувши, юнак почав терти руку об землю. За хвилину біль ущух, але шкіра на пальці лишилася обдертою.

Скривившись, парубок кинувся назад до Брома.

— Поглянь, що я знайшов, — тицьнув він свою знахідку старому. Той уважно оглянув флягу й вилив трохи рідини.

— Обережно, воно пече! — застеріг Ерагон.

— Я знаю, — озвався Бром. — А ти, певно, вже спробував? На палець вилив, еге ж? Добре, що хоч не скуштував, інакше б від тебе залишилось мокре місце.

— Що це? — спитав парубок.

— Олія з пелюсток рослини Сейтр, що росте на маленькому острівці в холодних північних морях, — пояснив старий. — Зазвичай її використовують для обробки перлин — вона надає їм блиску. Але якщо вимовити певні слова та ще й принести криваву жертву, вона може знищити будь-яку плоть. Зрештою, це не така вже й рідкість, адже існує безліч кислот, що роз’їдають м’язи й кістки. Утім, інші речі ця олія лишає неушкодженими. У неї можна занурити будь-який предмет, і він буде цілий — на відміну від людського тіла. Через таку властивість вона стала улюбленим знаряддям тортур. Можна залишити кілька крапель у мисці, намастити спис чи оббризкати постіль, і перший, хто доторкнеться до цих предметів, отримає опіки. Таким чином, її можна використовувати як завгодно, ти обмежений лише власного уявою. До речі, рани від неї загоюються страх як повільно. Ця рідина зустрічається дуже рідко й напрочуд дорого коштує.

Ерагон згадав страшні опіки на тілі Герроу. «Так ось що вони з ним зробили», — здригнувся він.

— Якщо вона така дорога, то чому разаки залишили її тут? — спитався юнак.

— Можливо, ця фляга випала, коли вони злітали.

— Тоді чому вони не повернулися по неї? Не думаю, що король буде задоволений такою втратою.

— Звісно, не буде, — мовив Бром, — але ще дужче він буде невдоволений, коли вони не поквапляться до нього з новинами про тебе. Якщо вони вже на місці, можеш бути впевнений — король уже знає твоє ім’я. А це означає, що відтепер ми маємо бути вкрай обережні, заходячи в ті чи інші села. По всій імперії король оголосить твій розшук.

— А наскільки рідкісна ця олія? — раптом спитав Ерагон.

— Майже така сама, як діаманти в свинячому кориті, — посміхнувся Бром. — Хоча іноді нею користуються ювеліри, особливо найбагатші з них.

— Отже, є люди, які нею торгують?

— Ну, може, парочка торговців, не більше.

— Добре, — відповів хлопець. — А тепер скажіть, чи ведуть по містах, розташованих уздовж узбережжя, облік привезених товарів?

— Звісно, ведуть, — несподівано зрадів Бром. — Якщо знайти ті записи, то можна дізнатися, хто саме привіз олію з північного острова й куди вона потрапила потім!

— А згадка про те, що її придбала імперія, підкаже місце, де сидять разаки! — додав Ерагон. — Я не знаю, скільки людей можуть дозволити собі купувати цю олію, але з’ясувати, хто з них працює на імперію, буде нескладно.

— Геніально! — вигукнув Бром, — Шкода, що я не подумав про це раніше — можна було б уникнути купи клопотів. На узбережжі є безліч місць, куди заходять кораблі. Гадаю, почати слід із Тейрма, який контролює більшу частину всієї торгівлі. Якщо вірити останнім чуткам, то саме там живе мій давній друг Джоуд. Ми не бачились багато років, але він, гадаю, не відмовиться нам допомогти. Можливо, торгуючи в Тейрмі, він має доступ до тих записів.