Ерагон

— Але якщо я зможу прочитати чиїсь думки, хіба це не означає, що інші можуть зробити те саме зі мною? — вголос подумав Ерагон, підозріло поглянувши на старого. — Як дізнатися, чи не нишпорить хтось у моїй голові? І чи можна цьому запобігти?

— Чому ж не можна? Можна. Хіба Сапфіра ніколи не відгороджувалась від тебе подумки? — здивувався старий хитрун.

— Так, кілька разів, — пригадав юнак. — Коли вона потягла мене на Хребет, я не зміг до неї пробитися. Не те щоб Сапфіра мене ігнорувала —

вона просто нічого не чула! Просто звела довкола своїх думок один суцільний мур, та й годі.

— Мало хто відчуває, коли за його думками стежать, і лише обрані можуть цьому протистояти, — сказав Бром, поправляючи на руці пов’язку. — Це залежить від вишколу та від способу мислення. Завдяки магічній силі ти завжди знатимеш, чи не хазяйнує хтось у твоїй голові.Тоді ти зможеш позбутися чужинця, зосередившись на якійсь думці й забувши про всі інші. Наприклад, якщо ти думаєш тільки про цегляну стіну, то нічого, окрім неї, він у твоєму розумі не знайде. Однак довго утримувати зайду на відстані — це завдання, що потребує неабиякої енергії. Варто лише якійсь дрібничці відволікти твою увагу, як зведена стіна вмить розвалиться й ворог прослизне всередину.

— Як же цьому навчитися? — поцікавився Ерагон.

— Існує тільки один спосіб: вправи, вправи й іще раз вправи. Уяви собі що-небудь і спробуй якомога довше утримувати цей образ у пам’яті. Це найкращий спосіб, хоча мало хто володіє ним, — відповів старий.

«Але ж мені потрібна не досконалість, а всього лиш безпека, — подумки дивувався парубок. — Якщо я читатиму думки інших людей, то чи зможу впливати на них? Щоразу, дізнаючись нове про магію, я дедалі менше їй довіряю».

Коли вони підійшли до Сапфіри, та здивувала їх, рвучко озирнувшись. Коні нервово позадкували. Дракон уважно глянув на Ерагона й тихо зашипів. Юнак стурбовано закліпав очима, здивований станом істоти, і подумки спитав:

«У чому справа?»

«У тобі, — визвірилась та. — Уся справа лише в тобі».

Ерагон спохмурнів і зліз із Кадока. Тієї ж миті Сапфіра, вдаривши хвостом, збила його з ніг і пазурами притисла до землі.

— Що ти робиш? — закричав юнак, намагаючись звільнитися, але дракон був куди сильніший за нього. Бром, верхи на Сніговії, уважно за цим спостерігав.

Сапфіра схилила голову, змушуючи Ерагона дивитись прямісінько їй у вічі. Парубок нервово запручався під її пронизливим поглядом.

— Ти! — шипів дракон. — Щоразу, як ти зникаєш з-перед моїх очей, то потрапляєш у якусь халепу! Ти наче те мале цуценя, що скрізь пхає свого носа! А що буде тоді, коли ти запхаєш свого носа туди, де тобі його відкусять? Що тоді? Я ж не зможу тобі допомогти. До цієї миті я ховалася, аби ніхто мене не побачив, але годі вже!

— Я розумію тебе, — сказав уже спокійніше Ерагон, — але я старший і сам можу постояти за себе. Що ж до небезпек, то захист потрібен якраз тобі.

— Ти справді так гадаєш? — клацнула зубами Сапфіра. — Що ж, нехай. Але завтра ти сідаєш верхи на мене, а не на те недороблене створіння, яке ти називаєш конем. Або я нестиму тебе у своїх пазурах. Урешті-решт, ти вершник Дракона, чи не так? Чи я тобі байдужа?

Її питання обпекло Ерагона, і він зніяковів. Знаючи, що правда на її боці, юнак усе ж таки боявся знов сідати верхи на Сапфіру, бо попередні спроби були найтяжчим випробуванням у його житті.

— Що там таке? — озвався Бром.

— Вона хоче, щоб завтра я летів із нею, — знітився Ерагон.

В очах старого несподівано заграли бісики:

— Ти ж маєш сідло! Гадаю, якщо уникати сторонніх очей, усе буде гаразд.

Сапфіра, усе ще не випускаючи Ерагона з пазурів, мовчки чекала на його рішення.

— Але якщо на тебе нападуть чи станеться якийсь нещасний випадок? — гукнув до старого юнак. — Я ж не зможу тобі допомогти…

— Саме це мені й треба, малий, — сказала Сапфіра, ще міцніше притиснувши юнакові груди.

— Варто спробувати, — озвався Бром, ховаючи посмішку. — Тобі ж усе одно треба навчитися літати. До того ж, якщо ти летітимеш попереду, то зможеш побачити можливі засідки ворога.

— Добре, я спробую, — сказав Ерагон Сапфірі. — Відпусти мене нарешті.

— Дай мені слово, — не вгавав дракон.

— Невже це так необхідно? — обурився юнак.

Сапфіра мовчки кивнула.

— Гаразд. Даю слово, що завтра полечу з тобою. Тепер задоволена?

— Ще б пак! — відповів дракон. Він допоміг Ерагонові звестися на ноги й, відштовхнувшись від землі, здійнявся в повітря. У того ледь не спинилося серце, коли він побачив, як стрімко Сапфіра пронизує височінь. Зітхнувши, хлопець видерся на свого Кадока й подався слідом за Бромом.

Коли вони зупинилися перепочити, сонце вже стояло на вечірньому прузі. Як завжди, неред вечерею Ерагон бився з Бромом на мечах. У розпалі поєдинку Ерагон завдав такого сильного удару, що обидві палиці зламалися, наче сухі дрючки.

— Ну що ж, — сказав Бром, пожбуривши свій уламок у вогнище. — 3 цим ми закінчили, свою палицю теж можеш викинути. Ти багато чому навчився, тож гратися далі немає сенсу. Час братися за справжній меч, — і старий дістав із Ерагонової торби Зарок.

— Але ж ми порубаємо один одного на капусту! — здивувався юнак.

— Не порубаємо. Ти забуваєш про магію, — відповів Бром.

Він витяг свого меча й повернув так, аби відблиски полум’я вихопили його з темряви. Узявшись пальцями за лезо, старий наморщив лоба й несподівано різко вигукнув:

— Гойлот ду кніфр!

Тієї ж миті червона жаринка вибухнула іскрами в нього між пальців, якими він провів уздовж усього леза, а потім згасла.

Звівши руку долонею вгору, старий несподівано вдарив по ній мечем. Ерагон кинувся до нього, але не встиг. Приголомшений, він дивився на Бромову руку, на якій не було жодної подряпини.

— Як ви це зробили? — пробелькотів юнак.

— Торкнися леза, — усміхнувся старий.

Ерагон спробував і відчув під пальцями якийсь невидимий бар’єр завтовшки з дюйм.

— А тепер зроби те саме із Зароком, — наказав Бром. — Звісно, твій бар’єр відрізнятиметься від мого, але виконуватиме ту саму роль.

Старий пояснив Ерагонові, як вимовляти слова, й уважно стежив за його рухами. Парубкові знадобилося кілька спроб, але невдовзі йому таки пощастило знешкодити лезо Зарока. Задоволений з того, він приготувався до бою, але Бром застеріг:

— Тепер мечі не завдаватимуть відкритих ран, але кістки переламати можуть ще й як. Я б цього не хотів, тому не бий мечем, як зазвичай. Удар по шиї може бути смертельний.