Ерагон

— Дивно, ти йому сподобався, — сказала жінка перегодом. — Зазвичай Солембум до покупців не виходить. Він уважає, що ти здібний хлопчина, але тобі ще треба вчитися й вчитися.

— Дякую, — розгубився Ерагон.

— Як на мене, це неабияка похвала, — продовжувала Анжела, — 3 усіх прибульців — ти оце третій, із ким він зволив говорити. Першою була якась жінка багато років тому, другим — сліпий жебрак. А тепер ось ти. Але моя крамниця не для балачок! Може, щось купиш? Чи ти зайшов просто подивитись?

— Просто подивитись, — кивнув Ерагон, згадуючи кота-перевертня. — Навряд чи мені потрібні трави.

— Це далеко не все, що я маю, — посміхнулась знахарка. — Заможне панство платить мені за любовні трунки й таке інше. Я не кажу, що вони допомагають, але люди знають про це краще. Утім, мені чомусь здається, що тобі така дурня не потрібна. Хочеш, я поворожу тобі на майбутнє? Це я також роблю для дурненьких багатих панянок.

— Ні, — посміхнувся Ерагон. — Навряд чи ви побачите моє майбутнє. Я ж не маю грошей.

— Я гадаю… — знахарка збиралася взяти з прилавка кришталеву кулю. — Хоча ні, ця штукенція в мене лише для приманки. Десь у мене тут була… Зачекай, я зараз повернуся.

І вона зникла в глибині будинку.

Повернулася знахарка геть захекана, проте зі шкіряною торбинкою в руках.

— Я давно вже цим не користувалась, тому трохи забула, де вони лежать, — сказала жінка. — А тепер сядь навпроти мене, і я тобі дещо покажу.

Ерагон знайшов стільця й присів. Солембум зблиснув очима в глибині кімнати.

Анжела постелила на прилавок ряднину й висипала з торби цілу жменю гладеньких кісточок.

— Це, — сказала вона, обережно доторкнувшись до них, — кістки з пальців дракона. Не питай, звідки вони в мене, це секрет, який я нікому не відкрию. Але, на відміну від кавової гущі, кришталевих куль чи навіть карт, вони мають справжню силу. Такі речі не брешуть, хоч іноді їх важко зрозуміти. Якщо хочеш, я можу тобі на них поворожити. Але ти маєш знати, що знання власної долі буває небезпечним. Тож вирішуй.

Ерагон із жахом поглянув на кістки. «Ось лежить те, що колись було Сапфіриним родичем, — промайнуло в нього в голові. — Але ж тут власна доля… Як можна щось вирішити, коли напевно не знаєш, чи сподобається тобі результат? І чи не краще вже жити, нічого не знаючи?»

Нарешті юнак спитав:

— А чому ви пропонуєте?

— Через Солембума, — швидко озвалась Анжела. — Тільки через нього, повір. Уже те, що він із тобою заговорив, робить тебе особливим. Адже він усе-таки кіт-перевертень, не забувай про це. До речі, я пропонувала поворожити й тим двом, що раніше з ним розмовляли. Погодилась тільки жінка. Ага, її звали Селена. Пригадую, вона ще пошкодувала, бо доля їй випала, справді, невесела. Але не думаю, що вона мені повірила.

— Селена, — вражено прошепотів Ерагон. Адже це ім’я його матері! «Невже вона була тут? Може, її доля була невесела саме через те, що вона мала мене покинути?» — думав юнак.

— А що ви їй тоді наворожили? — озвався він до знахарки.

— Це було так давно, — зітхнула Анжела. — Я вже не пригадую подробиць, бо пам'ять у мене вже не та. До того ж, я не можу тобі цього розповісти, бо ворожила тільки для неї. Але це справді було сумно бачити… Я ніколи не забуду вираз її обличчя.

Ерагон заплющив очі, намагаючись опанувати себе.

— Даремно ви нарікаєте на пам’ять, — мовив юнак, аби хоч трохи відволіктися від болючих думок. — Не така вже ви й стара.

— Ох, не обманюй себе, — зніяковіла знахарка. — Я значно старша, ніж виглядаю. А чудову зовнішність маю тому, що вживаю трави, таке от!

Посміхнувшись, Ерагон глибоко зітхнув. «Якщо моя мати ворожила на майбутнє, то я також маю це зробити», — подумав він і рішуче сказав:

— Добре, я згоден. Киньте кістки й для мене.

Анжела одразу споважніла, зібрала кістки й, заплющивши очі, нерозбірливо забелькотіла собі під носа заклинання.

— Маній! Вірда! Хугін! — гукнула вона нарешті й кинула кістки на ряднину. Ті впали безладною купкою, тьмяно виблискуючи.

Слова знахарки, певно, були з прадавньої мови, тож Ерагон зрозумів, що Анжела, скорше за все, відьма. Значить, вона казала правду з приводу ворожіння на кістках. Ішли хвилини, а знахарка продовжувала вивчати рештки дракона.

Через деякий час Анжела відкинулась на стільці й важко зітхнула. Витерши спітніле чоло, вона витягла з-під прилавка сулію з вином.

— Не хочеш ковтнути? — спитала жінка в парубка. Той заперечно похитав головою, і відьма, знизавши плечима, зробила великий ковток.

— Це найскладніший випадок у моїй практиці, — втираючи рота, сказала вона. — Ти мав рацію, твоє майбутнє важко зрозуміти. Я ніколи ще не бачила, щоб доля була такою заплутаною. Утім, я все одно таки дещо дізналася.

Наче між іншим, Солембум стрибнув на прилавок і всівся поруч, уважно спостерігаючи.

— Я почну звідси, — повільно мовила Анжела, показуючи на одну з кісток. — Бо це найлегше пояснити.

На кістці був малюнок: горизонтальна лінія з колом угорі.

— Безконечність або довге життя, — розтлумачила символ знахарка. — Такий знак у чиємусь майбутньому я бачу вперше. Найчастіше трапляється тополя чи в’яз, що означають довге життя. Але щодо тебе я не певна. Хай там як, тобі ще жити й жити…

«Жодних несподіванок для вершника? — засумнівався Ерагон. — Невже я почую тільки те, що вже знаю?»

— Далі пояснювати буде важче, бо тут усе таке заплутане, — торкнулась Анжела решти кісток. — Бачу звивисту стежку, блискавку й корабель, які важко з’єднати докупи. Наприклад, звивиста стежка означає можливість вибору, який тобі незабаром належить зробити. Далі я бачу запеклі сутички довкола тебе й через тебе. Ось титани цієї землі б’ються за твою долю. Хлопче, та на тебе чекає неабияке майбутнє! Утім, до щастя й спокою веде лише один-єдиний шлях. Не збивайся на манівці, бо ти один із небагатьох, кому вільно самому обирати свою долю. Ти маєш неабиякий дар, але водночас це велика відповідальність, що сковує міцніше за ланцюги.

Несподівано обличчя ворожки зробилося сумним.

— Але напроти твого щастя стоїть блискавка. Так, це вже гірше. Ти, мій юний друже, маєш якесь покликання, та яке саме, я не можу збагнути. Можливо, чиясь недалека смерть тобі підкаже… Проте усе з’ясується під часі подорожі, дивись! Бачиш, як оця кістка торкається тієї, що з кораблем? Тут важко помилитись. Ти приречений назавжди поїхати звідси. Куди тебе занесе, я не знаю, але до Алагезії ти вже точно не повернешся. Цього не уникнути, як би тобі не хотілося.