Ерагон

Її слова налякали Ерагона. «Ще одна смерть… кого ж я втрачу тепер? — хлопець відразу згадав Рорана. — І що змусить мене покинути ці землі? Куди ж я подамся? До тих заморських країв, про які знаю тільки з переказів?»

— А от із наступною кісткою вже краще, — потерла скроні Анжела. Ерагон із сумнівом глянув на троянду між рогами молодого місяця.

— У твоєму майбутньому я бачу кохання, — посміхнулася знахарка. — І неабияке, адже місяць свідчить про його силу. Не знаю, чи буде воно щасливим, але благородним, це точно. Одним словом, твоя обраниця шляхетного роду.

«Шляхетного? — подумки здивувався Ерагон. — Звідки ж вона візьметься в мене, селюка?»

— А тепер дві останні кістки, — провадила далі Анжела. — Бачиш дерево та корінець глоду, що перехрещуються між собою? Краще було б навпаки, адже це віщує неабиякі труднощі… Утім, у твоєму випадку вони просто означають зраду. І чекати її слід усередині родини, таке от.

— Роран цього не зробить! — раптом скрикнув юнак.

— А от цього я не знаю, — озвалася відьма. — Але кістки ніколи не брешуть.

Ерагона охопив сумнів, але він намагався на нього не зважати. З якого це дива Роран має його зрадити? Намагаючись заспокоїти хлопця, Анжела торкнулась його плеча, кивнувши на сулію з вином. Цього разу Ерагон таки погодився ковтнути, відчувши, як у нього відразу полегшало на душі.

— Після таких пророцтв зрадієш навіть смерті, — гірко всміхнувся він. «Роран зрадить мене? — стугоніло в його скронях. — Цього не може бути! Не може!»

— Твоя правда, — відповіла Анжела й почала сміятися. — Та не варто переживати через те, що станеться ще нескоро. Це аж ніяк не допоможе. Обіцяю, що тобі покращає, як тільки ти вийдеш на сонечко.

— Може, й так, — кисло посміхнувся юнак. «Усе це виглядає якось смішно, — думав він, — аж доки не справдиться». — Ви проказували якісь магічні слова…

— Як би я хотіла бачити твоє подальше життя! — зблиснула очима Анжела. — Тебе не надуриш! Адже ти розмовляєш із котами-перевертнями й знаєш прадавню мову! Що ж буде далі? Ага, ще на тебе чекає кохання! Зухвалий юнак, в чиїх кишенях гуляє вітер, і шляхетна панянка! Хто ж ти насправді такий?

Юнак зрозумів — кіт уже сказав Анжелі, що та має справу з вершником. Він хотів назватися Еваном, аж раптом передумав і просто сказав:

— Мене звати Ерагон.

— Це той, ким ти є, чи це твоє справжнє ім’я? — витріщила очі знахарка.

— І те, й інше, — усміхнувся Ерагон, згадавши свого тезку, першого вершника.

— Тепер твоє майбутнє цікавить мене ще дужче, — задумливо сказала Анжела. — А що то за чоловік був учора з тобою?

— Його звати Бром, — вирішив нічого не приховувати юнак.

Анжела несподівано зареготала. Насилу вгамувавши сміх, вона ковтнула із сулії й витерла з очей сльози.

— Невже той самий? — вичавила вона з себе.

— Що ви маєте на увазі? — спитав Ерагон.

— Та так, нічого, — опанувала себе знахарка, ховаючи посмішку. — Просто він, мабуть, дуже відома людина. А на вигляд такий кумедний!

— Не ображайте його! — попросив юнак. — Він кращий за всіх!

— Добре-добре, — відмахнулась Анжела. — Я й сама знаю. Коли-небудь я тобі все розповім. Але до того часу тобі треба… — вона раптом спинилась, бо між ними м’якою ходою пройшовся котисько.

— Ну? — нетерпляче спитав Ерагон.

— Слухай уважно, що я тобі скажу, — несподівано звернувся до нього Солембум. — Коли тобі, нарешті, знадобиться зброя, ти знайдеш її під деревом Меноа. А коли увесь світ здаватиметься тобі немилий, ходи до скелі Кутіан і вимов своє ім’я, аби відчинився Склеп Душ.

І перш ніж юнак устиг щось спитати, кіт-перевертень подався собі геть, граціозно виляючи хвостом.

— Я не знаю й не хочу знати, що він тобі сказав, — зауважила Анжела. — Але він говорив з тобою і саме для тебе. Тож нікому цього не розповідай.

— Здається, мені пора вже йти, — приголомшено озвався Ерагон.

— Ну, коли так, — посміхнулась Анжела. — Але якщо хочеш, то можеш залишатись тут, скільки тобі заманеться. Або ж купи щось у мене. Ні? Зрештою, ти почув чимало корисного й маєш усе як слід обмізкувати.

— Саме так, — відповів парубок, виходячи. — Дякую вам за те, що розповіли мені про моє майбутнє.

— Завжди до твоїх послуг, — мовила, посміхаючись, Анжела.

Вийшовши з крамниці, Ерагон зупинився, аби почекати, доки очі звикнуть до денного світла. Лише за кілька хвилин він зміг спокійно обдумати все почуте. Потім юнак повільно пішов вулицею, та невдовзі прискорив крок і врешті вибіг за межі Тейрма. Ноги швидко понесли його до Сапфіри.

Уже під скелею юнак нарешті покликав дракона, і той миттю спустився по нього, так само швидко піднявши нагору. Там Ерагон розповів про події сьогоднішнього дня.

— Слухай, — сумно сказав він наприкінці розповіді, — Бром таки має рацію: я справді завжди потрапляю в якусь халепу.

— Краще б ти запам’ятав те, що сказав кіт-перевертень, — відмахнулася Сапфіра. — Це куди важливіше.

— Звідки ти знаєш? — поцікавився хлопець.

— Я не впевнена, але, здається, згадані ним назви мають неабияку силу. Наприклад, Ку-ті-ан, — із насолодою вимовила Сапфіра. — Ні, ти неодмінно мусиш тримати це в пам’яті.

— Може, варто розказати про все Брому? — спитав Ерагон.

— Це вже твоя справа, — спохмурнів дракон. — Утім, гадаю, йому зовсім не обов’язково знати про твоє майбутнє. Якщо ти розкажеш про Солембума, старий засипле тебе купою запитань, на які, можливо, ти й не захочеш відповідати. А якщо ти спитаєш тільки про назви, тоді він почне цікавитись, звідки ти про них знаєш. Ти ж не зможеш сказати йому неправду?

— Ні, — погодився Ерагон. — Мабуть, я нічого йому не казатиму. Але якщо все це надто важливе, щоб його приховувати?

Вони ще довго гомоніли, аж доки не втомилися переконувати одне одного. Тоді друзі просто сіли поруч і до самісінького вечора розглядали довколишні краєвиди.

За якийсь час Ерагон уже поспішав до Тейрма й невдовзі постукав у двері Джоудового будинку.

— Ніл уже повернувся? — спитав хлопець дворецького.

— Так, сер. Гадаю, він у кабінеті, — пролунало у відповідь.

— Дякую, — кивнув юнак і подався до кабінету. Там він побачив Брома, що сидів біля каміна й пихкав люлькою.

— Як усе пройшло? — спитав Ерагон.

— Препаскудно! — буркнув Бром, не виймаючи люльки з рота.

— Але ж ви розмовляли з Брандом?

— Так, без жодних утішних наслідків. Цей торговий розпорядник — найгірший різновид бюрократа. Він дотримується найдрібніших правил, із задоволенням вигадуючи ще й свої власні, аби тільки ускладнювати людям життя! До того ж, він уважає, що робить це для загального добра.