Фальшивий талісман
Шрифт:
— З цими пукавками? — висловив сумнів Юрко. — А може, у мірошника в хаті є зброя!
Голова сільради завагався, та білявий юнак загрозливо насунувся на Юрка ззаду.
— Я тобі дам — пукавки! — просичав. — Бачили ми ваших з автоматами!
Юрко подумав, що робив би цей задерикуватий проти Мухи зі “шмайсером”, однак промовчав. Він зробив своє діло й не мав права голосу.
Голова покрутив ручку телефону — мабуть, ніхто не обізвався, бо із злістю кинув трубку на важіль. Зазирнув до сусідньої кімнати, погукав:
— Олю, викликай районну безпеку, а ми пішли, чуєш, Олю? — Вийшла
— Що передати? — запитала сонним голосом.
— У селі німецький диверсант. Вирішили затримати власними силами, бо може втекти. — Озирнувся на Юрка. — А ти, хлопче, посидь тут. І тихо, нікуди не виходь, бо погано буде!
Ця загроза прозвучала не дуже переконливо, та й що могла вчинити дівчина з кісками, коли Юрко надумав би втекти? В селі ніхто вночі носа на вулицю не покаже… Але ж цей бандера, здається, чесний, до того ж прийшов сам, ніхто його сюди не тягнув…
Юрко помітив вагання голови й запропонував:
— Хочете, я віддам вам свій “шмайсер”?
— Автомат? — не повірив білявий. — У тебе є автомат? Де?
— Залишив під клунею.
— Даси мені? — Тепер він дивився на Юрка не загрозливо, зовсім по-дитячому прохально, але голова рішуче відсторонив його і наказав:
— Автомат візьме Трохим. Він з ним в армії управлявся, а тобі ще вчитися.
— Мені? — Юнак утупився в голову сільради, але, не витримавши погляду, пішов до дверей, накульгуючи на ліву ногу.
“От чому його не взяли до армії”, — збагнув Юрко й рушив за білявим.
Вікна мірошникової хати вже не світилися, Юрко хотів першим прослизнути на подвір’я, та голова затримав його за плече.
— Ти, хлопче, тепер постій, — наказав, — тепер наша справа. — Він пропустив наперед хлопця у вишиванці, той, зігнувшись, югнув до клуні і з’явився одразу з Юрковим “шмайсером”. Рука голови, яка все ще лежала на Юрковому плечі, легко стиснула його — це можна було зрозуміти як вияв довіри чи вдячності, проте голова нічого не сказав — взяв у “яструбка” його карабін і подався на подвір’я.
Вони зупинилися біля криниці. Хлопець із “шмайсером” зайняв позицію саме тут — звідси проглядалися вікна з другого боку хати й він міг вільно скосити автоматною чергою людину, яка вистрибнула б з вікна й намагалася втекти через городи. Білявий зупинився біля вхідних дверей, а голова постукав у вікно.
— Хто? — запитала господиня трохи згодом, не розсуваючи фіранки.
— Скажи, Зіно, своєму гостеві, — мовив голова твердо, — аби здався. Бо ми оточили твою хату, й нікуди йому не дітися!
Фіранки ворухнулися ледь-ледь, наче в хаті нікого й не було, ніхто не відповів, і тоді голова сказав голосно й рішуче:
— Ламатимемо двері, жінко, адже ж мусите розуміти, що нікуди йому не дітися, для чого ж спротив?
Але хата стояла мовчазна, немов справді нікого в ній не було, і голова засумнівався б у повідомленні цього юнака, якби тільки не автомат, котрий він добровільно здав, і не тремтіння фіранок кілька секунд тому…
Голова відступив на кілька кроків од хати, щоб з розгону вдарити тілом у двері, й тут пролунав перший постріл — голова почув, як щось зачепило його плече, наче огрів хтось дрючком, але по інерції все ж кинув тіло на двері, вони
затріщали, та витримали — міцні двері, збиті з товстих соснових дощок.Підскочив кульгавий хлопець, спробували виламати двері, проте вони не піддавалися. Голова зозла ударив прикладом по замку — певно, засув був погано засунутий, бо після другого удару клямка чи засув відскочили, й двері розчинилися.
Голова вистрілив навмання у сіни, однак ніхто не відповів — хлопець посунув у темряву, та голова схопив його за руку.
— Не лізь, — застеріг, — тут треба обережно…
Він шмигнув у сіни боком, попід стіною, намацав двері до кімнати, ривком розчинив їх і ввірвався всередину — метнувся одразу вбік і зупинився, намагаючись зорієнтуватися в темряві.
Ліворуч побачив двері до кухні, попереду — до другої кімнати, голова навшпиньки кинувся туди, але раптом із двору почулася автоматна черга й мало не одразу вибух гранати.
Гранат “яструбки” не мали, отже, кидав диверсант, голова прикладом висадив віконну раму й вистрибнув на подвір’я.
Харитон, зачувши стукіт у двері, скочив з ліжка й швидко почав одягатися. Він був готовий за дві хвилини. Побачивши у вузьку щілину між фіранками чужих людей, вистрілив і метнувся до вікон, що виходили до саду, але вчасно помітив засідку біля криниці.
А в двері вже тарабанили…
Харитон нечутно поліз на горище. Визирнув у віконечко, вибив його ударом ноги. “Яструбок” дав по ньому чергу, й тоді Харитон кинув у нього гранату. Слідом за вибухом просунув тіло у вузький отвір і зістрибнув на землю. Югнув до саду — за ним починалися городи, а там сам біс не страшний: аби не було засідки в саду.
От і перші дерева — скоріше до них…
Позаду вдарив постріл, Харитон пригнувся і побіг, кривуляючи…
Голова, вистрибнувши з вікна на подвір’я, побачив тінь, що метнулася до саду. Став на коліно й відкрив вогонь з пістолета, але тінь метляла поміж деревами, й важко було влучити. Зовсім поруч почув лункий постріл — голова скосував туди: “яструбок” навстоячки бив з карабіна.
— Ех, втече! — розпачливо вигукнув голова й ще раз вистрелив у тінь, що віддалялася.
“Яструбок” побіг навздогін, накульгуючи, але тінь нараз зупинилася, почувся короткий пістолетний постріл, і хлопець упав.
“Федір?.. Невже Федір? — встиг подумати голова, і тут з за клуні вдарило по диверсантові автоматною чергою. — Слава богу, Трохим оклигав!”
Тінь диверсанта зникла, видно, припав до землі або автоматна черга скосила ного. Голова кинувся до саду, але знову клацнув пістолетний постріл, і куля проспівала зовсім близько.
А тінь метнулася до городів…
Від клуні застрекотів “шмайсер”, бив довгою чергою, диверсант нарешті спіткнувся і впав, цього разу в нього точно влучили, бо пістолет мовчав.
Голова побачив, як важко підводиться Федір.
— Обережно, — вигукнув, — обережно, Федю, бо він, може, недобитий.
Та хлопець побіг, не кривуляючи, — диверсант мовчав, і голова рвонув слідом за Федором.
Диверсант лежав горілиць за кілька кроків до рятівних соняшників, відкинув правицю, міцно стискаючи парабелум, немов хотів ще боронитися. Голова ледь розтиснув йому пальці, віддав пістолет Федорові.