Фауст

ЗібельПро милу не співай! Не хочу я і чути!ФрошСпівай і прославляй! По-твоєму не бути!(Співає).Одчини! Бо ніч іде.Одчини! Бо милий жде.Зачини! Світає день…ЗібельНу що ж, співай на славу їй пісень!Од цих пісень тобі ж колись завадить:Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить.Нехай кохається вона з домовиком,Вночі на пустирі стає із ним на речі,І цап, вертаючись додому од відьом,Хай на добраніч їм люб'язно промекече.Хіба я з розуму вже спав,Щоб за повією впадав?Які у біса їй привіти?Хіба що вікна потрощити! Брандер(гримнув кулаком по столі)Мовчать! Мовчать! Що за содом!Ви ж знаєте, я вмію жити:Тут всі закохані кругом,їх треба чимсь хорошим пригостити,Щоб все кінчилося ладом.Ось пісня вам нового крою,І всі тягніть приспів за мною.(Співає). [31] Раз криса в кухні завелась,Жила із сала й масла,Мов доктор Лютер, розплилась,Пузце собі напасла.Та кухар їй отрути дав,І білий світ немилий став,Неначе з закохання!

31

Брандер (співає). – Своєю піснею про крису Брандер виражає зневагу до високого кохання, що відповідає думці Мефістофеля про цей же предмет. Брандер – анаграма імені англійського філософа Бернарда Мандевіля (1670—1733), скептицизм якого щодо високих мотивів людської поведінки Гете втілив найповніше в образі Мефістофеля.

Хор(весело)Неначе з закохання!БрандерВона й туди, вона й сюди,Усе гризе, що знає,З усіх калюж пила води —Ніщо не помагає!Вона й навплиг, вона й навскач,її ж пече – хоч сядь та й плач,Неначе з закохання!ХорНеначе з закохання!БрандерІ зо страху середо дняУ кухню як не скоче!Упало край вогню, бідня,Так жалібно пискоче…Отруйник злий сміється лиш:«Ого, як солодко квилиш,Неначе з закохання!» ХорНеначе з закохання!ЗібельЕх, ниці блазні! І чому бІз цього приводу радіти?Жарт – бідну крису отруїти!БрандерЧи ба, озвався крисолюб!АльтмаєрЕх ти, товстий, а тонкокожий,Ти, голомозина гладка!Недаром же і сам ти схожийУраз на крису й пацюка.

Фауст і Мефістофель.

МефістофельОт, для початку придивися,Як весело живе гульвіса:Йому, крім ґуль, усе бридня,Справляє празника щодня.Хоч розум в'яне від безділля,Танцює кожен тут кругом,Мов кошенятко за хвостом;Аби легке було похмілля,Аби шинкар на віру дав —Ото йому усіх і справ.БрандерЩо це за люди чудородні?Одразу знать, що лиш сьогодніДо нас у місто прибули. ФрошЦе правда. Лейпциг наш в тім гідний похвали!Він, мов малий Париж, сво'іх людей карбує.ЗібельІ хто ж, по-твоєму, вони?ФрошСтривай лиш! Хай вип'ють у охоту,Я визнаю од них усе достоту —Вони ще проти мене сосуни!А все ж таки здається, що пани:Такі бундючні, гордовиті.БрандерТа це базарні дурисвіти. АльтмаєрХтозна.ФрошОсь я їм дам, дивись.Мефістофель(до Фауста)Людцям і невтямки, що бісїх може враз за карк схопити.ФаустЧолом, панове, б'ю!ЗібельСпасибі, й вам чолом!(Тихо, позираючи на Мефістофеля).А цей чого немов кульгає? МефістофельЧи можна й нам присісти за столом?Як доброго вина у вас бігмає,То хоч в гурті звеселимось.АльтмаєрВи дуже вередливі щось.ФрошУ Pinnаxy, мабуть, сю ніч ви ночувалиІ в Ганса-дурника вечері заживали? [32]

32

У Ріппаху, мабуть, сю ніч ви ночували / І в Ганса-дурника вечері заживали? – Ганс-дурник із Ріпаха – «незграбне вайло» (примітка М. Лукаша).

МефістофельНі, цим разом не довелось,А на тім тижні в нього ми бували:Він нам розповідав про любих родичівІ кожному із них вклонитись доручив.(Кланяється Фрошу).Альтмаєр(тихо)А що, піймав! Це зух!ЗібельАвжеж! Це битий жак!ФрошСтривай, заїду ще інак! МефістофельІще недавно тут, здається,Бриніла пісня голосна;Од цих гінких склепінь луна,Мабуть, чудово оддається?ФрошА ви, буває, не артист?МефістофельВелика хіть, та невеликий хист!АльтмаєрВи б пісню нам якусь…МефістофельТа я їх силу знаю. ЗібельАле нову – такий наказ.МефістофельВернулись ми з Іспанії якраз,Вина й пісень уславленого краю.(Співає).Жив цар колись в давнину,Й була у нього блоха…ФрошХа-ха! Блоха! Приємна вість!Блоха у нас жаданий гість.Мефістофель(співає)Жив цар колись в давнину,Й була у нього блоха;Мов рідную дитину,Він ту блоху кохав.Велів кравця позвати.Прийшов к ньому кравець:«Поший мерщій панятіШтанці і жупанець!»