Фауст

МефістофельІ я жую вже ряд тисячолітьТой шмат черствий, мій друже милий!Ніхто з людей, з колиски й до могили,Старої закваски ніяк не міг стравить.Повір мені, для себе самБог сотворив цей світ як цілість;Він в вічнім світлі сяє там,Нам дав лиш пітьму, ну, а вамІ день і ніч послав як милість.ФаустКоли ж я хочу!МефістофельЦе воно!Але… тут є «але» одно.Мистецтво довге, вік короткий,Ти б мусив знати це давно.Нехай який-небудь поет солодкий,У мріях смілий, у серці кроткий,Для тебе аж у хмари зайде,Найкращі якості там найде;Ти будеш сміливий, як лев,І, як сайгак, прудкий,Як півдня син, яркий, палкий,Як сіверяк, кріпкий.І будеш ти зразком лицарстваІ водночас верхом лукавства,Зумієш пристрастю палатиІ розраховано кохати.Таку прояву високоснуЗначу я знаком мікрокосму. ФаустХто ж я такий, що досягтиЯ мрії людськості не можу,Якою душу я тривожу?МефістофельКінець кінцем, ти – тільки ти. [28] З мільйонів кучерів дістань собі перуки,На височеннії зопнися закаблуки,Але й тоді ти будеш – ти.

28

Кінець кінцем, ти – тільки ти. – Мефістофель прагне переконати Фауста в його суєтній, скінченній сутності, яку легко задовольнити суєтним же, тоді як Фауст прагне наблизитися до «безкінечного» («Не став я ні на волос вищий, / До безконечного не ближчий»). Тут Гете наголошує на марності всіх майбутніх Мефістофелевих спроб задовольнити прагнення Фаустової душі, які лежать в царині нескінченного.

ФаустНе радує мене тих знань скарбниця,Що я збирав на протязі років…Я ніби й ріс – а добре придивиться,То духом я ні крихти не зміцнів;Не став я ні на волос вищий,До безконечного не ближчий.МефістофельМій друже, дивишся на речіТи якось надто по-старечи;Ні, треба діяти не так,Поки в житті ми чуєм смак.Кат знає! Руки, ноги маєш,І голова, і зад – все є…А те, чим вільно користаєш,То, може, скажеш, не твоє?Шестірку коней я впряжу,Коли купити їх до змоги,І, хоч людина, а біжу,Як звір двадцятьчотириногий!Мерщій покиньмо всі думкиІ в світ пориньмо навпрямки!Хто в мудрощі химернії заходить,Той мов осел, невдаха-довговух,Якого пустирем мара по колу водить,Коли кругом хвилює пишний луг. ФаустЗ чого ж ми почнемо?МефістофельМерщій відціль біжім!Та це ж катівня, а не дім!Себе ти тут даремно душишІ хлопчаків нещасних сушиш;Нехай сусіда цим живе,Товче, як знає, воду в ступі…Чи тим малим ти скажеш щось нове?Вони для того надто глупі.Ось чуєш, вже один іде!ФаустЯ не прийматиму нікого. МефістофельТа бідний хлопець довго жде,Невже ж і піде без нічого?Стривай, цей плащ і шапочка оцяМені якраз, здається, до лиця.(Перевдягається)На мене сміло покладайся,Я хлопчику скажу два-три слівця,А ти іди в дорогу вже ладнайся.Фауст виходить.Мефістофель(у Фаустовій довгій одежі)Зневаж лиш розум і знання —Найвище людське надбання;Хай дух олжі тебе охмарить,Дивами злудними обмарить, —Тоді робота нам легка…Йому діставсь на долю дух бентежний,Що мчить усе вперед, усе чогось шука,Рвучись кудись в простір безмежний,Од втіх земних він утіка.Втягну ж його в життя розпусне,У світ нікчемностей липкий,Хай б'ється, борсається, грузне,Нехай в ненаситі своїйЖадливими устами дарма ловитьПримарну їжу і пиття, —Коли б і не вдалось мені його підмовить,То він би й сам пропав без вороття.

Увіходить учень.

УченьУ цьому місті я новак,Сюди осміливсь завітати,Щоб мужа вченого пізнати,Якого тут шанує всяк.МефістофельВельми вдячний вам за цюю честь,Та таких, як я, немало єсть.Ви що, уже взялися за науку?УченьО, прийміть мене під вашу руку!Я з щирим серцем сюди прийшов,Є й грошенята, й свіжа кров.Довго мене не пускала мати,Та дуже хочу мудрість пізнати. МефістофельТоді на місці ви якраз.УченьПризнатись, сумно якось у вас:Усі ці мури, всі ці залиМені до серця не припали.Мов нежива оселя ця —Ані зела, ні деревця,А як за парту я сідаю —І слух, і зір, і ум втрачаю.МефістофельТа тут у звичці діло все.І немовля спочатку тежНе дуже радо груди ссе,А опісля – не одірвеш.Отак і вам – науки грудиЩодня смачніше ссати буде. УченьРадніший я до тих грудей допасти,Але ж навчіть, як шлях до них прокласти?МефістофельТа ви скажіть мені вперед,Який ви обрали факультет?УченьЯ хочу справді вченим стати,Усе знання умом обняти,Пізнать життя землі і небаІ всіх речей збагнути суть.МефістофельВи стали враз на вірну путь;Лиш розважатися не треба. УченьВізьмусь я щиро працювати,Але хотілося б меніХоч трохи часом погулятиУ гарні святкові літні дні.МефістофельЦінуйте час – він не стоїть на місці,Зумійте з нього взять якмога більш користі,А щоб як слід згострити ум,Вступіть в Collegium logicum.Там дух ваш добре намуштрують,В іспанські чоботи озують,Щоб він тягнувсь за кроком крокОбачно по шляху думок,А не збивавсь на манівці,Як блудний вогник по луці.Там вас навчатимуть щодня:Не дій ніколи навмання,Не так-то просто їсти й пить —Все слід під «раз, два, три» робить.Думки у нас фабрикують так,Як складну тканину тче верстак:Раз ступив – тисячі ниток,Раз прибив – непомітно ллються,Човники сюди-туди снуються,В основу вплітаючи уток.А тут філософ вже підходитьІ що, йчого і як доводить:Як перше так і друге так, —То третє і четверте так;Як першого й другого немає,То третє й четверте відпадає.І славлять повсюди його учні,Та щось із них ткачі незручні.А стане мудрець живе щось вивчати —Заходиться з нього дух виганяти,І от – всі частки в руках трима,Та що по тих частках – зв'язку ж нема!«Encheiresis naturae» це в хімії звуть,Ті мудрощі темні самі себе б'ють. УченьМені не все тут зрозуміло.МефістофельТа далі краще піде діло,Навчіться лиш редукуватиІ вірно класифікувати.УченьОд цих речей я очманів:У голові – мов сто млинів.МефістофельА потім, щоб дійти мети,Слід метафізику пройти.Збагніть, зглибіть усе те в ній,Чого не втямить глузд людський,А як не все і збагнете —Слова ж препишні є на те!Та ви в цей перший рік занятьПовинні пильно працювать:Щодня п'ять лекцій буде в вас;З дзвінком завжди заходьте зразу в класЗаздалегідь завчіть урокЗ своїх книжок – рядок в рядок,Побачите, що вчитель вчитьДостотно так, як там стоїть,І все пишіть у зошит свій,Мов то диктує Дух Святий. УченьЯ розумію це чудово:Не спи, у класі сидячи,Усе записуй слово в слово,Іди додому та й учи.МефістофельТо вибирайте ж факультет!УченьУ правознавстві щось принади я не бачу.МефістофельЗа це я вас не винувачу:Наука права – то не мед.Закон, права, правопорядок —Все те прийшло до нас у спадок,Передавалось, як лишай,Із роду в рід, із краю в край.Страждай, тому що ти нащадок:Ум – безумом і злом добро стає,А що у нас природне право є,Про те нема ніде і згадок.