Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  Жахливо, правда?
– ледь чи не пошепки перепитав Гаррі.
– Та вона не зрушила з місця. Тато був уже мертвий, і вона не хотіла, щоб я теж загинув. Вона почала благати Волдеморта… але той тільки зареготав…

–  Годі!
– зненацька вигукнув Слизоріг, підводячи тремтячу руку.
– Справді, мій любий хлопчику, перестань… я вже старий… мені не треба такого чути… я не хочу цього чути…

–  Я забув, - збрехав Гаррі, виконуючи вказівки фелікса-феліціса.
– Вона ж вам подобалася, правда?

–  Подобалася?
– перепитав Слизоріг, і на його очах виступили сльози.
– Я просто не можу уявити людину, котра б її знала і котрій вона не подобалася б… така відважна… така весела… яке ж то сталося жахіття…

–  Але ви не хочете допомогти її синові, - сказав Гаррі.
– Вона віддала за мене своє життя, а ви не хочете віддати навіть свій спогад.

Хату заповнювало могутнє Геґрідове хропіння. Гаррі дивився просто в заплакані очі Слизорога. Учитель настійок, здається, не міг відвести погляду.

–  Не кажи так.
– прошепотів він.
– Питання не в то му… якби це тобі допомогло… але ж це нічого не дасть… - Дасть, - рішуче заперечив Гаррі.
– Ця інформація потрібна Дамблдорові. І мені потрібна.

Він знав, що може нічого не остерігатися: фелікс-феліціс підказував йому, що завтра зранку Слизоріг нічого не пам'ятатиме. Дивлячись Слизорогові просто у вічі, Гаррі трохи нахилився до нього.

–  Я-Обранець. Я повинен його вбити. Мені потрібен цей спогад.

Слизоріг зблід ще більше; його широкий лоб ще рясніше заблищав потом.

–  Ти справді Обранець?

–  Авжеж, -спокійно ствердив Гаррі.

–  Але ж тоді… мій любий хлопчику… ти забагато вимагаєш… ти просиш мене фактично посприяти твоїй спробі знищити…

–  А ви не хочете позбутися чаклуна, який убив Лілі Еванс?

–  Гаррі, Гаррі, та я хочу, але…

–  Ви боїтеся, що він з'ясує, що це ви мені допомогли? Слизоріг нічого не відповів; він був переляканий.

–  Будьте відважні, як моя мама, пане професоре…

Слизоріг підняв пухкеньку руку й приклав до губів тремтячі пальці; у ту мить він нагадував величезну дитину переростка.

–  Мені немає чим пишатися… - прошепотів він крізь пальці.
– Мені страшенно соромно за те… за те. що є в тому спогаді… мені здається, що в той день я заподіяв непоправної шкоди…

–  Ви знімете з себе цей тягар, якщо розкриєте мені свій спогад, - сказав Гаррі.
– Це буде відважний і шляхетний вчинок.

Геґрід смикнувся уві сні й знову захропів. Слизоріг і Гаррі дивилися один на одного у світлі пригаслої свічки. Запанувала довга-довга тиша, але фелікс-феліціс підказував Гаррі не порушувати її, а чекати.

І от, страшенно повільно, Слизоріг запхав руку в кишеню і вийняв чарівну паличку. Тоді другою рукою сягнув під плащ і вийняв маленьку порожню пляшечку. Не зводячи очей з Гаррі, Слизоріг торкнувся чарівною паличкою своєї скроні, а тоді відвів її вбік так, що зі скроні виснувалася довга срібляста ниточка спогаду, немовби приклеєна до кінця палички. Спогад усе довшав і довшав, аж нарешті відірвався й завис на паличці біло-срібною ниткою. Слизоріг опустив цю нитку в пляшечку, й вона там спочатку звилася спіраллю, а тоді розгорнулася й завирувала, наче газ. Тремтячою рукою він закоркував пляшечку і передав її понад столом Гаррі.

–  Дуже вам дякую, пане професоре.

–  Ти добрий хлопчик, - сказав професор Слизоріг, а сльози котилися по його пухких щічках, стікаючи на моржеві вуса.

– І в тебе її очі… тільки не думай про мене надто погано, коли це все побачиш…

І він теж схилив голову на руки, важко зітхнув і поринув у сон.

– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ-

Горокракси

Прокрадаючись у замок, Гаррі відчував, як слабшає дія фелікс-феліціса. Вхідні двері були ще незамкнені, але на четвертому поверсі він нарвався на Півза і просто дивом уник покарання, пірнувши бочком в один відомий йому коротший перехід. Коли дістався нарешті до портрета Гладкої Пані і стягнув з себе плащ-невидимку, то нітрохи не здивувався, що вона відмовляється йому допомагати.

–  І котра ж зараз, по-твоєму, година?

–  Пробачте… я виходив у важливій справі…

–  Але опівночі змінився пароль, тож ночуватимеш у коридорі.

–  Жартуєте!
– вигукнув Гаррі.
– Чого це він мав мінятися опівночі?

–  А того, - огризнулася Гладка Пані.-Якщо не подобається, то йди сварися з директором, бо це він посилив заходи безпеки.

–  Фантастика, - сердито пробурмотів Гаррі, дивлячись на щільно причинені двері.
– Вищий клас. Я пішов би сваритися з Дамблдором, якби він тут був, бо це ж він хотів, щоб я…

–  Він тут,-пролунав чийсь голос у Гаррі за спиною.
– Професор Дамблдор повернувся до школи годину тому.

До Гаррі линув Майже-Безголовий Нік. Його голова, як завжди, хиталася над стоячим коміром.

–  Я чув це від Кривавого Барона - він сам бачив, як директор повернувся, - повідомив Нік,-І ще, за словами Барона, директор був нібито в доброму гуморі, хоч і втомлений.

–  І де він?-серце в Гаррі закалатало.

–  Ой, стогне собі й брязкає ланцюгами на астрономічній вежі, це його улюблена розвага…

–  Та не Кривавий Барон, а Дамблдор!

–  О… та в себе в кабінеті, - відповів Нік.
– Як я пам'ятаю з Баронових слів, він ще мав владнати якусь справу перед тим, як лягати…

–  Мав, - підтвердив Гаррі. Груди йому аж розпирало від хвилювання, коли він уявив, як скаже Дамблдорові, що нарешті здобув спогад. Він крутнувся дзиґою й побіг, не зважаючи на Гладку Пані, що кричала йому вслід:

–  Вернися! Усе добре, я пожартувала! Просто я була сердита, що ти мене розбудив! Пароль такий самий - «глист»!

Але Гаррі вже мчав коридором і за кілька хвилин на слова «ірисовий еклер» Дамблдорів гаргуйль відскочив, відкриваючи Гаррі прохід до гвинтових сходів.

–  Заходь, - сказав Дамблдор, коли Гаррі постукав. Голос його звучав стомлено.

Гаррі штовхнув двері в директорський кабінет, що був такий, як і завжди, хіба що за вікном чорніло всіяне зорями небо.

–  Боже мій милий, Гаррі, - здивувався Дамблдор.
– Чим я заслужив на таку радість - твій нічний візит?

–  Пане директоре… я здобув. Я дістав Слизорогів спогад.