Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  Міністерство, ге?-перепитав підстаркуватий чоловік, позираючи на Оґдена.

–  Вгадали!
– сердито підтвердив Оґден, обмацуючи обличчя.
– А ви, якщо не помиляюся, пан Ґонт?

–  Правильно,- відповів Ґонт.
– Він що, поцілив тобі в лице, ге?

–  Поцілив!
– огризнувся Оґден.

–  А чого не попередив, що прийдеш, га?
– накинувся на нього Ґонт.
– Це приватна власність. Не можна так просто припертися й думати, що мій син не стане боронитися.

–  Від кого боронитися, чоловіче?-перепитав, підводячись. Оґден.

–  Від тих. хто пхає сюди носа. Від грабіжників. Від маґлів та іншої погані.

Оґден націлився чарівною паличкою собі на носа, з якого сочилося щось схоже на гній, і текти миттю перестало. Містер Ґонт буркнув щось крізь зуби Морфінові.

–  До хати. Не сперечайся.

Тепер Гаррі одразу розпізнав парселмову; він зрозумів, що було сказано, хоч почув і те химерне сичання, яким ця мова здавалася Оґденові. Морфін хотів було запротестувати, та коли батько погрозливо на нього зиркнув, він передумав і пошкандибав до хатини, чудернацько перекочуючись, а тоді так грюкнув за собою дверима, що нещасна змія знову затрусилася.

–  Я, власне, прийшов до вашого сина, пане Ґонт, - пояснив Оґден, витираючи з сюртука рештки гною.
– Це ж був Морфін, так?

–  Угу, Морфін.
– байдуже підтвердив старий.
– А ти чистокровець?
– раптом досить агресивно поцікавився він.

–  Це не має значення.
– холодно відрізав Оґден, і Гаррі відчув, як зростає його пошана до Оґдена.

Ґонт, очевидно, був іншої думки. Він скоса зиркнув на Оґденове обличчя і пробурмотів якомога образливіше:

–  Ото ж я й пригадую, що вже бачив таких носатих у селі.

–  Не сумніваюся, що ваш син і з ними давав волю рукам, - відрубав Оґден.
– Можливо, продовжимо нашу бесіду в хаті?

–  В хаті?

–  Так, пане Ґонте. Я вже сказав. Я прийшов заради Морфіна. Ми вам посилали сову…

–  Мені ті сови до одного місця, - огризнувся Ґонт, - Я листів не читаю.

–  Тоді не нарікайте, що вас не попереджують про візити.
– їдко сказав Оґден.
– Я тут у зв'язку з серйозним порушенням чаклунського закону, яке сталося сьогодні рано-вранці…

–  Добре-добре-добре!
– заревів Ґонт, - Заходь уже в ту кляту хату, якщо це тобі поможе!

Хатина складалася з трьох крихітних кімнаток. З головної, що поєднувала в собі кухню й вітальню, виходило ще двоє дверей. Морфін сидів у брудному кріслі біля задимленого каміна, накручуючи собі на товсті пальці живу гадюку й мугикаючи їй тихенько парселмовою:

–  Уссі-сюссі, змійка в русі, на підлогу гуп!

А нечемних Морфін цвяшком до дверей луп-луп!

Зашаруділо в кутку біля відчиненого вікна, і Гаррі побачив, що в кімнаті є ще дівчина в обшарпаній сукні, що своїм кольором нагадувала брудну кам'яну стіну в неї за спиною. Дівчина стояла біля горщика, що парував на загидженій чорній плиті, і совала туди-сюди нужденні горшки та миски на полиці. Волосся в неї було пряме й темне, а лице простувате, бліде, з грубими рисами. Очі. як і в брата, були зизуваті. Дівчина здавалася трохи охайнішою за чоловіків, але Гаррі ще ніколи не бачив такої побитої життям людини.

–  Моя дочка Меропа, - неохоче буркнув Ґонт, коли Оґден запитально на неї глянув.

–  Доброго ранку, -привітався Оґден.

Дівчина не відповіла, тільки злякано зиркнула на батька і відвернувшись, знову щось переставила на полиці.

–  Пане Ґонт, - сказав Оґден, - перейду зразу до суті. У нас є підстави вважати, що ваш син Морфін учора пізно ввечері вдався до чарів на очах у маґла. Щось оглушливо брязнуло. Меропа впустила горщика.

–  Підніми!-крикнув на неї Ґонт.
– А щоб тобі! Лазиш по підлозі, наче смердюча маґелка. Навіщо тобі чарівна паличка, нікчемна ти торбо з гноєм?!

–  Пане Ґонте, прошу вас!-обурився Оґден, а Меропа, піднявши з підлоги горщика, вкрилася червоними плямами і знову його впустила, потім тремтячими руками вийняла з кишені чарівну паличку, спрямувала її на черепки й поспіхом пробурмотіла нерозбірливе закляття. від чого горщик стулився докупи, пролетів через усю кімнату, вдарився об стіну й ще раз розбився.

Морфін зареготав як божевільний. Ґонт скипів: -Склей горщика, тупа нездаро, склей докупи! Меропа пішла, спотикаючись, до стіни, та не встигла вона підняти чарівну паличку, як Оґден націлився на горщик своєю й наказав:

– Репаро.

Горщик миттю склеївся.

Якусь мить здавалося, що зараз Ґонт загорлає на Оґдена, але він, мабуть, передумав і натомість почав знущатися з дочки:

–  Зраділа, що прийшов чемний дядько з міністерства, ге? Може, він забере тебе з моїх очей? Може, йому подобаються задрипані сквибки…

Не дивлячись ні на кого й не дякуючи Оґдену, Меропа взяла горщик і тремтячими руками поставила назад на полицю. Потім притулилася спиною до стіни в проміжку між брудним вікном та плитою, ніби прагнула злитися з тією стіною і щезнути.

–  Пане Ґонте, - знову заговорив Оґден, - як я вже сказав, причиною мого візиту…

–  Я це вже чув!
– гаркнув Ґонт.
– То й що? Морфін зробив з маґлом те, що й треба було… і що тепер, га?

–  Морфін порушив чаклунський закон, - суворо повторив Оґден.

–  Морфін порушив чаклунський закон.
– перекривив Ґонт Оґдена і загиготів.
– Він провчив брудного маґла, і це вже незаконно, га?

–  Так,-підтвердив Оґден.
– На жаль, так. Він вийняв з внутрішньої кишені сувійчик пергаменту й розгорнув.
– А це що, вирок?-сердито спитав Ґонт.

–  Це виклик у міністерство на розгляд…

–  Виклик! Виклик? Та хто ти такий, щоб викликати кудись мого сина?

–  Я керівник загону з нагляду за дотриманням магічних законів, - представився Оґден.

–  І ти собі вважаєш нас за покидьків?-загорлав Ґонт, насуваючись на Оґдена і тицяючи йому в груди брудним пальцем з жовтим нігтем.
– Покидьків, що прибіжать, коли їм скаже міністерство? Ти знаєш, з ким говориш, паскудний бруднокровцю, знаєш?!

–  Я мав враження, що розмовляю з паном Ґонтом, - відповів Оґден. Вигляд у нього був насторожений, але він тримався свого.

–  Саме так!
– заревів Ґонт. На якусь мить Гаррі здалося, що Ґонт зробив непристойний жест рукою, але потім зрозумів, що той показував Оґденові бридкого персня з чорним каменем, якого носив на середньому пальці, а тепер розмахував ним перед Оґденовими очима.
– Бачиш? Бачиш? Знаєш, що це таке? Знаєш, де він узявся? Він століттями належав нашій родині, ось якого ми давнього роду чистокровного роду! Знаєш, скільки мені пропонували за цей перстень з оцим гербом Певерела, вигравіюваним на камені?