Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  Я щось не пригадую, щоб ви примчали мені на поміч, коли я намагався відкрити всім очі на те, що повернувся Волдеморт. Чомусь торік у міністерстві ніхто не прагнув зі мною приятелювати.

Вони стояли мовчки, і ця мовчанка була не менш крижана, ніж ґрунт у них під ногами. Гномик нарешті таки видер черв'яка з землі й тепер радісно його обсмоктував, спершись на нижні гілочки рододендронового куща.

–  Що там замислив Дамблдор?
– безцеремонно запитав Скрімджер.
– Де він буває, коли зникає з Гоґвортсу?

–  Поняття не маю, - знизав плечима Гаррі.

–  Та ти б і так не сказав, - припустив Скрімджер, - якби щось і знав.

–  Не сказав би, - погодився Гаррі.

–  Що ж, тоді доведеться вдаватися до інших засобів.

–  Спробуйте, - байдуже зронив Гаррі.
– Хоч ви, здається, розумніші за Фаджа і мали б учитися на його помилках. Він уже намагався втручатися у справи Гоґвортсу. Ви, мабуть, звернули увагу, що він уже не працює міністром, а Дамблдор і досі директор. Я б на вашому місці Дамблдора не зачіпав.

Запала довга тиша.

–  Ну, принаймні мені ясно одне - він добряче з тобою попрацював, - зиркнув Скрімджер холодними й жорсткими очима з-над окулярів у тонкій оправі.
– Що, Поттере, відданий Дамблдорові душею й тілом?

–  Саме так, - підтвердив Гаррі.
– Я радий, що ми це з'ясували.

І відвернувшись від міністра магії, пішов до будинку.

– РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ-

Слизоспогади

Через кілька днів після Нового року Гаррі, Рон і Джіні зібралися пізно по обіді в кухні біля каміна, щоб повертатися в Гоґвортс. Міністерство організувало одноразове під'єднання до мережі порошку флу, щоб швидко й безпечно повернути учнів до школи. Попрощатися з ними прийшла лише місіс Візлі, бо всі інші - містер Візлі, Фред, Джордж, Білл і Флер - були на роботі. Коли настала мить розлуки, місіс Візлі розридалася. Треба сказати, що останнім часом очі в неї були на мокрому місці; вона часто плакала після того, як Персі на Різдво стрімголов вискочив з хати в заліплених товченим пастернаком окулярах (відповідальність за це гордо брали на себе одночасно Фред, Джордж і Джіні).

–  Не плачте, мамо, - поплескувала Джіні по спині місіс Візлі, що ридала в неї на плечі, - усе ж добре…

–  Не треба за нас журитися, - додав Рон, дозволяючи матері міцно цмокнути його в щоку вологими вустами, - тим паче за Персі. Він така паскуда, нема чого його жаліти.

Місіс Візлі ще дужче розридалася, пригортаючи до себе Гаррі.

–  Обіцяй, що будеш обережний… уникай неприємностей…

–  Я завжди уникаю, місіс Візлі,-заспокоював її Гаррі.
– Ви ж знаєте, що я люблю спокійне життя.

Вона всміхнулася крізь сльози й відійшла на крок.
– То будьте чемні всі… Гаррі ступив у смарагдове полум'я і крикнув:

–  Гоґвортс!
– Останній погляд на візлівську кухню й на заплакане лице місіс Візлі - і його огорнуло полум'я; швидко обертаючись, він бачив уривками розмиті обриси кімнат інших чаклунів; вони зникали перш, ніж він устигав їх роздивитися; потім обертання почало сповільнюватися, і врешті-решт він зупинився прямісінько в каміні кабінету професорки Макґонеґел. Вона лише на мить відірвалася від роботи, поки він переступав через решітку.

–  Добрий вечір, Поттере. Не нанеси на килим сажі.

–  Добре, пані професорко.

Поки Гаррі поправляв окуляри й пригладжував волосся, прибув Рон. Потім - Джіні, й вони утрьох вийшли з кабінету Макґонеґел і подалися до ґрифіндорської вежі. Гаррі зазирав у вікна в коридорі, повз які проходив; сонце вже сідало за обрій, а вся земля довкола була вкрита ще товщим килимом снігу, ніж у «Барлозі». Вдалині він побачив Геґріда, що перед своєю хатиною годував Бакбика.

–  Ялинкові прикраси, - впевнено сказав Рон, коли друзі підійшли до Гладкої Пані. Вона була значно блідіша, ніж завжди, і здригнулася, почувши Ронів голос.

–  Ні, - заперечила вона.
– Як це «ні»?

–  Атак, бо вже новий пароль,-пояснила Гладка Пані.
– І прошу тут не кричати.

–  Нас тут не було, звідки нам?…

–  Гаррі! Джіні!

До них бігла розрум'янена Герміона в плащі, шапці й рукавичках.

–  Я повернулася години дві тому, оце відвідала Геґріда й Бак… тобто Чахокрила, - захекано повідомила вона.
– Гарно відсвяткували Різдво?

–  Так, - одразу відповів Рон, - чимало подій, Руфус Скрім…

–  Гаррі, я щось для тебе маю, - Герміона навіть не глянула на Рона. й бровою не повела, ніби його й не чула.
– Ой, стривайте… пароль. Поміркованість.

–  Отож, - кволо зітхнула Гладка Пані і відхилилася, відкриваючи отвір за портретом.

–  Що з нею?
– здивувався Гаррі.

–  Очевидно, перепила під час Різдва, - закотила очі

Герміона й перша увійшла до переповненої вітальні.
– Гладка Пані зі своєю подругою Віолеттою видудлила всі запаси вина на картині з п'яними ченцями - тій, що біля класу заклинань. Але то таке…

Вона понишпорила в кишені й вийняла сувій пергаменту, списаний Дамблдоровим почерком.

–  Чудово.
– зрадів Гаррі, відразу розгорнув пергамент і довідався, що черговий урок з Дамблдором заплановано вже на завтрашній вечір.-Я йому повинен стільки всього розповісти… і вам теж. Ходімо десь сядемо…

Але тієї миті почувся голосний писк: «Рончик-Бончик!».
– хтозна-звідки вилетіла Лаванда Браун і кинулася Ронові в обійми. Дехто з присутніх захихотів; Герміона дзвінко розсміялася й звернулася до Джіні:

–  Там є столик… підемо?

–  Ні, дякую, я обіцяла зустрітися з Діном,-відмовилася Джіні, хоч Гаррі й помітив, що сказала вона це без особливого завзяття. Покинувши Рона з Лавандою, які, здавалося, демонструють боротьбу у вертикальному положенні, Гаррі повів Герміону до вільного столика.

–  То як відсвяткувала Різдво?

–  Та нормально, - стенула вона плечима.
– Нічого особливого. А як було у «Рончика-Бончика»?

–  Зараз розкажу, - відповів Гаррі.
– Але чуєш, Герміоно, чи не можеш ти…

–  Ні, не можу, - рішуче урвала вона його.
– Навіть не проси.

–  Я думав, що минуть різдвяні…

–  Гаррі, це Гладка Пані видудлила бочку п'ятсотлітнього вина, а не я. То про які важливі новини ти хотів мені розповісти?

Вона була надто сердита, щоб з нею сперечатися, тож Гаррі на деякий час забув про Рона й переповів їй підслухану розмову Мелфоя зі Снейпом.