Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів

Так Масуді ішов за своєю здобиччю від міста до міста по узбережжю Чорного моря, аж доки не став помічати серед тих, хто бачив його сон, певної схожості. У тих краях, де біловусий хлопець з'являвся в снах багатьом людям, він зауважив дивні переміни: у мові людей дієслова починали займати місця, важливіші від іменників, а останні взагалі випускалися скрізь, де тільки це було можливим. Часом хлопець снився одразу цілим групам людей, якісь вірменські купці бачили його вві сні під шибеницею, спорудженою на возі, запряженому волами. Хлопець їхав через якесь гарне місто з каменю, і кат волочив його за бороду. Потім якісь вояки бачили, як він хоронить коней у великій, розкішно вимурованій кінській гробниці над морем, пізніше його бачили з якоюсь жінкою, чиє обличчя заховалось уві сні, і було видно на ньому лиш невеликі, з копійку завбільшки, місця, на яких сивовусий залишав сліди своїх поцілунків… А потім здобич раптом зникла, не залишивши за собою й сліду. Тоді Масуді зробив єдине, що міг зробити: він уніс до свого Хозарського словника все, про що дізнався на пройденому ним шляху, і всі ті записи, старі й нові, мандрували тепер разом з ним у зеленій торбі, яка ставала все важчою. Масуді, проте, ніяк не міг позбутись відчуття проґавлених снів, тих, що сняться комусь зовсім поруч від нього, а тільки він не може їх упіймати і розділити межи сплячих. Число снів було більшим від числа сплячих. І аж тоді Масуді звернув увагу на свого верблюда. Зайшовши у сон тварини, він побачив там свого хлопця з мозолистим чолом і дивними різнокольоровими вусами, що росли на його обличчі ніби в покарання. Над ним висіло якесь сузір'я, яке ніколи не купається у морі. Хлопець стояв біля вікна і читав книгу, що лежала під його ногами на підлозі. Книга мала назву Liber Cosri, і, поки Масуді з закритими очима дивився сон свого верблюда, він не знав, що ті слова означають. Це було тоді, коли гонитва привела його до кордонів колишніх хозарських земель. Поля були укриті чорними травами.

Тепер знову число тих, хто приймав на ночівлю у свої сни хлопця з книгою Liber Cosri, ставало все більшим і більшим. І тоді Масуді зрозумів, що часом цілі покоління чи суспільні верстви бачать один і той же сон з одними й тими ж героями, але сни ті поступово розчиняються в інших і зникають — колись було їх значно більше, ніж тепер. Було очевидно, що ті спільні сни починали старіти. А в той час тут, на кордоні, його полювання перетворювалося у щось нове. Він давно зауважив, що сивовусий хлопець кожному, до кого приходить у сон, дає у позику якийсь срібний дріб'язок, до того ж на дуже вигідних умовах — під 1 % річний. Ті позичені у снах суми час від часу виконували у цьому закутку Малої Азії роль кредитних паперів, бо вважалося, що боржники не можуть надурити один одного, доки поблизу ходить їхній нічний гість з усіма рахунками і борговими книгами в руках. Таким чином, існувало щось дуже схоже до вміло відлагодженого подвійного ведення розрахункових книг, що охоплювали і об'єднували капітали сну і яви, підтримувані одноголосною мовчазною згодою всіх учасників трансакції…

В одному містечку без назви Масуді зайшов у шатро до якогось перса, що давав виставу на площі. Всередині не було де яблуку впасти, а перед глядачів на купу килимів, туди, де стояла жарівка, вивели оголену дівчинку. Вона тихо скімлила, а в руках тримала двох зябликів; випускаючи пташку з лівої руки, вона одразу ж хапала її назад неймовірно швидким рухом. Дівчинка страждала від незвичної хвороби: ліва її рука була швидшою, ніж права. Дівчинка запевняла, що її ліва рука, володіючи такою швидкістю, помре швидше від неї самої. Мене ніколи не поховають із моєю лівою рукою! Я вже й тепер бачу, як вона спочиває без мене, у якійсь невеликій могилці без імен і титулів, як на кораблі без корми…

Тоді перс звернувся до всіх присутніх з проханням того ж вечора побачити у своїх снах дівчинку, що допомогло б її зціленню, і докладно описав потрібний сон. Юрба розійшлася, і Масуді пішов першим. Він почував себе так, ніби язик його обріс кістками, про що і записав у свій Хозарський дефтер, вмочаючи перо в паруючу абіссінську каву. Тут йому нічого було робити. Перс мав свою здобич. Він теж був ловцем снів. Отже, служити Адамові Рухані можна було по-різному. Чи шлях, який обрав Масуді, був правильний?

А тоді прийшов місяць джемаз-уль-евель і друга джума в ньому. На річковому березі, серед туману і піску лежало нове містечко, голе й тепле. Не було його видно в тумані над водою, але під туманом у воді стояли всі як один його мінарети, закручені течією. А за туманом, на березі, лежала тиша, глибока і триденна, і Масуді відчув, що від тої тиші, від того міста і тої води, яка пашить спрагою, прокидається в ньому жага. Того дня він чув голод і прагнув жіночого хліба. Один із гінців, що він відіслав їх співати до міста, повернувся і сповістив, що вони щось знайшли. Цього разу здобич була жінкою.

— Іди головною вулицею, аж доки не почуєш, як пахне імбир. За тим запахом знайдеш її хату, бо вона кладе імбир у їжу.

Масуді пішов між хатами і зупинився, аж коли почув і запах. Жінка сиділа біля вогню, а перед нею в казанку кипіла юшка, тріскаючи на поверхні бульбахами. Діти з мисками і псами стояли поруч у черзі й чекали. Черпаком з казана вона насипала щось дітям і тваринам у миски, й Масуді відразу знав, що вона насипає їм сни. Її уста змінювали колір, а нижня губа була схожою на перекинуту лавку. Жінка лежала на риб'ячих костях, як вуличний пес на костомахах своєї здобичі, і коли підійшов Масуді, запропонувала йому своєї страви, та він з усмішкою відмовився.

— Я більше не можу бачити снів, — сказав він, і вона відставила казана в сторону.

Була схожа на чаплю, якій сниться, що вона стала жінкою. Масуді ліг біля неї на землю з затерплими нігтями, порожній і розбитий. Вони були самі, і стало чутно, як дикі оси гострять свої жала в сухій корі дерев. Масуді хотів поцілувати жінку, але її обличчя раптом стало зовсім іншим. Ніби хтось інший чекав його поцілунку. Коли він запитав, що трапилось, вона лише сказала:

— О, то все дні. Не звертай уваги, вони йдуть через моє обличчя у десять разів швидше, ніж через твоє чи через голову твого верблюда. А ти даремно ходиш кругом мого плаща: під ним немає того, що ти шукаєш. У мене нема чорної галки. Існують душі без тіла, яких і євреї називають дібуки, а християни — кабали, але існують ще й тіла без статі. Душа не має статі, але тіло повинно її мати. Не мають статі лиш ті тіла, у яких забрали її демони. Так було і зі мною. Шайтан на ім'я Ібн Хадраш

забрав у мене стать і залишив мені життя. Одним словом, зараз у мене лише один коханець — Коен

.

— Хто він такий? — запитав Масуді.

— Єврей, якого я бачу у своїх снах, а ти доганяєш його у своїх. Хлопець з одним сивим вусом. Він має тіло, закрите за трьома душами, а я — душу, закриту за плоттю, і не можу її розділити ні з ким, окрім нього, коли приходить він до мене в сон. Він умілий коханець, і я не нарікаю. Зрештою, він єдиний, кого я ще можу пригадати, та й, окрім нього, ніхто мені більше і не сниться…

Так Масуді вперше зустрів когось, хто знав ім'я його здобичі. Отже, хлопця звали Коен.

— Звідки ти знаєш це? — допитувався Масуді.

— Я чула. Хтось гукнув його тим іменем, і він відізвався.

— У сні?

— У сні. Це було тої ночі, коли він вирушив до Царгороду. Але не забувай: Царгород у наших думках завжди на сто миль ближче до заходу, ніж справжній Царгород.

Потім жінка витягла з-за пазухи якийсь плід, схожий на невелику рибу, простягнула його Масуді і сказала:

— Поглянь, це ку

. Скуштуєш його, чи хочеш чого іншого?

— Я хотів би побачити твій сон з Коеном, — відказав Масуді, і жінка здивовано зауважила:

— У тебе дуже скромні бажання. Занадто скромні, якщо зважити на обставини, але ти, мабуть, і сам того не тямиш. Що ж, я виконаю твоє бажання: цей сон я буду дивитися тільки для тебе і дарую його тобі вже зараз. Лише добре пильнуй відтепер: жінка, що переслідує твою здобич, наздожене колись і тебе.

А тоді вона схилила голову на пса, її обличчя й руки були зорані незмірною кількістю поглядів, що століттями терлися об неї, і прийняла у сон Коена, який промовив:

— Intentio tua grata et accepta est Creatori, sed opera tua non sunt accepta…

Масуді закінчив свої пошуки, він узяв від жінки більше, ніж від будь-кого іншого, і тепер, як розквітле навесні дерево, поспішав сісти на свого верблюда і рушити назад у Царгород. Його здобич чекала на нього в столиці. І тоді, доки Масуді розмірковував про всі позитивні сторони свого останнього полювання, його верблюд повернув голову і плюнув Масуді межи очі. Масуді шмагав верблюда по губах розквашеним батогом, аж доки того не вирвало водою з обох горбів, але так ніколи й не втямив його поведінки у той день.