Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів

У Сучій корчмі платилося лише за місце, тут нічого не наливали і не подавали, жеброта, яка приходила сюди, пила і їла те, що несла зі собою, або усі єдиним гуртом сідали за столи, щоб відіспатися. Часом корчма бувала повною, а ніхто нікого не знав; часом усі роти працювали разом, а ніхто не вимовляв ані слова. Тут не було ні ляди, ні кухні, ані вогню, ані прислуги, лише при вході платилося за місце. Муавія сідав між гостями Сучої корчми, палив тютюн і повторяв весь час одну-єдину вправу: жодній своїй думці він не дозволяв затримуватись довше диму, що виходив з люльки. Він удихав той дим і дивився, як люди кругом нього пожирають зашкарублі млинці, називані «подерті гачі», а чи повидло з гарбуза і винограду, дивився, як проходять шматки їжі крізь їхні гіркі погляди, як витирають вони хустинами свої зуби і як тріскають на їхніх спинах уві сні сорочки. Дивився на них і думав про те, що кожна мить його і їхнього часу створена зі вже зужитого матеріалу, зі зношених хвилин минулого, що минуле те вмуроване у теперішній час і він складається з нього, бо ніякого іншого матеріалу нема. Ті незліченні миті минулого, що як наріжні камені закладаються нині по кілька разів на століття у різноманітні будови сьогодення, легко могли б розпізнатися між нашими днями, якби ми тільки звернули на них увагу, подібно до того, як легко розрізняємо ми в обігу монети часів Веспазіана…

Ті думки не приносили йому полегшення. Полегшення приходило єдино від оцих людей, які чекали від майбутнього одного: що воно одурить усіх інших так само, як одурило їх. Це кодло зайнятих собою ненажер допомагало йому звестися на ноги в новому для нього світі. Його заспокоювало усвідомлення того, що мало хто з усього цього люду, який смердить однаково скрізь аж до Малої Азії, може бути нещаснішим за нього. Але найголовнішим було те, що Суча корчма вже сама по собі виявилась місцем якраз для Муавії. Зі своїми столами, виґлянцюваними морською сіллю і світильниками на риб'ячому жирі, вона була щонайменше років на сімдесят старішою від свого часу, і це заспокоювало Муавію. Бо будь-чого, що мало хоч якесь відношення до нього чи до його часу, він не міг терпіти. Але, оскільки і в минулому на нього, знову ж таки, чигала його робота, якою він гидував точнісінько так само, як і своїм сьогоднішнім днем, він заглиблювався у щось напівминуле, де опал і нефрит — то все ще посестри, де зозуля ще рахує людям дні і де куються ще ножі з обома тупими краями…

Після вечері з яловичих і козячих вух він ішов до давно не відмикуваних покоїв батькового дому і там до пізньої ночі гортав стоси англійських і французьких газет, які виходили в Александрії в кінці XIX століття. Він сидів навпочіпки і, прислухаючись, як затікає в нього живильна темна плоть, читав ті газети з жадібною цікавістю, бо вони не мали до нього ані найменшого стосунку. Найдосконаліше виконували цю умову оголошення.

Щовечора гортав він оголошення давно померлих людей; позбавлені змісту пропозиції вилискували в пилюці, старшій за нього. Ті жовті сторінки пропонували французьку ракію від подагри і воду для жінок і для чоловіків, August Zigler з Угорщини сповіщав про те, що в його спеціалізованій крамниці устаткування для лікарень, лікарів і баб-повитух можна придбати засоби від розладів шлунку, панчохи для жилавих ніг і надувні гумові устилки. Спадкоємець якогось халіфа з XVI століття хотів продати сімейний палац на 1500 кімнат, який стояв у найгарнішому місці туніського морського узбережжя, лише на 20 метрів нижче від рівня води. Можна було його розгледіти за хорошої погоди або за південного вітру, що зветься «тарам». Стара пані, не називаючи свого імені, пропонувала до продажу будильника, що будить запахом троянди або коров'ячого лайна; хтось рекламував скляне волосся і браслети, які ковтають руку, щойно їх одягнеш. Християнська аптека Пресвятої Трійці пропонувала розчин д-ра Лемана від веснянок і лишаїв та порошок для верблюдів, коней і овець, який збуджував апетит і захищав худобу від корости й надмірної втоми на водопої. Якийсь безіменний покупець хотів придбати одну єврейську душу на виплату, до того ж тільки найнижчого рангу, ту, яка зветься нефеш. Відомий архітектор зголошувався з пропозицією напрочуд дешево збудувати за проектом замовника розкішну літню садибу на небі у раю, ключі від якої передавалися власнику ще за життя, відразу після оплати рахунку, виплаченого, до того ж, не будівникові, а каїрській голоті. Пропонувалися засоби від облисіння під час медового місяця, виставлялося на продаж чарівне слово, яке за бажанням могло перетворитися на ящірку чи троянду-сомнамбулу, або на досить вигідних умовах фут землі, з якого кожної третьої джуми у місяці ребі-уль-акері можна було побачити нічну райдугу. Кожна жінка, позбавившись, як від комах, прищів, веснянок і родимих плям, може стати гарною за допомогою білил англійської фірми Rony & Son. Порцеляновий сервіз для зеленого чаю у формі перської квочки з курчатами можна було придбати разом із казанком, в якому певний час жила душа сьомого імама…

Безліч імен, адреси неіснуючих вже фірм, продавців і крамниць, які віддавна не працюють, рясніли на сторінках старих газет, і д-р Муавія занурився у той померхлий світ, наче в якесь нове рятівне покоління, яке не цікавилось його поразками і бідами. Одного вечора 1971 року, коли кожен зуб у його роті стояв як окрема буква, д-р Муавія сів і написав відповідь на одне оголошення з 1869 року. Уважно переписавши ім'я і назву якоїсь вулиці, про яку не знав навіть, чи є така зараз у Александрії, він відіслав листа поштою. Відтоді Муавія щовечора відповідав на якесь одне оголошення з кінця XIX століття. Стоси його листів ішли у невідоме, і якось зранку прибула перша відповідь. Невідомий писав, що, правду кажучи, згадуваний у листі д-ра Муавії патент Турул із Франції для домашнього господарства уже не продається, але зате пропонував придбати дещо інше. І справді, зранку наступного дня після отримання того листа в будинку Муавії з'явились дівчина й папуга, які дуетом заспівали пісню про дерев'яні черевички. Потім папуга співав сам якоюсь незнайомою Муавії мовою. Коли Муавія запитав, хто з них двох продається, дівчина відповіла, що можна вибирати. Д-р Муавія подивися на дівчину: вона мала гарні очі і груди, як два зварені на твердо яйця. Оговтавшись, він наказав Асланові звільнити одну велику кімнату на піддашші, повісив у ній скляний обруч і купив папугу. А тоді повільно, за мірою надходження відповідей на свої листи від хтозна-яких нащадків колишніх власників оголошень, він став заповнювати ту кімнату. Туди потрапило багато меблів дивної форми й незрозумілого призначення, величезне верблюдяче сідло, жіноча сукня з дзвіночками замість ґудзиків, залізна клітка, яку підвішують під саму стелю й тримають у ній в'язнів, два дзеркала, одне з яких трохи пізнило у відображенні його рухів, а друге було розбитим, якийсь старий рукопис із віршем, написаним незнайомими буквами і невідомою мовою. У вірші писалося:

 Zaludu fcigliefcmi farchalo od frecche Kadeu gniemu ti obrazani uecche Umifto tuoyogha, ca ifkah ya freto Obras moi ftobiegha od glietana glieto Uarcchiamti darouoy, ereni fnami ni Okade obraz tuoi za moife zamini.

Через рік верхня кімната заповнилася, і д-р Муавія був приголомшений, коли одного ранку, зайшовши до неї, він зрозумів, що придбані ним речі складаються у щось таке, що має зміст. Впадало у вічі, що частина придбаних речей була обладнанням до чогось схожого на лікарню. Лише на якусь древню, незвичайну лікарню, у якій лікували способом, що сьогодні ним уже не лікують. Та лікарня Муавії була обладнана кріслами, що мали дивні прорізи, лавками з кільцями для прив'язування сидячих, дерев'яними шоломами, що мали отвори тільки для лівого чи тільки для правого ока, або отвір для одного лиш третього ока, на тім'ї, і Муавія позносив усі ті предмети в окрему кімнату. А тоді запросив свого колегу з медичного факультету і показав йому ті речі. Це вперше після війни 1967 року він знову бачив когось зі своїх університетських товаришів. Той оглянув предмети і сказав: «Якось увечері повернувся з кладовища мрець, щоб повечеряти зі своєю родиною. Він залишився таким самим дурнем, як і за життя. Смерть не додала йому розуму… Це — старовинне обладнання для лікування снів, чи, краще сказати, для виправлення зору, який використовується в сні. Бо, за певними віруваннями, у сні ми користуємось іншим зором, ніж звичайно…»

Д-р Муавія засміявся на ці слова і зосередив свою увагу на другій половині предметів. Вони залишались у першій великій кімнаті з папугою, проте відшукати між ними зв'язок було тяжче, ніж у кімнаті з приладами для попередження сліпоти вві сні. Він довго намагався знайти якийсь спільний знаменник для усього того мотлоху і нарешті вирішив звернутися до способу, яким користувався у своєму попередньому житті науковця. Вирішив використати комп'ютер. Він з'єднався по телефону з колишнім своїм співробітником із Каїра, спеціалістом з теорії ймовірності, і попросив того внести до свого комп'ютера назви усіх предметів, які він перераховував йому в листі. Через три дні комп'ютер видав результат, і д-р Муавія отримав повідомлення з Каїра. Про вірш машина знала тільки те, що він написаний якоюсь слов'янською мовою на папері 1660 року з водяним знаком ягняти під прапором на трилиснику конюшини. Решта предметів — папуга, верблюдяче сідло з дзвіночками, засушений плід у формі шишки, подібний до риби, клітка для в'язнів та усі інші — мали один-єдиний спільний знаменник, а саме: результат, що випливав із тої мізерної інформації, яка потрапила в машину головним чином зі студій самого д-ра Муавії, показував, що усі ті предмети згадувались у втраченому на сьогодні Хозарському словнику.

Так д-р Муавія знову опинився на тому ж місці, з якого вирушив перед війною. Він ще раз зайшов до Сучої корчми, запалив люльку, оглянувся навколо, погасив її і повернувся в Каїр до своєї давньої університетської роботи. На столі чекали на нього стоси листів і запрошень на наукові зібрання, з яких одне він вибрав і почав готувати повідомлення для наукового з'їзду, що мав відбутися у Царгороді в жовтні 1982 року на тему «Культура чорноморського узбережжя середніх віків». Він ще раз прочитав працю Юди Халеві про хозарів, написав доповідь і вирушив у дорогу з надією на те, що там, можливо, зустріне когось, хто знатиме про хозарські справи більше за нього. Той, хто вбив д-ра Муавію у Царгороді, сказав, впираючи у нього револьвера:

— Роззяв рота, щоб я не зіпсував тобі зуби!

Д-р Муавія роззявив рота, і той убив його. Приціл був таким точним, що всі зуби Муавії залишилися цілими.

МУСТАЙ-БЕҐ ШАБЛЯК

МУСТАЙ-БЕҐ ШАБЛЯК (XVII століття) — один з турецьких воєвод у Требинє. Сучасники його оповідали, що в тілі Мустай-бега не трималася їжа, і він, мов той голуб, їв і гадив одночасно. У військові походи він брав зі собою годувальниць, щоб ті поїли його молоком зі своїх грудей. Проте з жінками, як, зрештою, і з чоловіками, він діла не мав — своє ложе міг розділити лише з мертвими, і в шатро йому приносили купованих, обмитих і розряджених жінок, чоловіків а чи дітей, які лежали при смерті. Лише з ними він міг спати, ніби остерігаючись запліднити тіло, яке залишиться жити. Говорив, що робить дітей не для цього, а для іншого світу.

— Я ніколи не знаю, — нарікав він, — який рай і чиє пекло на них чекають. Вони відлітають межи єврейських янголів або до християнських чортенят, і я ніколи не побачу їх на тому світі, коли ввійду в дженет…

Якомусь дервішу він дуже просто розтлумачив свою схильність. Коли смерть і любов, той і цей світ наближаються так близько один до одного, чимало нового можна дізнатися про них обох. Це — як із тими мавпами, що час від часу відходять до іншого світу. Коли вони повертаються назад, кожен слід, залишений їхніми зубами, стає чистою мудрістю. Тож хіба можна дивуватись, що часом дехто із людей дає тим мавпам укусити себе за руку, а опісля читає зі сліду на руці істину? Мені такий слід не потрібен…

Тому Мустай-беґ, окрім коней, яких любив, але не сідлав, купував собі покійників, яких не любив, але сідлав. Недалеко від моря беґ тримав розкішну кінську гробницю, витесану з мармуру, за якою доглядав дубровницький єврей на ім'я Самуель Коен

. Той єврей залишив запис про одну подію, яка трапилася в таборі Шабляк-паші під час походу в Волощину.

Якогось вояка з пашиного загону запідозрили в зраді, хоча переконливих доказів його вини не було. Він єдиний залишився живим після сутички загону з ворогом на березі Дунаю. Рада вважала, що вояк утік і тому врятував свою голову; вояк, натомість, переконував, що бій відбувся серед ночі, всі нападаючі були зовсім голими і він єдиний захищався до останку й залишився живим тільки тому, що не піддався страху. Його привели до Шабляка, щоб той розсудив, чи винен вояк. Хлопцеві відірвали рукав і поставили перед пашею, який за час суду не промовив ані слова, як і всі інші учасники того німого розслідування. Несподівано паша, мов звір, кинувся на хлопця, здичавіло вп'явся зубами в його плече і відразу ж збайдужіло відвернувся від нещасного, якого негайно вивели з шатра. Паша ані не глянув на нього як слід, ані не сказав йому жодного слова, — він тільки зосереджено жував шматок відкушеного м'яса з таким виразом обличчя, який з'являється в людини, що хоче пригадати смак давно куштованої їжі чи визначити вік напою. Потім він виплюнув м'ясо з уст, і на цей знак хлопця надворі порубали на шматки, бо в такий спосіб його вина вважалася утвердженою.

Оскільки я недовго на службі в паші — закінчує своє повідомлення Коен — мені не довелося бачити багато схожого, але я знаю, що коли паша ковтає відгризене м'ясо, звинувачення відразу знімається і людину випускають на волю як невинну.

Шабляк-паша мав велике, неправильної будови тіло — здавалося, що свою шкіру він носив поверх одягу, а між волоссям і черепом намотував чалму.

ПЕРСТОРЯД

ПЕРСТОРЯД — термін, який в музиці означає найзручніше розташування і порядок постановки пальців на інструменті під час виконання певної мелодії. Серед малоазійських лютністів XVII століття в особливій ціні були персторяди Юсуфа Масуді

. Вираз «шайтанів персторяд» має значення особливо складного для виконання місця. Існує іспанська версія «шайтанового персторяду», яку використовували маври. Вона збереглася лише в переробленому для гітари варіанті, і з неї видно, що, крім десяти пальців, під час гри використовувався і одинадцятий — за легендою, шайтан на тому місці застосовував свого хвоста. Існує думка, що початково вираз «шайтанів персторяд» мав зовсім інше значення — він розкривав порядок дій, необхідних для виготовлення золота, або ж порядок, у якому треба садити дерева в саду, щоб вони плодоносили від весни аж до осені, і тільки пізніше, застосований у музиці, він перетворився на персторяд, а у новому його змісті приховався і зачаївся зміст попередній. Тому його таїнство може перекладатися з мови одних людських почуттів на мову інших, а сам він не буде втрачати від цього й крихти своєї цінності.